Книжковий виклик - весна 2017: Клер Томалін «Життя Джейн Остін»

Завдання № 16 – книга про улюблену епоху

Джейн Остін жила на межі 18 та 19 століть, в часи війн Англії та Франції, за часів правління короля Вільгельма IV. Ще далеко до гучних відкриттів вікторіанської епохи, до залізних доріг та пеніциліну. Проте саме зараз Британська Ост-Індська компанія переживає свій розквіт, і саме в ці часи зростає і геній звичайної дівчини з багатодітної родини дрібного дворянства – майбутньої всесвітньо відомої романістки Джейн Остін.

Беручи до рук книгу Клер Томалін я мала певні сумніви. Адже про життя міс Остін залишилися настільки мізерні відомості, що багато біографів в різні часи намагалися відтворити життєвий та творчий шлях письменниці на підставі тих крихт, що вдавалося знайти у Британських музеях та архівах. Проте, здається, всі ці спроби породжували більше міфів про Джейн Остін, ніж дійсно прочиняли завіси її життя.

Але роботу Клер Томалін, як виявилося, не даремно вважають однією з найкращих біографій письменниці.

Перш за все варто зазначити, що в книзі розвінчуються всі найбільш розповсюджені міфи про Джейн Остін. Для спростування авторка використовувала всі можливі документи, що дійшли до наших часів. А стосовно хвороби Джейн, від якої вона померла, навіть консультації із сучасними лікарями. Вони ретельно аналізували симптоми, що відчувала Джейн, і про які писала в листах до сестри, братів та племінників.

Одним із найбільш відомих міфів є начебто одноманітність життя Джейн. Насправді родина Остінів була доволі великою, отже Джейн, її старша сестра Касандра та їхні брати мали купу кузенів та кузин, тітоньок та дядьків. Окрім цього, родина завжди підтримувала добрі стосунки із судами у графстві. А вже про те, наскільки багато Джейн із батьками подорожувала – дізнатися не просто цікаво, а й захопливо. В ті часи здійснити навіть один переїзд до сусіднього графства було доволі енерговитратною пригодою. Отже нам, людям епохи літаків та швидкісних поїздів, залишається лише дивуватися витривалості людей 18 століття.

Весь опис життя Джейн побудований у книзі через призму чисельних родичів та друзів родини Остінів. Оскільки в ті часи люди вели чималу переписку, можна черпати свідчення з листів, що збереглися. На жаль, єдина розпорядниця волі Джейн після її смерті – Касандра – знищила майже всі листи сестри та, як передбачають дослідники, якісь її щоденники. Дивно, але донька одного з улюблених братів Джейн – Френсіса, після його смерті також знищила весь епістолярний архів батька. А вони з Джейн багато листувалися, отже світ зазнав непоправної втрати.

Мабуть, такою була доля Джейн – навіки залишитися загадковою постаттю, яка започаткувала жанр роману-повчання. Сьогодні весь світ читає «Гордість та упередження», «Емму», «Чуття і чутливість», «Нортенгерське абатство», «Менсфілд-парк» та інші твори. Це справжні шедеври літератури, кожен з яких народжувався в певний період життя Джейн. І в них відбилася та закарбувалася історія Британії тих часів, стосунки між людьми того часу, актуальні теми, мода та інші різноманітні соціальні явища. В романі-біографії детально проаналізовано кожен із видатних творів письменниці на тлі її тогочасного життя. І стає зрозумілим, чому були написані всі ці романи, що Джейн Остін хотіла донести через них до читачів. І вона змогла це зробити. Отже, свою життєву місію, можна сказати, виконала сповна.

Книжковий виклик - весна 2017: Мік Вікінг «Маленька книга хюґе. Як жити добре по-данськи»

Завдання № 18 – книжка з красивими ілюстраціями

Коли книгу про щастя пише сам засновник та виконавчий директор Інституту дослідження щастя в Копенгагені, це беззаперечно варте уваги 😉

Хюґе – це такий збірний образ того, з чого складається щастя у данців. Ось таке в них є поняття, таке гарненьке слівце, що охоплює багато-багато різних речей, моментів життя, емоцій, людей, смачної їжі та багато іншого.

