Чімаманда Нґозі Адічі «Половина жовтого сонця»

«Світ мовчав, коли ми помирали…»

Нігерійсько-британська письменниця Чімаманда Нґозі Адічі спробувала розповісти світові про громадянську війну в Нігерії кінця 1960-х років. Саме ту нищівну війну та геноцид народності іґбо (до якого належить і сама авторка), про яку мовчала Європа, США, і на яку Британія та СРСР постачали зброю. Для вбивства людей.

Авторці вдалося не просто розповісти історію опору маленької самопроголошеної держави Біафри, що проіснувала лише три роки, але й передати події від імені героїв так, ніби ми самі опинилися в тогочасній Нігерії. Настільки болісно й близько все переживається під час читання.

Книжка цікава й трагічна від першого до останнього слова. Оповідь сплітає долі кількох людей, зовсім різних за характером, соціальним станом, віком, національністю. Вони нізащо в світі не здогадалися би, що саме зведе їх життя, і які випробування випадуть на долю кожного. Чи можливо, щоби розбещена дівчина з багатої родини взяла на себе відповідальність за сотні життів біженців? Чи думала освічена та заможна красуня-іґбо про те, що одного разу їй доведеться ставати на коліна заради того, щоби прогодувати дитину? Якої долі бажав для себе кожен із тих, хто опинився в епіцентрі геноциду? Хто все це розпочав та навіщо? І коли все скінчиться?

Але світ мовчав, поки вони вмирали. Могутня країна чужими руками створила пекло для інших людей. Інші могутні країни мовчки чекали. І мовчали.

Тільки «якщо сонце не зійде, ми змусимо його зійти». Половина жовтого сонця, символ Біафри, символ славетного майбутнього. Йому не судилося засяяти на повну силу, але люди билися. «Навіть якщо всі проти нас, ми битимемося з останніх сил».

Чи вдалося їм перемогти – розсудить тільки історія. Але прості слова людей, героїв цієї книжки, також розкажуть дуже багато. Жива мова іґбо, яку влучно вставляла в уста героїв авторка, наче роблять тих людей ближчими. Простими реченнями, гарними описами та емоціями вони розповідають свою трагічну та, водночас, прекрасну історію. Трагічну війною та підступництвом, а прекрасну – почуттями та характерами.

Усі війни в світі відбуваються за чиїмись сценаріями. І про багато з них світ мовчить. Але є дещо, завдяки чому людина здатна витримати найжахливіші страждання – це любов.

Сергій Бут "Листи з того світу"

Життя час від часу підкидає такі несподіванки, що ти ладен повірити навіть у те, що досі здавалося тобі сивим забобоном. Аби тільки все це скінчилося. Але подіям, що накочуються та набирають обертів, немов снігова куля, немає кінця...

Андрій перебував саме у такому стані, коли ситуація, нарешті, почала прояснюватися. Здавалося, наче небесні сили в якійсь момент змилостивилися й розгадки вистрибували одна за одною.

А все починалося буденно. Прекрасний Львів, альтруїсти-студенти, що погодилися допомогти впорядкувати старовинні покинуті могили на Личаківському цвинтарі, можливість зайнятися улюбленою справою - збирати артефакти. Але хто б тоді попередив, чим доведеться платити занадто допитливому юнаку, який вирішив розв'язати загадку п'ятдесятирічної давнини та відновити справедливість! А на додачу йому доведеться вирішувати, що робити з таємницями власної родини...

У цьому чарівному романі є все, що може зацікавити читача: красоти Львова, детективний сюжет, історичні екскурси в минуле Галицької столиці, кохання та щира дружба, самопожертва заради майбутнього, підлість і глибока печаль, що здатна штовхнути на злочин. А ще зовсім трохи містики, яка, насправді, є лише відображенням людської свідомості. 

Гарна, сумна та загалом щаслива історія від українського письменника Сергія Бута 2014 року отримала відзнаку на літературному конкурсі України "Коронація слова". 

