Елеонор Портер "Поліанна"

Зазвичай я рідко читаю дитячу літературу, але буває, що книжка сама приходить тоді, коли її конче потребуєш. Саме так сталося в мене з "Поліанною" кілька днів тому.

Трохи прихворівши, я, потерпаючи від неприємних фізіологічних симптомів, рознюнялася від несили щось робити та читати. І вирішила послухати якусь книжку в форматі аудіо. Щоправда, я не люблю аудіокнижок, але стояв вибір: або не читати зовсім, або слухати. Не читати - не варіянт. Отже, зупинилася на "Поліанні", все одно колись збиралася познайомитися з цим твором світової дитячої класики. 

Прослухала з великим задоволенням і вдячністю долі, що підсунула мені цю скарбничку людської мудрості саме в потрібну мить. Дорослі, копирсаючись щодня у своїх буденних клопотах, геть забувають про життя. А воно ж ось, навколо, лише доторкнися! І воно напрочуд цікаве й розмаїте, варто лишень зупинитися бодай на хвилинку. Не втечуть від нас наші справи. А от життя минає надто швидко. Тому просто необхідно відчути себе маленькою Поліанною та погратися разом із нею, своєю внутрішньою дитиною, у радість. Просто щосекунди радіти всьому, що бачиш довкола. А якщо радіти нема чому, то неодмінно це віднайти! Це можливо. І навіть у найскрутніших обставинах буде те, заради чого варто усміхнутися, подякувати та відчути щастя.

Зірка Мензатюк «Дике літо в Криму»

Наталка шалено щаслива, адже за кілька днів вона з батьками та їхніми друзями вирушає на відпочинок до Криму! І це будуть незабутні канікули: тепле море, мушлі, сонечко, а ще й нові друзі — місцеві дівчатка і хлопчики. З ними Наталка потрапить у справжні пригоди, шукатиме старовинний скарб кримських татар, який, здалося, навіки втрачений далекого страшного 1944 року.

Якщо у вас є діти молодшого шкільного віку й ви замислюєтеся, як їх навчити історії своєї країни, щоби вони зацікавилися, дайте їм прочитати цю книжку. А потім обов’язково поговоріть про все прочитане. Адже саме через гру діти навчаються, нудні підручники чи монотонні розповіді їм протипоказані. Нехай разом із Наталкою та її однолітками кримськими татарами, ваші діти поступово дізнаються про давню, прекрасну, щасливу і трагічну історію не тільки України, а й народів, що її населяють.

Під час відпочинку та ігор Наталка швидко переймає від місцевих дітлахів фрази кримськотатарською мовою, слухає розповіді дітей та дорослих кримчан про долі своїх родин. Вона ставить питання своєму татові, мамі, панові Богдану та іншим дорослим про все, що почула від нових знайомих. І вони переповідають правдиву історію, але зрозумілими для її віку словами. І найголовнішим досягненням пошуку скарбів для юних дослідників стає те, що старовинна річ молодої кримської татарки, колись насильно вигнаної зі своєї землі кривавим режимом, через багато десятиліть повертається до її нащадків, яким вдалося вижити й повернутися…

Поєднання цікавих пригод та поступове занурення в історію є великою цінністю чудової повісті Зірки Мензатюк. Саме такі твори виховують патріотів та допитливих особистостей. Адже їм належить у майбутньому творити власну країну на засвоєних уроках історії.

Олександр Гаврош "Різдвяна історія ослика Хвостика"

Чарівної різдвяної ночі завжди варто сподіватися на диво, навіть якщо ти опинився в незнайомому місці, розгублений, зглоднілий та змерзлий. Маленький ослик на ім'я Хвостик ще зовсім недавно мав велику сім'ю - тваринок та дбайливий людей, з якими жив, веселився та брав участь у Вертепах. А сьогодні цей довговухий актор опинився на самоті спочатку в лісі, потім у великому місті, куди довго біг. 