Я замислилася, як рідною мовою назвати таку найприємнішу атмосферу, коли на вулиці дощ, а ти під ковдрою із гарною книжкою та горнятком ароматного чаю в руках? Або коли ти в маленькому родинному колі при свічках куштуєш домашній пиріг? Або коли просто сидиш в улюбленому куточку в квартирі та роздивляєшся прекрасні хмарки на небі чи веселку після зливи? Або вдягаєш улюблений затишний светр, коли за вікном хуртовиця? Чи є в нас якесь слово, яке б описувало все це? Яке наше українське «хюґе»? Затишок… Комфорт… Спокій… Можна добрати багато синонімів. Який вам подобається найбільше?

У книзі нам поданий рецепт саме данського хюґе. Хюґе-подорожі, хюґе-їжа, хюґе-напої, хюґе-дозвілля, хюґе-спілкування, хюґе-інтер’єр, хюґе-освітлення. Так багато хюґе 😉 Але все це і є втіленням однієї з найщасливіших націй.

І ще я зрозуміла, що, мабуть, теж трохи данка. Принаймні у відчутті щастя 😉

А ілюстрації в книжці дійсно гарні. Роздивляйтеся та почувайтеся щасливими!

Книжковий виклик - весна 2017: Мейв Бінчі «Кришталеве озеро»

Завдання № 24 – квіткова книжка (за назвою, сюжетом чи обкладинкою)

Цей роман варто читати повільно, розмірковуючи над кожним витком сюжету. Проте сама книжка і не дозволить читати її швидко. Адже важливі життєві теми завжди знаходять відгуки в людей, бо всі ми впродовж свого буття вирішуємо схожі питання.

У «Кришталевому озері» лейтмотив – це вибір жінки: родина та усталені стосунки, що складалися багато років у маленькому тихому ірландському містечку, чи кохання, таке, заради якого можна зробити кардинальні та екстремальні дії. Що ж обрати – материнську любов до своїх дітей чи пристрасть до єдиного чоловіка, якого кохала все життя? І одного разу Елен поставить крапку у багаторічних розмірковуваннях. І за будь-яких наслідків її рішення буде правильним. Для неї.

Тут не буде «щасливого завершення» історії. Хоча, ні. Деяких герої заслужено отримають своє життєве щастя. Вони пройшли до нього довгий та тернистий шлях, зазнали навіть втрат. А для когось щастя в тому, щоби виконати свою місію, та покинути цей світ.

Книжковий виклик - весна 2017: Лорен Ґрофф "Долі та фурії"

Завдання №20 – книжка, яку хтось читав у громадському транспорті

У світі повно таких сімей, де чоловік – успішний у своїй справі, досягає шалених висот професіоналізму та спочиває на лаврах на вищих сходинках популярності, а дружина – безмовна «тінь» генія, без якої він би не відбувся. І кожен по-своєму мудрий та розсудливий, усім відведена своя роль у долі близької людини.

Та далеко не всі здатні все життя видаватися тими, ким зовсім не є. Проте, кожна таємниця, хоч як ретельно та віртуозно вона не приховувалася, рано чи пізно вийде на зовні. І тоді доведеться визнати перед усім світом, хто ти є насправді. І моліть бога, щоби той далекий і жахливий випадок дитинства, міг би вас виправдати…

Свій роман Лорен Ґрофф логічно поділила на дві частини – одне життя очима двох головних героїв. «Долі» розкривають світ Лотто (Ланселотта), «золотого хлопчика», викоханого та випестуваного батьками. Спочатку він не дуже вдалий актор, проте чарівний юнак, упевнений у силі своєї сексуальності, через яку всі найкращі дівчати мали б вкладатися біля його ніг. Утім, майже так і було. А згодом він – відомий та успішний драматург, про якого говорять та яким захоплюються. Становлення героя, його життєвий шлях, одруження із прекрасною Матильдою, довгі роки щасливого життя…

До частини «Фурії», де доля подружжя, успіхів Лотто та життєва історія подається очима Матильди. Готуйтеся дивуватися, вам розкажуть, що ж відбувалося насправді. І ось тут можна сміливо відкидати всі романтичні упередження про сильних чоловіків та дбайливих жінок, які за ними нібито стоять. Іноді буває так, що за спинами сильних чоловіків стоять ще більш сильні жінки, зі своїм набором життєвих принципів, пережитих травм, небувалою хитрістю та витримкою.

П’єса скінчилася, завіса опущена, сцена спорожніла. Герої знімають маски та змивають грим. Деяким для цього знадобилися десятиліття.

Книжковий виклик - весна 2017: Ерік Аксл Сунд «Дівчинка-ворона»

Завдання № 13 – книжка на вибір

«Дівчинка-ворона» - перший роман трилогії Еріка Аксла Сунда "Слабкість Вікторії Берґман".