Ієн Мак'юен «Спокута»

«Прости нам гріхи наші…» - саме це ти повторювала жахливими ночами та мерзенними днями? Що було в душі твоїй? Усе минеться, ти подорослішала, і тепер волієш виправити помилку, чи не так, Брайоні? 

Обдарована талановита дівчинка, трохи відлюдькувата, як і всі творчі підлітки з вищих класів суспільства... У день свого морального занепаду ти знищила те, що довго вибудовували інші – свої життя. Так, ти вельми талановита дівчинка. Не кожна тринадцятирічна доморощена літераторка здатна розтрощити вщент долі кількох людей одночасно. Довгих п’ять років усі вони збиратимуть по крихтах своє спаплюжене майбутнє. Та і твоє також, адже за якимось пекельним провидінням війна змусила й тебе розвернути власну долю в іншому напрямку. Не цього ти прагнула, еге ж? Борчиня за справедливість, ти ані на мить не замислилася про те, що варто переконатися у своїх свідченнях. Твій ореол усесвітньої правильності та вселюдської чесноти розбили «мессершмітти», а право на виправдання невинної людини – колись розтоптали твої слова. 

Ти мені огидна, Брайоні. І твої жалюгідні спроби відновити рівновагу викликають лише обурення та роздратування. Тобі не пробачила ані твоя рідна сестра, ані її коханий. Ти сама собі не пробачила. Лише намагалася довести, що помилялася. Але невчас даєш хліба густо, коли зубів пусто. В тебе нічого не вийшло… 

Читати саме цей роман Мак’юена складно не тільки через глибину трагедії. Уся оповідь наче підлаштована для того, щоби викликати в читача обурення та роздратування. Численні задовгі описи всього – від погоди до емоційного стану героїв – це занадто для читача, який бажає віднайти в романі нитку суті та вчепитися за неї. Хоча, якщо із суттю все ще зрозуміло, то мораль історії мені не видалася чіткою та ясною. У фіналі було відчуття, що спокута не відбулася. Спливло понад 60 років, а Брайоні так і не вдалося нічого вирішити. Так, закони Британії того часу не давали можливості виправдати людину тільки завдяки зміненим свідченням головного свідка обвинувачення. Тоді про яку спокуту йдеться? Брайоні прожила довге й активне життя. Справжній злочинець у романі лише названий, але провина його не могла бути доведеною за певних обставин. Спокута має місце тоді, коли безневинна людина отримує виправдання, хоч і пізно, а той, хто здійснив наклеп – відбуде своє моральне покарання. А цього в романі я не побачила. Намагання написати роман та показати, як усе насправді сталося – спроба в Брайоні невдала. Бо я їй не повірила.

Дениз Вудз "Ночной поезд в Инсбрук"

Так сталося, що читала я цю книгу також у поїзді, але їхав він не з Рима до Інсбрука, а з Києва в Донецьк. 

Мені вистачило 7 годин, щоби разом із головними героями, що колись були парою Френсіс та Річардом, подумки здійснити подорож у минуле, на 4 роки тому, коли ці двоє випадково (та чи дійсно випадково?) загубили одне одного в поїзді, що рухався неосяжним простором Судану десь неподалік від кордону з Єгиптом.

Дощовим італійським вечором поїзд уже майже рушив із місця, коли на порозі купе, де вже дрімав молодий хлопець та самотня мандрівниця, від імені якої й піде подальша оповідь, з’явилася дівчина. Їй було достатньо вимовити лише кілька слів провіднику, щоби хлопець, який їх почув, підскочив зі своєї полиці як ошпарений. Це ж тільки подумати – чотири роки! Річарде?! Куди, чорт забирай, ти тоді подівся?.. Те ж саме я хочу запитати в тебе, Френсіс…

