Книжковий виклик - весна 2017: Клер Томалін «Життя Джейн Остін»

Завдання № 16 – книга про улюблену епоху

Джейн Остін жила на межі 18 та 19 століть, в часи війн Англії та Франції, за часів правління короля Вільгельма IV. Ще далеко до гучних відкриттів вікторіанської епохи, до залізних доріг та пеніциліну. Проте саме зараз Британська Ост-Індська компанія переживає свій розквіт, і саме в ці часи зростає і геній звичайної дівчини з багатодітної родини дрібного дворянства – майбутньої всесвітньо відомої романістки Джейн Остін.

Беручи до рук книгу Клер Томалін я мала певні сумніви. Адже про життя міс Остін залишилися настільки мізерні відомості, що багато біографів в різні часи намагалися відтворити життєвий та творчий шлях письменниці на підставі тих крихт, що вдавалося знайти у Британських музеях та архівах. Проте, здається, всі ці спроби породжували більше міфів про Джейн Остін, ніж дійсно прочиняли завіси її життя.

Але роботу Клер Томалін, як виявилося, не даремно вважають однією з найкращих біографій письменниці.

Перш за все варто зазначити, що в книзі розвінчуються всі найбільш розповсюджені міфи про Джейн Остін. Для спростування авторка використовувала всі можливі документи, що дійшли до наших часів. А стосовно хвороби Джейн, від якої вона померла, навіть консультації із сучасними лікарями. Вони ретельно аналізували симптоми, що відчувала Джейн, і про які писала в листах до сестри, братів та племінників.

Одним із найбільш відомих міфів є начебто одноманітність життя Джейн. Насправді родина Остінів була доволі великою, отже Джейн, її старша сестра Касандра та їхні брати мали купу кузенів та кузин, тітоньок та дядьків. Окрім цього, родина завжди підтримувала добрі стосунки із судами у графстві. А вже про те, наскільки багато Джейн із батьками подорожувала – дізнатися не просто цікаво, а й захопливо. В ті часи здійснити навіть один переїзд до сусіднього графства було доволі енерговитратною пригодою. Отже нам, людям епохи літаків та швидкісних поїздів, залишається лише дивуватися витривалості людей 18 століття.

Весь опис життя Джейн побудований у книзі через призму чисельних родичів та друзів родини Остінів. Оскільки в ті часи люди вели чималу переписку, можна черпати свідчення з листів, що збереглися. На жаль, єдина розпорядниця волі Джейн після її смерті – Касандра – знищила майже всі листи сестри та, як передбачають дослідники, якісь її щоденники. Дивно, але донька одного з улюблених братів Джейн – Френсіса, після його смерті також знищила весь епістолярний архів батька. А вони з Джейн багато листувалися, отже світ зазнав непоправної втрати.

Мабуть, такою була доля Джейн – навіки залишитися загадковою постаттю, яка започаткувала жанр роману-повчання. Сьогодні весь світ читає «Гордість та упередження», «Емму», «Чуття і чутливість», «Нортенгерське абатство», «Менсфілд-парк» та інші твори. Це справжні шедеври літератури, кожен з яких народжувався в певний період життя Джейн. І в них відбилася та закарбувалася історія Британії тих часів, стосунки між людьми того часу, актуальні теми, мода та інші різноманітні соціальні явища. В романі-біографії детально проаналізовано кожен із видатних творів письменниці на тлі її тогочасного життя. І стає зрозумілим, чому були написані всі ці романи, що Джейн Остін хотіла донести через них до читачів. І вона змогла це зробити. Отже, свою життєву місію, можна сказати, виконала сповна.

Книжковий виклик - весна 2017: Валерія Врублевська «Соломія Крушельницька. Роман-біографія"

Завдання № 9 – про жінку, яка надихає

Їй рукоплескав майже весь світ, її потужним та, водночас ніжнім, емоційним та характерним голосом заслуховувалися видатні люди свого часу в Україні, Польщі, Італії, США, Канаді, Росії, Франції, Австрії, Аргентині, Єгипті, Португалії. Вона особисто знала І. Франка, В. Стефаника, М. Павлика, Р. Штрауса, Дж. Пучіні, О. Мишугу та багатьох інших славетних письменників, музикантів, діячів науки та культури.

Соломія Крушельницька увійшла в історію не тільки як найвідоміша українська оперна співачка, а і як жінка, що надихає своїм прикладом попри будь-які перешкоди йти до своєї мрії.

Талант до співу маленька Солоха проявила в ранньому дитинстві. І вже тоді рішуче повідомила дорослим, що має намір бути співачкою. Вона пронесла любов до пісні крізь роки, крізь зміни державних кордонів та занепади імперій, крізь революції та війни, завдяки впертості, неймовірній працездатності та віри в себе. Не дуже багато історія має подібних прикладів. А прикладів жіночих діянь і поготів. Адже на зламі століть для жінок не було, м’яко кажучи, багато сфер для самореалізації. Доля поважної пані-ґаздині чекала й на Соломію, проте вона порушила правила суспільства та пішла своїм шляхом. Скрутно довелося, проте заслужена нагорода знайшла свою власницю.

Життєвий та творчий шлях співачки у книзі поданий у художній оповіді. Починається розповідь 23 вересня 1973 року, коли в с. Білявинці Бучацького повіту Австро-Угорщини (нині тернопільська обл., Україна) в родині священнослужителя Амвросія Крушельницького народилася четверта дитина – дівчинка Солошка. А закінчується книга – 16 листопада 1959 року, днем, коли «погас біль» видатної оперної співачки та педагога Соломії Крушельницької.

Багато було суму в її житті: виснажлива праця, палке бажання бути кращою, довести тим, хто в неї вірить, що вона варта цієї довіри. Важка смерть улюбленого брата, хвороба сестри Нусі, націоналізація радянською владою будинку Соломії у Львові, початок Другої світової та німецька окупації України, післявоєнні «чистки», неможливість через заборону радянської влади відвідати Італію, де прожила щасливі роки із чоловіком, аж до його смерті… Але поряд із негодами були радощі співу, викладання у Львівській консерваторії, спілкування із рідними, друзями, студентами. Розкішне та гідне у всіх смислах життя прожила ця яскрава людина, і спочила на Личаківському цвинтарі у Львові, на своїй рідній українській землі, яку щиро любила все життя, і куди завжди поверталася.

Книга цікава також своєю музичною складовою. Тим, хто розуміється на музиці, або хто цікавиться оперним мистецтвом, роман постає наче своєрідна мині-енциклопедія світового музичного мистецтва.  А воно, як і будь-яке мистецтво, вічне. Як і творчий доробок Соломії Крушельницької.