Ерік Аксл Сунд - спільний псевдонім двох шведських авторів: Іеркера Ерікссона та Гокана Аксландера Сундквіста.

У світі повно жахіть, і найбільшим втіленням всього ненормального та кошмарного є людина. Бо тільки людський розум, керуючись інстинктом смерті, здатен вигадати та втілити найпаскудніші, найгидотніші речі, і робити їх з іншими людьми. І вже відходить на другий план першооснова цих дій, яка лежить глибоко у дитинстві. Коли найстрашніше вже сталося – починають вдаватися до покарань, а не до пошуків причин того, чому саме все це відбулося.

Розум людини водночас є його найціннішим дарунком природи, і найбільшим ворогом. Адже те, на що здатен розум, іноді важко й уявити. І людина перед всіма його примхами надто слабка, тому що не в змозі контролювати всі його химери. А вони визрівають поступово. І підґрунтям для подальших збочень є те, що закладається змалечку. Отже хто насправді винен у злочинах, що вчиняються? Сам злочинець чи його батько, який роками калічив морально та фізично власну дитину? Або винна мати, яка все життя робила вигляд, що все в родині гаразд і нічого поганого не відбувається? Знала, але мовчала. Бо так зручніше пристосуватися до життя. Психологія жертви. Але зрештою жертвою стає дитина.

«Дівчинка-ворона» - роман про таких людей і про таких дітей. Дисоціативна поведінка та найсильніші психози не розвиваються просто так. Для всього є причина. Якщо доросла людина, яка для соціуму видається цілком нормальною, має роботу та навіть родину, купує дитину для власних збочених утіх – навряд чи вона стала такою зненацька. Колись її саму піддавали таким діям, що мороз іде поза шкірою. Замкнене коло…

Книга може викликати огиду. Але огидним іноді є саме життя.

Книжковий виклик - весна 2017: Кетрін Вебб «Напівзабута пісня кохання»

Завдання № 12 – книга про шалене кохання

Одного разу морські хвилі  зімкнуться над твоєю головою, щоби дати тобі відпочити. Одного разу чиїсь руки оповиватимуть твоє тіло, наче лагідні хвилі. Одного разу чиєсь волосся торкнеться твоєї щоки, немов найтонший  пензлик художника. Одного разу ти залишишся на віки, закарбована на полотні легкими, але чіткими та точними штрихами…

Не може бути на світі кохання, заради якого здатен вдатися до всіх можливих аскез, заради якого вмить робиш те, за що спокутуватимеш гріхи до кінця днів. Не буває такого кохання? Не буває для тих, хто його не відчував.

Читати романи Кетрін Вебб – це не просто отримувати задоволення від досконало побудованого сюжету, цікавої структури та неперевершено змальованих образів. У своїх творах британка торкається тем, які вважаються складними попри те, що до них удаються багато  авторів: кохання, зрада, дружба, таємниці поколінь. І все це – крізь призму глибинної людської психології. До того ж твори Вебб – суцільне джерело різних сфер життя та навіть науки: ботаніки, історії, культурології, психології, тваринництва, мистецтва тощо. І якщо повірити в те, що по-справжньому захопливі книжки можуть впливати на свідомість людини, то легко визнати те, що книги Кетрін Вебб заволодівають мозком.

Адже як тоді байдуже простежити витоки шаленого бажання Діміті отримати те, що вона хоче? Затамувавши подих, крок за кроком ми просуваємося крізь павутиння її життя, життя Чарльза Обрі, Селести, Дельфіни та Елоді. Мистецтво як найвища межа фізичної та душевної досконалості здатне поєднати людей та водночас жорстоко покарати за те, що людина поставила його вище за почуття іншої людини.

Діміті сплатить дуже дорогу ціну за те, що отримала жадане. Кажуть, що не варто тримати світ за горло та вимагати в нього, що хочеш. Але якщо твоє бажання сильніше за життя? Все можливо отримати. Однак і плата буде відповідною.

Книжковий виклик - весна 2017: Эдит Уортон «Риф, или там где разбивается счастье»

Завдання №22: місце дії - Франція

Цей роман американська письменниця Едіт Вортон, писала в непростий період свого життя – вона мала складні стосунки з чоловіком, з яким невдовзі розлучилася. Тема, яку авторка піднімає в цьому романі, була їй самій дуже знайомою: кохання та розлука, примирення та недовіра.