Щоби ви зробили, якби прокинувшись після сну в поїзді, раптом з’ясували, що вашого супутника немає поруч? І немає його заплічника з усіма речами. І за вікном – чужа країна. Більше того – Нубійська пустеля. Френсіс вистачило кількох хвилин, щоби втамувати паніку та зрозуміти, що Річард не повернеться. Ні, він не відстав від поїзда, він свідомо зійшов у якомусь місті, щоби помститися їй за ту сварку, яку вона влаштувала йому кілька годин тому. Та він просто вирішив покинути її! Проте кілька місяців поневірянь Африкою в пошуках коханця-втікача для Френсіс стали принциповою справою: знайти цього нахабу, подивитися йому в очі та запитати: «Чому?». Тільки Річард наче крізь землю провалився. Навіть британське консульство в Каїрі не змогло відшукати людину, яку, здавалося б, назавжди поглинула безодня гарячих суданських пісків…

Це була версія Френсіс. Але, як виявилося, у Річарда є своє пояснення того, що трапилося, де головною винуватицею була… Френсіс. Це вона його покинула, навіть не намагалася шукати, коли він через якусь дику необачність відстав від поїзда. Страшенна спека та сипучі піски навіть такому сильному хлопцеві як Річард не дозволили наздогнати поїзд. І віднині він мав якось повернутися хоча б до Єгипту. Але як це зробити без паспорта, без грошей та без їжі в чужій та не завжди привітній країні?

«Один із нас бреше». Саме це вимовила Френсіс, коли обидва випадково-невипадкових попутники завершили свої монологи. Але хто саме? І з якою метою?..

Читопис липня

Прочитано: 11 книжок

детективи/трилери - 7
нон-фікшн - 2
історична драма - 1
публіцістика - 1

Можна сказати, що цей місяць минув у мене із позначкою "Тесс Ґеррітсен" ;) Скоро буде масштабний огляд на всю серію про детектива Джейн Ріццолі. А поки можете почитати (хто ще не читав) відгук на перші два романи цієї серії.

Відгук на "Куркуль".

Максим Бутченко «Куркуль»: відродження історичної пам’яті

Події роману засновані на реальній історії родини автора та розгортаються на Слобожанщині у перше десятиліття панування совітської влади. 1930 рік. Триває примушування селян записуватися до колгоспів, розпочалася «продрозгортка», в «одноосібників» відбирають «надлишки», люди вже діляться на «своїх» та «ворогів партії». Але багато хто розуміє, що «лише вхопивши за шкуру, можна привести до блискучого комунізму». І нічого від того доброго не буде. А мине ще 2-3 роки й розпочнеться найстрашніше – голодомор.

На тлі цих страшних подій 1930 року розгортається історія родини Шевченків: заможного селянина Федота («куркуля» та «одноосібника», як почали називати працьовитих селян нові володарі життя після захоплення влади), його дружини Сашки, їхніх двох дочок та Петра, молодшого Федотового брата. Багато їм доведеться побачити, стерпіти, змовчати, вибороти. Проте вони знають, що попри все треба триматися одне за одного, берегти любов та підживлювати в душі навіть мікроскопічну іскру надії. Хоча й Шевченків не минув розбрат у родині. Людина не досконала, кожен має свої слабкості. Та чи не у найтяжчих випробуваннях долі перевіряється людська гідність? Не всі можуть витримати такий надскладний життєвий іспит. Не вдалося це й Петру. Не втримав він свою родину, звинуватив брата, а загубив свою долю…

Роман побудований за класичним розгортанням сюжету. В експозиції ми дізнаємося про життя Шевченків у рідному селі, про стосунки в родині, історію головних героїв. Характер Федота розкривається вже з перших сторінок – сцена рятування та лікування доньки, ставлення до коня Жвавого, вірного товариша та помічника у праці, стосунки із красунею-дружиною. З найдрібнісіньких деталей вимальовується образ господаря, який все життя обробляв своє поле, любив свій край та шанував людей, що на цій землі живуть. Федот Шевченко був упертим, проте волю свою нікому не нав’язував. Хотів лише працювати та створювати добробут для своєї сім’ї. Нову владу сприймав як поневолювачів, що малина меті лише пограбування людей.

