Марк Менсон "Витончене мистецтво забивати на все: нестандартний підхід до проблем"

Одного разу люди вирішили, що вони недосконалі, а отже їм пострібно все земне життя працювати над собою, покращувати характер, отримувати все нові й нові навички, одним словом, щодня ставати кращою версією себе. З одного боку, це правильно й має сенс. З іншого - така гонитва самовдосконалення спричиняє людині безліч проблем. Психологічних і навтіь фізичних. Але ми на це не зважаємо, це ж дрібниці, потрібно ще "швидше, вище, сильніше". І раптом, десь на заході життя, раптом відчуваємо не просто страшенну втому, а й утрату сенсу буття. Чого б це? Адже ми все життя тільки те й робили, що ретельно самовдосконалювалися! У чому підступ?

Марк Менсон колись так само приділяв багато уваги різним, на його погляд, дуже важливим речам у своєму житті. До певного моменту осяяння, яке згодом оформилося в невелику за обсягом, проте дуже корисну книжку. 

Це - власний досвід автора, результати його пошуків та душевних коливань, аналізів та помилок, злетів та падінь. Сучасна культура навіює людям певні позитивні образи та формує соціальні очікування. Якими ми всі неодмінно маємо бути. Гарнішими, здоровішими, худішими, розумнішими, багатшими, сексуальнішими й узагалі неперевершеними. А ще необхідно завжди бути виваженими, добрими, усміхненими, ввічливими, не показувати негативних емоцій. Все це людина чує та бачить мало не 24 години щожня з усіх джерел. Збожеволіти можна, чи не так? Менсон пропонує зупинитися і сильно подумати про те, що вся ця пропаганда пропонує пнутися до того, чого в нас немає. А в житті варто звертати увагу лише не те, що ми маємо, що в нас виходить добре, в чому ми прекрасні й неповторні самі по собі. Звісно, прагнути більшого - це добре й, вочевидь, потрібно, але не зосереджуватися на штучних і чужих цінностях.

Тож розслабтеся, аміго,як радить нам автор. Не намагайтеся постійно дошукуватися сенсу життя. Просто живіть. Робіть те, що вам подобаєтья, розвивайтеся свідомо в тому, до чого маєте хист. І не слухайте жодних "порадників", що лізуть із усіх усюд у соцмережах, на роботі або в черзі до лікаря. І настане день, коли на чиєсь запитання "Як ти? Як почуваєшся?" ви з усмішкою відповісте: "Живим. Неймовірно живим".

Александр Стражный "Болезни, в которые играют люди. Сам себе психотерапевт"

Сьогодні дедалі більше людей усвідомлюють, що причини хвороб бувають не тільки фізичного походження. Навіть переважна більшість звичних нам за життя недугів мають психологічне підґрунтя. Це давно вже є науково підтвердженим фактом, тому сперечатися з цим безглуздо. 

Але люди хворіли в усі віки, хворіють і в сучасному світі навіть попри всі досягнення медицини 21 століття. Чому ж так? Справа в тому, що часто хворобу людина використовує задля того, щоби отримати від соціуму певну перевагу чи то пак "профіт", як кажуть бізнесмени. На кого чи на що буде спрямована хвороба - на чоловіка/дружину, батьків, керівника, дітей, друзів, ситуацію чи подію - залежить від конкретної людини та її життєвого сценарію. Але в кожному "акті" буде своя "сцена". Як у театрі. Власне, все це і є театром, а людина зі своєю "улюбленою" хворобою є актором.

Звісно ж, свідомо ми не обираємо хворіти та страждати. Це прекрасно робить за нас наша підсвідомість, вдало підлаштовуючись під виклики долі, наші приховані страхи та потаємні бажання чи навпаки НЕбажання.