Тривалі та дивні стосунки трьох головних героїв – Джорджа Дарроу, успішного дипломата, Анни Літ, багатої вдови та давньої любові Дарроу, і юної  Софі Вайнер. Вони дуже різні, але єднає їх, звісно ж, кохання. Але в цій найтонкішій структурі людських емоцій не може бути все просто. Далеко не прості стосунки й в цьому потрійному союзі.

Твір сповнений діалогів та монологів, іноді це такі потоки свідомості, що стає дивно, як людина може так детально розмірковувати про, скажімо, невеличкий епізод із життя? Або описувати зовнішність героїні. Клубок емоцій у книзі вельми заплутаний. Навіть наприкінці не стає однозначно зрозумілим, чому саме люди ніяк не можуть порозумітися? Всі ці неможливості пробачити через дрібничку – такий жах, адже якщо справді кохаєш, щось просто приймаєш і все. Треба розуміти, що початок 20 століття – це часи, коли ще дуже були сильними стереотипи та певні стандарти поведінки, ролі жінок та чоловіків. Навіть у Європі.

На мою думку, всі проблеми героїв – надумані та якісь несправжні. І все через те, що в них просто не було багато вибору інших занять, бо всі «правильні» справи диктували традиції та суспільство. Але ж роман є, і ми маємо можливість скласти уявлення про душевні муки людей того часу, всі ті умовності та упередження, через які й виникало так багато проблем у взаєминах.

Книжковий виклик - весна 2017: Лорі Нельсон Шпільман «Список мрій»

Завдання №15 – книжка про здійснення мрій

Якщо ви переживаєте в житті складний період або втратили віру в себе та свою здатність досягти бажаного, цей роман стане вам у пригоді. Нічого надзвичайного та нового в плані роботи над собою в ньому немає. А є мила історія дівчини Брет, яка виросла та махнула рукою на свої дитячі мрії. Вона збудувала своє життя на підставі схвалених соціумом стандартів, проте скимне відчуття незадоволеності супроводжувало її багато років. Та й щасливою Брет не почувалася, навіть попри те, що в неї було все – хороша робота, гроші, бойфренд.

Одного дня її мама померла. Дивно, але саме ця сумна та болюча для Брет подія стала поштовхом до того, щоби здійснити всі мрії зі списку, який вона написала у 14-річному віці. І як мамі вдалося після смерті нагадати їй про цей давно викинутий із пам'яті список? Проте не виконати його не можна. Бо це – умова за заповітом та остання воля мами…

Такі книги варто читати, коли все падає з рук та, здається, що найнещаснішої людини у світі годі й шукати. Насправді, усе завжди відбувається правильно. За законами життя. А ми просто забули, хто ми є, відвернулися від своєї сутності, метушимося, поспішаємо, робимо не те, чого насправді прагнемо. Поки колись життя не дасть нам копняка у вигляді подібних умов або відповідних життєвих ситуацій.

Мрійте, не відвертайтеся від себе, робіть те, що бажаєте понад усе та почувайтеся щасливими!

Книжковий виклик - весна 2017: Валерія Врублевська «Соломія Крушельницька. Роман-біографія"

Завдання № 9 – про жінку, яка надихає

Їй рукоплескав майже весь світ, її потужним та, водночас ніжнім, емоційним та характерним голосом заслуховувалися видатні люди свого часу в Україні, Польщі, Італії, США, Канаді, Росії, Франції, Австрії, Аргентині, Єгипті, Португалії. Вона особисто знала І. Франка, В. Стефаника, М. Павлика, Р. Штрауса, Дж. Пучіні, О. Мишугу та багатьох інших славетних письменників, музикантів, діячів науки та культури.

Соломія Крушельницька увійшла в історію не тільки як найвідоміша українська оперна співачка, а і як жінка, що надихає своїм прикладом попри будь-які перешкоди йти до своєї мрії.

Талант до співу маленька Солоха проявила в ранньому дитинстві. І вже тоді рішуче повідомила дорослим, що має намір бути співачкою. Вона пронесла любов до пісні крізь роки, крізь зміни державних кордонів та занепади імперій, крізь революції та війни, завдяки впертості, неймовірній працездатності та віри в себе. Не дуже багато історія має подібних прикладів. А прикладів жіночих діянь і поготів. Адже на зламі століть для жінок не було, м’яко кажучи, багато сфер для самореалізації. Доля поважної пані-ґаздині чекала й на Соломію, проте вона порушила правила суспільства та пішла своїм шляхом. Скрутно довелося, проте заслужена нагорода знайшла свою власницю.