Антагоністом Федота в романі виступає його рідний брат Петро. Слабкішій за брата морально, низький духом та хтивий чоловік вирішив, що треба бути на боці совітів, що так буде спокійніше, тепліше та ситніше. Постійно намагався схилити до такої ж думки й Федота. Але загравання з більшовиками, як відомо, мало кому було на руку ковінька, от Петром врешті потрапив у їхні мерзенні жорна.

Сашка – наче світлий промінець у чорні часи. Вона постійно намагалася стримувати свого прямолінійного чоловіка, відвести його від негараздів. Проте завжди знала: він ладен зробити будь-що, аби захистити її та дітей. На смерть піде, а родину захистить. І вона буде завжди поруч. І у затишній оселі, де смачно пахне їжею, і у жахливих умовах на засланні вона підтримувала чоловіка, себе та дітей. Можливо, саме завдяки любові людина здатна пережити найстрашніше?

Зав'язка та розвиток дії - боротьба селян за право жити вільним чесним життям. 
Кульмінація - наслідки повстання та підсилені акції з "розкуркулювання". Початок того, що згодом перетвориться на геноцид.
Розв'язка дає нам надію на те, що можна подолати тяжкі часи, вижити, вистояти. Але, на жаль, не перемогти...

Паралельні сюжетні лінії твору розкривають долі інших героїв, що відігравали на різних етапах свої важливі ролі у житті Шевченків. Старий Нестор, давній товариш вже померлого батька Федота та Петра. Він так любив розповідати різні історії, що й не переслухаєш його. Посланець партії Іван Єгорович Горовий, мерзенне людисько, яке вирішило, що має право розпоряджатися тисячами людських життів. Багато їх було в ті часи, таких ось посіпак «горових».

І кожен образ постає в романі настільки чітко, що хочеться простягнути руку та доторкнутися до нього. Авторові вдалося досягти такого ефекту через напрочуд образну мову. В романі використано дуже багато різноманітних метафор, сталих виразів, прислів’їв. Це не просто робить читання вельми цікавим, а ще й дозволяє пропустити крізь себе всі ті страшні події, відчути сум та біль цілого народу. І багато чого зрозуміти. І усвідомити, що більше нізащо в світі неможна допустити подібних страждань. А коли твір здатен викликати сильні емоції, значить, душа відгукнулася. Для мене це є одним із головних критеріїв гарної оповіді.

Книжковий виклик - весна 2017: Мейв Бінчі «Кришталеве озеро»

Завдання № 24 – квіткова книжка (за назвою, сюжетом чи обкладинкою)

Цей роман варто читати повільно, розмірковуючи над кожним витком сюжету. Проте сама книжка і не дозволить читати її швидко. Адже важливі життєві теми завжди знаходять відгуки в людей, бо всі ми впродовж свого буття вирішуємо схожі питання.

У «Кришталевому озері» лейтмотив – це вибір жінки: родина та усталені стосунки, що складалися багато років у маленькому тихому ірландському містечку, чи кохання, таке, заради якого можна зробити кардинальні та екстремальні дії. Що ж обрати – материнську любов до своїх дітей чи пристрасть до єдиного чоловіка, якого кохала все життя? І одного разу Елен поставить крапку у багаторічних розмірковуваннях. І за будь-яких наслідків її рішення буде правильним. Для неї.

Тут не буде «щасливого завершення» історії. Хоча, ні. Деяких герої заслужено отримають своє життєве щастя. Вони пройшли до нього довгий та тернистий шлях, зазнали навіть втрат. А для когось щастя в тому, щоби виконати свою місію, та покинути цей світ.

Книжковий виклик - весна 2017: Ерік Аксл Сунд «Дівчинка-ворона»

Завдання № 13 – книжка на вибір

«Дівчинка-ворона» - перший роман трилогії Еріка Аксла Сунда "Слабкість Вікторії Берґман".