Якщо ви хочете покласти край нескінченному потоку хвороб у вашому житті, та нарешті насолоджуватися цим самим життям, варто прочитати цю книжку. Автор докладно, просто та з гумором розкладає по поличках аспекти появи психосоматичних захворювань, аналізує найчастіші причини, що викликають хворобу та наводить конкретні й дієві рекомендації з роботи щодо налагодження здоров'я. Фізичного і ментального.

Бувайте здорові та щасливі!

Андре Моруа «Вересневі троянди»

Коли настигає спрага до довгих звивистих речень, до витончених метафор та глибинних життєвих розмірковувань, варто читати світову класичну літературу. Серед багатьох найпотужніших майстрів слова Андре Моруа посідає особливу нішу зі своїми творами, сповненими тонкого психологізму. Сьогодні багато фахівців із «лікування душ» довго навчаються, але далеко не кожному з них щастить опанувати надскладну систему людської психіки. Моруа наче був народжений саме для того, щоби зазирати до найпотаємніших куточків душі та разом із героями своїх творів розплутувати складні механізми їхніх емоцій та переживань.

«Вересневі троянди» - один із останніх романів класика, який немов став для автора квінтесенцією життя та творчості. Як троянда на початку осені. Свіжими та найгарнішими ці прекрасні квіти бувають лише навесні, у період свого цвітіння. Проте наприкінці свого життя, восени, вони вже сповнені всіма поживними соками та сонячним світлом, і готуються до в’янення в усій своїй благородній розкоші.

Такими «вересневими трояндами» для головного героя роману, відомого письменника Ґійома Фонтена, стала остання бурхлива пристрасть. Вона увірвалася в його майже шістдесятирічне життя спочатку в особі юної художниці, а потім такої ж юної та ще більш пристрасної актриси Долорес  Ґарсія. Двадцять років подружнього життя з  Поліною Фонтен, жінкою його кола, опинилися наче під хвилею любовного цунамі. І шлюб двох творчих аристократів має пройти перевірку на міцність…

Події в романі розгораються на фоні паризьких літературних салонів, театрів, а також у далеких країнах Латинської Америки з величними горами та мінливим кліматом, гарними жінками та бурхливими почуттями. Подорожі Ґійома супроводжуються яскраво змальованими автором музеями, кав’ярнями, мелодійною іспанською мовою, пронизливо чарівною місцевою музикою. Та любов’ю. Тією своєрідною любов’ю, якої, як дива, чекав у своєму житті Фонтен. Осінь життя зажадала нових кольорів, нових вражень. Життя знову захотіло повернути собі весну… Але після бурхливих місяців, сповнених емоційних злетів та падінь, Ґійом врешті зрозуміє, що найпрекрасніша пора життя – саме та, яку проживаєш зараз.

В усі душевні метушіння головного героя гармонійно вписані жіночі образи. Кожен з них різний як зовні, так і внутрішньо. Активна, різка, жорстока, талановита художниця Ванда. Яскрава, імпульсивна, гарна та емоційна актриса Долорес. І витончена, розумна, стримана, владна Поліна. Героїні постають в романі настільки реально, що час від часу наче стаєш на чиїсь бік, розуміючи їхні історії та поневіряння, прагнення кохання та служіння своєму обранцю, життєві радощі та приховані страждання. І кожна отримала те, що бажала, завдяки живому розуму і певній мудрості. Кожна зіграла свою роль стала тією особливою квіткою-трояндою в осінньому букеті життя Ґійома.

Потенціал темпераменту: чому варто прочитати книгу Сьюзен Кейн «Сила інтровертів. Тихі люди у світі, що не може мовчати»

Мій огляд на книгу на порталі Mind

Як інтровертам досягти успіху в суспільстві, в якому панують екстраверти

Сьюзен Кейн – інтроверт «зі стажем». Упродовж усього життя вона відчувала упередження стосовно людей свого типу. Усе навколо створене для екстравертів: робочі місця, школи, релігійні установи. І через це інтроверти постійно відчувають себе «не такими», наче з ними не все гаразд. Як наслідок – втрата віри в себе, зниження енергії, небажання та, часом, неможливість реалізувати свої таланти.