Але ж незабаром настане справжня Різдвяна Казка, на небі зійде Віфлеємська Зірка й усі бажання виповняться! Ослику також судилося знов віднайти своїх друзів - панотця Теодора, маленьку овечку Берту та іншіх, з ким він все життя буде поруч, і кому даруваатиме свій акторський талант та веселитиме.

Хороша казочка для читання на зимові свята. Проте, якби не несподівані сюжетні повороти з бандитами на джипах, підступним корупціонером головою сільради та дивними циганами, я би рекомендувала цю казку для молодшого шкільного віку. А так - не менше, як для середнього ;-)

Аннетт Герцог "Хто ж питатиме кота?"

Кіт Арістотель вважає, що з ним поводяться недостатньо шанобливо. Власне, так завжди думають усі коти. З ними двоногі не узгоджують геть нічого, а повинні були б! Але хто ж питає котів...

А тут ще дівчинка Анна, улюблениця Арістотеля, раптом забажала неодмінно мати собаку! Схибила вона, чи що? Хто в здоровому глузді, маючи такого розкішного кота, захоче пса?! Ну, нічого, я їй ще покажу, де раки зимують! Вона ще лікті собі гризтиме, коли відчує, що мене немає поруч! От візьму й ображуся. І піду геть.

Одним словом, наробив Арістотель проблем і собі, й Анні, й усій родині. Такі вони, коти. Але ж саме за цей нестерпний характер ми, людиськи, їх обожнюємо 😝

Усе закінчиться добре для всіх ;-) Інакше й не може бути.
Добра книжка для читання всією родиною. Буде смішно, місцями трохи сумно, проте дуже зворушливо :)

Фотомодель: кіт Шелдон

Котячо-мишачі історії Галини Вдовиченко 🐈🐁

Серед безлічі дитячих книжок хочеться віднайти щось таке, що «зачепить» навіть дорослого. Всіляке фентезі, казки, пригоди — це, безперечно, цікаво, пізнавально, захопливо, яскраво та смішно. Проте я завжди вважала, що саме тема котів є стовідсотково безпрограшним варіантом. А віднедавна до котів додалися ще й миші. Принаймні, у моєму персональному рейтингу найцікавіших тем для створення художньої розповіді для дітей та дорослих. 

Знайомство з кумедними вусатими створіннями раджу починати з книжки «36 і 6 котів». Самі коти кажуть, що їх загалом 42, але це таке негарне число, наче дуже висока та небезпечна температура тіла. Це сумно. А ось 36 і 6 — абсолютно нормальна температура для того, щоби почуватися здоровим та веселим. Сміх, як відомо, додає здоров’я та довголіття. А така кількість різнісіньких вуличних котів просто переверне ваше життя з ніг на голову! Багато реготу під час читання забезпечено. Перевірила на собі. Отже, 36 дорослих котів та 6 кошенят одним дощовим вечором попросяться до вашої квартири переночувати. Та залишаться надовго. Вони веселі, музикальні, танцьовиті, різнокольорові та дуже-дуже чемні. Коли в них є на це настрій. І з ними подружитися дуже легко, адже кожен має свій характер та кумедне ім’я. А ще вони неодмінно принесуть вам успіх у бізнесі та прибуток! Ну просто чарівні коти. 

У повісті «36 і 6 котів-детективів» пухнасте «стадо» переключиться з танців на живопис та розслідування злочину. Якась падлюка насмілилася поцупити котячі картини, виконані в техніці дряпопису. Але коти вже нашорошили вуха та беруться до справ. 

«Мишкові миші», тобто миші, що дружать із хлопчиком Мишком, теж веселі музики-бешкетники. І не менш розумні й дотепні, як їхні пазурясті природні антагоністи. Усі мишки мають різний характер, віддають перевагу різному стилю в одязі, але разом створюють рок-гурт. Уявляєте? 