Життєвий та творчий шлях співачки у книзі поданий у художній оповіді. Починається розповідь 23 вересня 1973 року, коли в с. Білявинці Бучацького повіту Австро-Угорщини (нині тернопільська обл., Україна) в родині священнослужителя Амвросія Крушельницького народилася четверта дитина – дівчинка Солошка. А закінчується книга – 16 листопада 1959 року, днем, коли «погас біль» видатної оперної співачки та педагога Соломії Крушельницької.

Багато було суму в її житті: виснажлива праця, палке бажання бути кращою, довести тим, хто в неї вірить, що вона варта цієї довіри. Важка смерть улюбленого брата, хвороба сестри Нусі, націоналізація радянською владою будинку Соломії у Львові, початок Другої світової та німецька окупації України, післявоєнні «чистки», неможливість через заборону радянської влади відвідати Італію, де прожила щасливі роки із чоловіком, аж до його смерті… Але поряд із негодами були радощі співу, викладання у Львівській консерваторії, спілкування із рідними, друзями, студентами. Розкішне та гідне у всіх смислах життя прожила ця яскрава людина, і спочила на Личаківському цвинтарі у Львові, на своїй рідній українській землі, яку щиро любила все життя, і куди завжди поверталася.

Книга цікава також своєю музичною складовою. Тим, хто розуміється на музиці, або хто цікавиться оперним мистецтвом, роман постає наче своєрідна мині-енциклопедія світового музичного мистецтва.  А воно, як і будь-яке мистецтво, вічне. Як і творчий доробок Соломії Крушельницької.

Книжковий виклик - весна 2017: Дуґлас Коупленд "Покоління Х"

Завдання № 25 – книга у певному сенсі про вас

Перший роман автора швидко став культовим у Канаді та США. Хоча сам термін «покоління Х» існував і раніше, проте завдяки саме Дуґласу Коупленду він поширився та став популярним.

«Покоління Х» називають біблією дауншифтерів, як свого часу біблією біт-покоління називали роман Джека Керуака «В дорозі». Але не «сотвори собі кумира» на шляху свого відновлення.

У представників покоління Х, народжених в період із середини 1960-х та до початку 1980-х років, відбулася переоцінка цінностей життя. Їхні батьки, яких соціальні науки пізніше приписали до «бебі-бумерів», мали зовсім інші орієнтири та напрями розвитку життя, які були обґрунтовані складним післявоєнним часом. Але через кілька десятиліть вектори зсунулися, життя змінилося, питання виживання та відновлення вже не було гострим. Отже, в чому сенс життя? Мабуть, «ікси» намагалися шукати відповідь на це питання у власний спосіб – через відхід від системи та звільнення себе від суспільства споживання, яке дедалі більше набирало обертів.

Одного разу ти прокидаєшся та усвідомлюєш, що в тебе більше немає моральних та фізичних сил працювати на корпорації, які викручують з тебе всі соки задля шалених прибутків. До яких ти, до речі, не маєш жодного відношення. І ось ти вирішуєш послати все під три чорти, залишити той уявний зовнішній комфорт, з його модним одягом, іпотеками, автомобілями, та вирушити світ за очі. Просто, щоби відпочити, замислитися та, зрештою, розібратися в собі та своєму житті…

Приблизно так і сталося з головними героями роману – Енді, Клер та Деґом. Трійця дауншифтерів (як зараз називають таких людей) веде у каліфорнійській глушині спокійне життя, подалі від того життя, до якого вони не хочуть повертатися. Вони періодично десь працюють (звісно ж, не в офісах) та розповідають різні історії зі свого життя та життя інших людей. Власне, вся фабула і побудована на цих оповідках. Особливого та захопливого розвитку сюжету в романі немає, однак, гадаю, задум автора був в іншому.

Коупленд доволі повно та однозначно підмітив та описав  риси суспільства споживання, змалював образи жертв маркетингу, які всіма силами намагаються відповідати якомусь уявному образу «успішної людини». І ці щурячі перегони тривають все життя. А людина навіть не усвідомлює, навіщо все це. І за глянцево-корпоративно-штучними цінностями остаточно втрачає себе.

У книзі також немає чітких відповідей на запитання на кшталт: «і що тепер робити?». Скоріше, після прочитання запитань стане ще більше. Але відповісти на них маємо ми самі. І обрати те, хто ми і куди хочемо йти далі, теж повинні самі. Часи нью-ейджу минули, набирає обертів надтехнологічний світ. І в ньому все більше стає тих, хто хоче використати другу половину життя виключно для пошуків власної сутності та користі для себе і для суспільства.

