Зазвичай я рідко читаю дитячу літературу, але буває, що книжка сама приходить тоді, коли її конче потребуєш. Саме так сталося в мене з "Поліанною" кілька днів тому.
Трохи прихворівши, я, потерпаючи від неприємних фізіологічних симптомів, рознюнялася від несили щось робити та читати. І вирішила послухати якусь книжку в форматі аудіо. Щоправда, я не люблю аудіокнижок, але стояв вибір: або не читати зовсім, або слухати. Не читати - не варіянт. Отже, зупинилася на "Поліанні", все одно колись збиралася познайомитися з цим твором світової дитячої класики.
Трохи прихворівши, я, потерпаючи від неприємних фізіологічних симптомів, рознюнялася від несили щось робити та читати. І вирішила послухати якусь книжку в форматі аудіо. Щоправда, я не люблю аудіокнижок, але стояв вибір: або не читати зовсім, або слухати. Не читати - не варіянт. Отже, зупинилася на "Поліанні", все одно колись збиралася познайомитися з цим твором світової дитячої класики.
Прослухала з великим задоволенням і вдячністю долі, що підсунула мені цю скарбничку людської мудрості саме в потрібну мить. Дорослі, копирсаючись щодня у своїх буденних клопотах, геть забувають про життя. А воно ж ось, навколо, лише доторкнися! І воно напрочуд цікаве й розмаїте, варто лишень зупинитися бодай на хвилинку. Не втечуть від нас наші справи. А от життя минає надто швидко. Тому просто необхідно відчути себе маленькою Поліанною та погратися разом із нею, своєю внутрішньою дитиною, у радість. Просто щосекунди радіти всьому, що бачиш довкола. А якщо радіти нема чому, то неодмінно це віднайти! Це можливо. І навіть у найскрутніших обставинах буде те, заради чого варто усміхнутися, подякувати та відчути щастя.