Ерік Аксл Сунд - спільний псевдонім двох шведських авторів: Іеркера Ерікссона та Гокана Аксландера Сундквіста.

У світі повно жахіть, і найбільшим втіленням всього ненормального та кошмарного є людина. Бо тільки людський розум, керуючись інстинктом смерті, здатен вигадати та втілити найпаскудніші, найгидотніші речі, і робити їх з іншими людьми. І вже відходить на другий план першооснова цих дій, яка лежить глибоко у дитинстві. Коли найстрашніше вже сталося – починають вдаватися до покарань, а не до пошуків причин того, чому саме все це відбулося.

Розум людини водночас є його найціннішим дарунком природи, і найбільшим ворогом. Адже те, на що здатен розум, іноді важко й уявити. І людина перед всіма його примхами надто слабка, тому що не в змозі контролювати всі його химери. А вони визрівають поступово. І підґрунтям для подальших збочень є те, що закладається змалечку. Отже хто насправді винен у злочинах, що вчиняються? Сам злочинець чи його батько, який роками калічив морально та фізично власну дитину? Або винна мати, яка все життя робила вигляд, що все в родині гаразд і нічого поганого не відбувається? Знала, але мовчала. Бо так зручніше пристосуватися до життя. Психологія жертви. Але зрештою жертвою стає дитина.

«Дівчинка-ворона» - роман про таких людей і про таких дітей. Дисоціативна поведінка та найсильніші психози не розвиваються просто так. Для всього є причина. Якщо доросла людина, яка для соціуму видається цілком нормальною, має роботу та навіть родину, купує дитину для власних збочених утіх – навряд чи вона стала такою зненацька. Колись її саму піддавали таким діям, що мороз іде поза шкірою. Замкнене коло…

Книга може викликати огиду. Але огидним іноді є саме життя.

Книжковий виклик - весна 2017: Кетрін Вебб «Напівзабута пісня кохання»

Завдання № 12 – книга про шалене кохання

Одного разу морські хвилі  зімкнуться над твоєю головою, щоби дати тобі відпочити. Одного разу чиїсь руки оповиватимуть твоє тіло, наче лагідні хвилі. Одного разу чиєсь волосся торкнеться твоєї щоки, немов найтонший  пензлик художника. Одного разу ти залишишся на віки, закарбована на полотні легкими, але чіткими та точними штрихами…

Не може бути на світі кохання, заради якого здатен вдатися до всіх можливих аскез, заради якого вмить робиш те, за що спокутуватимеш гріхи до кінця днів. Не буває такого кохання? Не буває для тих, хто його не відчував.

Читати романи Кетрін Вебб – це не просто отримувати задоволення від досконало побудованого сюжету, цікавої структури та неперевершено змальованих образів. У своїх творах британка торкається тем, які вважаються складними попри те, що до них удаються багато  авторів: кохання, зрада, дружба, таємниці поколінь. І все це – крізь призму глибинної людської психології. До того ж твори Вебб – суцільне джерело різних сфер життя та навіть науки: ботаніки, історії, культурології, психології, тваринництва, мистецтва тощо. І якщо повірити в те, що по-справжньому захопливі книжки можуть впливати на свідомість людини, то легко визнати те, що книги Кетрін Вебб заволодівають мозком.

Адже як тоді байдуже простежити витоки шаленого бажання Діміті отримати те, що вона хоче? Затамувавши подих, крок за кроком ми просуваємося крізь павутиння її життя, життя Чарльза Обрі, Селести, Дельфіни та Елоді. Мистецтво як найвища межа фізичної та душевної досконалості здатне поєднати людей та водночас жорстоко покарати за те, що людина поставила його вище за почуття іншої людини.

Діміті сплатить дуже дорогу ціну за те, що отримала жадане. Кажуть, що не варто тримати світ за горло та вимагати в нього, що хочеш. Але якщо твоє бажання сильніше за життя? Все можливо отримати. Однак і плата буде відповідною.