Книжковий виклик - весна 2017: Майкл Каннінгем "Будинок на краю світу"

 Завдання № 8 – книга про дружбу

«Будинок на краю світу» Майкла Каннінгема можна сприймати або не сприймати. Напівтонів тут не буде. Теми, про які не розмовляють у «пристойному суспільстві», в різні часи піднімало багато авторів. Але, наприклад, про одностатеве кохання можна написати огидно, а можна так, що книжка зачепить настільки, що рівень емпатії шалено стрибне вгору. І тоді починаєш по-справжньому розуміти людей, які зовсім і не «інакші», вони просто розуміють та відчувають цей світ на свій лад.

Тема любові не єдина і навіть не головна в романі. Лейтмотив для мене тут – людські стосунки, серед яких важлива роль відведена дружбі. На початку оповіді ми спостерігаємо за становленням дружніх відносин між двома хлопцями. Вони зовсім різні, з різних родин та соціального оточення, але їхній дитячий та, згодом, юнацький потяг один до одного викликає водночас здивування, схвалення, нерозуміння, страх, жаль, сум та радість. Поступово дружба переростає в закоханість, але то вже інший бік історії.

Дружба між підлітком та його матір’ю для багатьох людей – це якийсь оксиморон, поєднання геть непоєднуваного. Але певна дружба є між Джонатаном та Еліс явно присутня. Пізніше до них прибивається й Боббі, такий собі човен, пошматований вітрами та негодою. І він на довгі роки знайшов свою тиху затишну гавань. Дивна дружба не обходиться без негараздів та труднощів, які доводиться долати, вирішувати. Але мені здається, ця трійця на все життя зберегла той крихкий, проте доволі сильний зв’язок.

Після багатьох поневірянь, як реальних, так і ментальних, в житті молодих людей з’явилася ще одна особа – Клер. Волею долі стала поміж двома чоловіками, чиї стосунки вона намагалася збагнути й багато років потому. Власне, як і свою почуття до них обох.
 

І оскільки в романі неоднозначний фінал, я вірю, що всім героям вдалося віднайти себе в цьому світі, зрозуміти своє призначення та визначитися із тим, що для них усіх є дружба та кохання.

Прекрасна книга, яка щемно проймає до самої душі.

Книжковий виклик - весна 2017: Томас Гарді "Під деревом зеленим"

Завдання № 6 – класика, яку давно хотіли прочитати

Роман «Під деревом зеленим» Томас Гарді написав у віці 32 років, невдовзі після одруження. Мабуть, саме тому книга пронизана романтичними настроями. Також в оповіді багато автобіографічних елементів та родинних спогадів, адже Гарді виріс в такій самій місцевості, бачив повсякденне невибагливе життя, просте життя селян Вікторіанської Англії другої половини 19 століття.

Не зважаючи на назву (повна назва роману: «Під деревом зеленим або Меллстокський хор. Сільські картини в дусі голландської  школи»), основна сюжетна лінія в романі все ж таки любовна. Хоча й відбувається вона на фоні поневірянь меллстокських музик, які з призначенням нового священика виявилися непотрібними приходу.

Але далеко не все у творі так сумно ;-) Тим більше, що історія відбувається в чудовій сільській місцевості Вікторіанської Англії. Особливість роману я бачу у розподілі подій за порами року. Розділи книги саме так і називаються: Зима, Весна, Літо, Осінь. Кохання Діка та Фенсі зародилося під Різдво, і добігло логічного фіналу – весілля – прекрасною весною, коли квітнуть сади, видобувають мед бджоли та зеленіють дерева. Власне, головним героєм можна вважати і «дерево зелене», адже саме воно фігурує у назві. Але з’являється цей об’єкт тільки наприкінці книги. Не дивіться, що йому відведено в романі так мало місця, дерево зіграє свою особливу роль ;-)

Окрім суто любовної, в романі піднімаються також суспільно-культурні теми тогочасної Англії. Епоха королеви Вікторії добігає кінця, і багато чого змінюється в житті англійців. Наприклад, такі зміни можна побачити в оновленні церкви: новий священик Меллстокського приходу хоче встановити в церкві орган, через це музики змушені прийняти свою долю. Та вони не дуже й опираються новим віянням. Також оновлення життя відчувається й у зміні ролі жінки в родині та суспільстві. Батько Фенсі в розмові із Діком, який прийшов просити благословення на одруження, каже:

«Если какой-нибудь джентльмен увидит, что она ему ровня по образованию и пожелает на ней жениться, а она - выйти за него, он не будет смотреть на нее сверху вниз из-за того, что она беднее».