Навдивовижу прекрасні книжки. Не знаю, чи є діти, яким би не сподобалися коти та миші Галини Вдовиченко. Але якщо таких знаєте, то не кажіть мені. Не повірю 😋

Лариса Денисенко «Майя та її мами»

У неприємній і ганебній історії з книжкою Лариси Денисенко «Майя та її мами» я бачу великий позитивний момент. Якби не скасування через погрози презентації на Форумі Видавців, про неї, можливо, дізналися б не так багато людей. А так вийшла просто шалена реклама! Гадаю, ті «борці за традиційність» (ну поясніть їм хтось, що ми давно живемо у 21 столітті) зробили авторці величезну послугу: книга отримала масштабного розголосу. А теми, що в ній піднімаються, активно обговорюються в суспільстві. Кращого годі й бажати. Передбачаю стрімке підвищення тиражів. Отже, не копай яму іншому, бо сам у неї впадеш.   

Дивилася ролик одного з українських телеканалів, який опитав мешканців Києва стосовно того, чи дали б вони почитати цю книжку своїм дітям. Усі відповіді були приблизно однакові:

«Так, в житті бувають різні ситуації, але своїй дитині книжку би не читала»;

«Про таке варто знати, але трохи пізніше, коли дитині виповниться років 12»;

«Я вважаю, що родина повинна бути традиційною»;

«Ні, я б не хотіла, щоби моя дитина про таке читала».

А тепер запитання: про що - «таке»? Люди, ви книжку читали? Звідки цей потужний опір? Від словосполучення «традиційна родина» останнім часом мене тіпає. Що ви маєте на увазі? У чому ваша традиційність? Мабуть у тому, що батько бухає вечорами, а мати гарує на роботі за двох. Або в тому, що мама чи тато мають на стороні коханців, а зовні – так, ми традиційна родина. Чи коли батько йде від сім’ї навіть ще до народження дитини, а мама півжиття потім розповідає, що «твій тато – космонавт». Оце ваші «традиційні» родини? Тоді вам має сподобатися книжечка пані Лариси, адже там описані всі подібні ситуації. Яких, на жаль, величезний відсоток у нашому суспільстві. Чи вас обурила історія про діток, які змушені були переїхати з тимчасово окупований росією територій – Луганська та Криму? Не ховайтеся від правди, і дітей своїх не відсторонюйте. Вони мають право знати, що відбувається в країні й через кого. На жаль, їм довелося рости в такі часи, але вони мають стати сильнішими та навчитися поважати й захищати – країну, інших людей.

У багатьох родинах батьки перебувають на заробітках. У багатьох дітей батьки розлучені та мають інші сім’ї чи залишилися самотніми. Чиїсь батьки не мали змоги народити природним шляхом, тому на допомогу прийшла сучасна наука. То за це таких мам та татусів треба піддати анафемі? Гадаю, найбільше обурення викликала історія головної героїні Майї, у якої дві мами, а тато – лише секретний донор. На жаль, на наших пострадянських теренах потрібно, як Мойсеєві кружляння пустелею 40 років, щоби змінилося кілька поколінь. Бо сучасні люди все ще подумки живуть у середньовіччі.

У книзі дівчинка Майя розповідає про своїх однокласників. У родині кожного з них є своя історія. Сумна, трагічна. Але це життя. Так сталося, ніхто не винен. Або звичайна, як у самої Майі – в її родині нічого поганого немає, просто в неї дві мами, тому що дві жінки кохають одна одну та свою донечку. Проте історія звичайна для родини Майї, а для суспільства це є неприйнятним.

Книжечка вчить дітей не тільки тому, що в світі можливі будь-які сценарії, і всі вони мають право жити. Завдяки читанню дитина має зрозуміти, що за будь-яких обставин не варто судити інших за зовнішністю чи за відмінністю від них самих. Справжня свобода – всередині людини. Справжня внутрішня свобода – прийняття життя в усьому його різнобарв’ї.