Уже в дорослому віці, після набуття різного життєвого досвіду, авторка усвідомила, що інтроверсія має безліч переваг для роботи, підтримки дружніх та родинних стосунків. Пройшовши через усі соціокультурні стереотипи, Сьюзен зосередилася на ретельному дослідженні сили інтровертів, результати якого вона згодом описала в книзі «Сила інтровертів». Цю книгу було перекладено більше ніж 40 мовами, а у 2016 році вона вийшла українською у видавництві «Наш Формат».

Сьюзен Кейн до того ж є однією з співзасновників компанії Quiet Revolution LLC, що сприяє трансформації офісних просторів, роблячи їх більш адаптованими під різні психотипи, наприклад, забезпечуючи приватністю і конфіденційністю тих, кому це необхідно. 

Сучасний світ належить екстравертам. Принаймні, про це свідчать соціальні та психологічні дослідження. Багато десятиліть соціум переконував нас у тому, що запорукою успішного життя людини, її професійної та особистісної реалізації є активність, енергійність, комунікабельність, відкритість і вміння швидко заводити знайомства. Змалечку всі ми перебували в різних колективах (дитячий садок, школа, спортивні секції, піонерські табори тощо), де потрібно було себе «проявляти». І байдуже, хотіли ми цього чи ні. І ставши вже дорослими та ввібравши в себе нав’язаний ідеальний образ людини, ми надягали зовсім не властиві нам маски, які могли надійно захистити нас від зовнішнього осуду.

Сьюзен Кейн вирішила покласти край цьому шкідливому для психіки маскуванню та створила масштабний посібник з відновлення власної сутності.

Перша частина книги допомагає зрозуміти, як так взагалі відбулося, що культурним ідеалом у світі стала екстраверсія. Чому саме галасливі та активні любителі спілкування правлять балом? На це є цілком логічні пояснення: в історії поступово відбувався перехід від індивідуальної праці до колективної. Розвивалися корпорації, налагоджувалося масове виробництво товарів – у нових умовах потрібно було швидке групове мислення та дії. Час тривалих усамітнених роздумів безжально спливав.

Друга частина присвячена розмірковуванням з приводу природного єства людини. Чи дійсно ми маємо вільний вибір бути собою? Як на формування типу особистості впливає виховання та оточення? Авторка наводить доволі багато прикладів відомих людей, таких як Роза Паркс, Марсель Пруст, Чарльз Дарвін, Барак Обама, Том Хенкс та інших, хто зміг розкрити свій талант саме завдяки своїй інтроверсії.

У третій частині Сьюзен Кейн наводить приклади іншого ставлення до цих психотипів – цікаві приклади з азійської культури, де екстраверти не у фаворі.

І як же тепер із усім цим знанням жити? Як спілкуватися екстравертам та інтровертам? Як бути терпимими один до одного, вдало відшукувати та використовувати сильні риси тих та інших? Щодо цього є декілька практичних порад у четвертому розділі книги.

Вам сподобається, якщо: ви інтроверт, і вам постійно кажуть про те, що ви надто тиха, сором’язлива, некомунікабельна, малоактивна та позбавлені харизми людина.

Вам не сподобається, якщо: ви переконані в тому, що тільки «пробивні» люди досягають у житті успіху, а всі, хто «літає у хмарах» та віддає перевагу самоті – просто марно витрачають свій та ваш час.

Головна причина прочитати: інтроверсія – це не вирок, не діагноз і не вада. Це психологічний тип людини, не менш важливий та унікальний, ніж екстраверсія. Всі ми прекрасні й неповторні у своєму різноманітті. Кожен тип має свої особливості, які варто навчитися розрізняти та поважати. Для керівників усіх рангів книга важлива для кращого розуміння психології працівників, адже це значно полегшить вчасне виявлення та використання переваг того чи іншого психотипу.