Доволі сміливі думки ще донедавна, у 70-х роках 19 століття вже дедалі більше розповсюджуються. Звісно ж, у сільській місцевості подібні речі ще довго не віталися, проте початок було покладено.

Прекрасний зразок ранньої творчості одного з найяскравіших останніх представників літератури Вікторіанської Англії Томаса Гарді. Пізніше він напише свої геніальні твори «Подалі від шаленої юрми», «Тесс з роду д’Ербервіллів», «Джуд непомітний», «Мер Кестербріджа» та інші, якими весь світ зачитуватиметься й через століття.

Книжковий виклик - весна 2017: Леся Олендій "Гніздо горлиці"

Завдання № 10 – книга сучасного українського автора

Якщо ви не бували на Буковині, дуже хотіли б, а поїхати поки немає нагоди, не засмучуйтеся. Прочитайте «Гніздо горлиці», і перед вами постане весь чарівний світ Буковинської Гуцульщини, з її дивовижної природою, самобутньою культурою, старовинними традиціями та дуже смачними українськими стравами. Утім, якщо ви ще також не бували і в Італії, теж не переймайтеся. Краще читайте книжку, і ви поринете у світ генуезького сонця, прекрасної архітектури  та справжніх італійських страв, смак яких навіть можна відчути просто гортаючи сторінки. До речі, кілька рецептів у книзі належать самій авторці.

Сумна, правдива, життєва, чуттєва книга. Про вибір, який доводиться робити в житті людям. Про кохання та обов’язок, про міцний зв’язок, що міцніший за все на світі: зв’язок із рідною землею, з мовою, почуттями та світосприйняттям, що людина всотує з материнським молоком.

Але вибір буде не завжди той, як нам би хотілося. Проте ми маємо цей шлях пройти, взявши на себе відповідальність за те, що вирішили. Не звинувачувати, не очікувати, не сподіватися. Просто робити те, що треба саме зараз. Адже ми самі вирішили.

Коли людина любить ті краї, про які пише, це завжди відчувається. У книзі мені відчулася ніжність авторки до України, повага та своєрідна любов до Італії. В чомусь дві країни схожі, в чомусь – різняться кардинально. Але в них живуть звичайні люди, працюють, страждають, кохають, розмірковують про сенс буття. І зрозуміти можна кожного, навіть якщо чиїсь дії образливими та принизливими. Варто сприймати це як життєві уроки, гідно пройти їх, і тоді поступово знайдеться сенс власного шляху.

Книжковий виклик - весна 2017: Сергій Лойко "Аеропорт"

Завдання № 5 – переказ відомого сюжету

«Обмін нерівноцінний, навіть якщо один до десяти, - подумав Олексій… - Росія позбувається свого людського лайна, шлаку, сміття. 

А Україна втрачає свою еліту. Своїх найкращих хлопців».

Для цього завдання я без вагань обрала «Аеропорт» Сергія Лойко. Цей твір, за словами автора, є художнім вимислом. Але він заснований на реальних подіях. Так, роману притаманні ознаки художнього твору: образність, емоційність, певна естетика мовлення тощо. Проте це лише покладене на художнє живописання відтворення дійсності. Тієї дійсності, яка тривала багато днів під час облоги донецького аеропорту. Це художній авторський переказ відомого сюжету, з усіма абсолютними реальними героями та антигероями. У більшості з них змінені імена, змінені також назви певних об’єктів, але кожен, хто читає твір, одразу розуміє, про що йдеться.

Ми бачимо події на тлі війни, розпочатої Азійсько-Європейської держави (АЄД) проти України.

Ми розуміємо, що таке Красно-Кам’янська Народна Республіка (ККНР).

Ми читаємо про ватажків банди «Зімбабве» з кличками «Вахо» та «Ламборгіні».

Ми дізнаємося про підступного відомого актора на прізвище Запорєбріков.

І ще багато таких метафор дає автор. І за кожним образом стоїть реальна людина, реальне місто чи об’єкт.