Три цікаві літературні новинки 2017 року

Я регулярно переглядаю літературні сайти в пошуках, чого б почитати, стежу за новими виданнями, новими іменами у світовій та вітчизняній літературі. Вкотре гортаючи тематичні сайти натрапила на кілька книжок, які мене зацікавили. І які я, звісно ж, збираюся прочитати.

Отже ділюся своїми знахідками. Можливо, комусь іще припадуть до смаку.

Ґрем Свіфт «Материнська неділя»

 

 «Материнська неділя» - давній звичай, згідно з яким у четверту неділю великоднього посту домашня прислуга отримує вихідний, щоб відвідати рідню. В Європі звичай забули після Першої світової війни, і тільки в Англії він зберігся до сьогодні у вигляді Дня матері. Але 30 березня 1924 року, коли відбувається дія книги, за цей звичай люди ще тримаються, наче за уламок світу, що руйнується. Саме в цей день головна героїня, покоївка Джейн, лежить на ліжку в спорожнілому, без слуг, розкішному будинку свого коханця Пола Шерінгема. Це схоже на певний ритуал святкування останнього дня їхніх семирічних стосунків. А зараз Пол підведеться, вдягнеться та назавжди покине Джейн заради неминучого весілля з нареченою-багатійкою.

 

Ендрю Майкл Герлі «Лоуні»

Книга повернена в минуле: дія перенесена у 1976 рік, а таємниці, які розгортаються під час перебігу подій, ще більш давніші. Все відбувається на Великдень, у дивному містечку Лоуні на північному заході Англії, де буває багато прочан. Назва поселення так і перекладається – «глушина». Мати головного сподівається, що саме тут може вилікуватися від німоти його брат. Подорож моторошна: на кожному кроці трапляється символічна рушниця, яка неодмінно повинна вистрелити.

  

 Юджин Овідіу Кіровіц «Книга Дзеркал»

Нью-йоркський літературний агент Пітер Кац отримує заявку на видання автобіографії під назвою «Книга дзеркал». До заявки додано початок рукопису – дехто Річард Флінн пригадує роки навчання в Прінстоні, перше кохання, роботу на відомого професора психології Джозефа Відера. Ці події 25-річної давнини мали трагічний фінал, однак злочинця не впіймали та не викрили. А зараз Річард раптом побачив все, що відбулося, в іншому світлі, по-новому оцінив роль своєї колишньої коханої Лори Бейнс… Але рукопис обривається на півслові. Заінтригований Пітер намагається отримати ту частину «Книги дзеркал», якої не вистачає, однак рукопис виявляється таким самим невловимим, як і правда про те, що сталося чверть століття тому…

 

За матеріалами: gorky.media, ЛайвЛіб 

Переклад: Аліна Горбачова

Юссі Адлер-Ольсен "Мисливці на фазанів"

Другий роман серії про особливий відділ «Q» управління поліції Копенгагена.

Карлу Мерку трапляються справи, про які або давно забули через неможливість довести, або ті, що потребують додаткового розслідування. Ось і в цей раз він зі своїм незвичним помічником знов береться за те, що покинули вже всі інші. Адже злочинець у в’язниці, справу закрито. Однак не просто так Мерку підкинули на стіл важку папку зі справою 12-річної давнини. Є дещо, що змушує його розпочати все знов. І те, на що він з Ассадом натраплять, шокує навіть його, досвідченого поліцейського, який в житті бачив багато…

Як створіння природи на ім`я людина може виробляти настільки жахливі речі? Чи є межа ненависті? Скільки людина здатна витримувати фізично та морально? Та що з цього найгірше?

Саме на ці та на багато інших запитань я шукала відповіді під час читання. Але вони надто складні. Проте відповідь все одно буде. У кожного своя.

2014 року цей роман було екранізовано в Данії. Назва фільму – «Вбивці фазанів». Я подивилася б із величезним задоволенням. Чекатиму переклад.