Розповідь в романі відбувається нелінійно. Описи днів облоги аеропорту, в які там знаходився автор в якості воєнного фотокореспондента, переплітаються зі спогадами фотографа Олексія про своє життя, про родину, інші війни, про дні під час Революції на Майдані в Києві. Таке сплетіння часів, країн, людей, долей, радощів та суму робить твір насиченим. І саме цей прийом сповнює всю оповідь смислом. Мені здається, загальним смислом для всіх, кому не байдуже…

Я вірю в те, що колись цей твір неодмінно стане програмним для вивчення в школі в рамках новітньої історії України та сучасної літератури. А ще хотілося б, щоб цю книгу читали діти і дорослі по обидва боки.

І трохи про переклад: впадають в очі численні помилки. В основному це некоректне використання українських слів та фраз. Наприклад, вживаються дієприкметники активного стану, слова у неправильному значенні. Загалом на це можна не зважати під час читання, але мені, філологу, таке сильно помітно.

Книжковий виклик - весна 2017: Григорій Квітка-Основ'яненко "Конотопська відьма"

Завдання № 23 – дитяча класика

Оскільки цей твір є програмним у середній школі, я вирішила прочитати його саме в рамках цього завдання. Тим більше, що востаннє я його ще в школі й читала ;)

Ой, не вір пане козаче писарям, вони собі своє думають. А як повіриш, то заженуть вони тебе на слизьке. Люди не змінюються з плином часу. І досі є ті, хто дає собою маніпулювати J

Так і судилося сотникові Микиті Уласовичу Забрьосі стати жертвою підступного писаря, що з бив його з правильного шляху та змусив полювати на відьом. Авжеж, у всі віки чоловіки шукали когось винного у всіляких бідах. В Конотопі дощу давно не було?  Так то відьми постаралися! Ату їх! Топити відьомське кодло, полоскати в річці, мов плаття! Ось і поплатився за це сотник Микита. Та й інші, хто чаклунством замислив долю свою вершити. Не буде щастя від того, що не судилося. А відьми ще й так помстяться, що клопоту не оберешся. Хоча й для них це просто так не минеться. От і Явдосі дісталося добряче.

Одна з найпрекрасніших сатирично-містичних історій від яскравого представника українського сентименталізму в літературі.

До речі, є у повісті цікавий прийом: кожен розділ починається із фрази «Смутний і невеселий» або «Смутна і невесела». Так собі захотів автор. І я ще не зустрічала в українській класичній літературі подібних витівок ;)

Читати класику варто вже для того, щоб зрозуміти історію, побут стародавніх часів, побачити багато в чому вже незвичну, але таку яскраву та влучну мову початку 19 століття. 

Книжковий виклик - весна 2017: Володимир Сорокін "Черга"

Завдання № 17 – новий для вас жанр

Я вперше в житті читаю книжку, написану у вигляді суцільних діалогів.

Початок 1980-х, епоха Брежнєва добігає кінця, а на просторах нашої неосяжної тодішньої «батьківщини» ширяться довжелезні черги. За чим саме – то питання вторинне. Головне, що «викинули», треба встигнути, відстояти, щоб дісталося.

-       Кажуть, більше двох в руки не даватимуть.

-       Ну, так, щоб усім вистачило.

-       А ви не знаєте, ми встигнемо?

-       Хотілося б…

-       А це я за вами стояв?

-       Так, за мною.

-       А ви де картоплю брали?

-       Через дорогу… он там…

-       Годину тому була там, не було картоплі…

-       Та я вранці брала, вже, мабуть, закінчилася.

-       Дощ, кажуть, буде.

-       Схоже на те. Душно…

І всі 335 сторінок у такому форматі.

Так дивно. Ніби насправді стоїш в довжелезній черзі багато годин з кількома тисячами людей. За чим стоять? Та за якимось «дефіцитом». За чеськими черевиками. Або за югославськими пальтами. Чи за американськими джинсами. Байдуже. Підвезли фурами.

В черзі багато різних балачок. Погода, хто де що придбав, місцеві плітки, велика політика, Рейган, Іран з Іраком знов щось не поділили. В Америці, кажуть черг немає і все є. Але працювати доводиться багато… А в нас ніхто не любить працювати. Прийдуть на роботу, і сидять до кінця робочого дня. А працювати не хочуть. А от Сталін би їм навів шороху…

Люди в черзі закохуються, сваряться, розгадують кросворди, випивають, сміються, звіряють номери та гадають, чи сьогодні встигнуть, чи доведеться тут ночувати…

І смішно, і сумно. І радісно від того, що ті дурні часи вже позаду.