Серіал за романами Майкла Коннеллі

Днями почала перегляд американського серіалу «Bosch» («Босх») про роботу відділу вбивств поліції Лос-Анджелесу. Головний герой, детектив цього відділу, має нетривіальне ім’я — Ієронім Босх (хоча всі називають його Гаррі) — та таку ж саму вдачу. Він досвідчений, справедливий, самодостатній, живе своєю роботою, любить слухати джаз на вінілових платівках, часом зухвалий та незручний для системи. І він уособлює гідність та честь своєї професії. Одним словом, добрий 6-сезонний серіал 2014 року випуску, з прекрасними акторами.

Але я до того, що зняли його за циклом романів сучасного американського письменника Майкла Коннеллі про детектива Босха. І одна з книжок циклу наразі є українською: «Передчасне прощання» (оригінальна назва The Wrong Side of Goodbye). Книжка написана 2016 року, український переклад вийшов у КМ-Букс 2017 року.

Хто любить якісні поліційні детективи (а підозрюю, що багато таких), то вельми раджу як роман, так і серіал.
Сподіваюся, колись ми матимемо змогу читати українською й інші детективи Майкла Коннеллі.

Рут Веа «У лісі-лісі темному»

«У лісі, лісі темному,
де ходить хитрий лис…»

(дитяча пісенька)

Коли стосунки зі шкільними друзями розірвані десять років тому, навіщо їх поновлювати? Після багаторічного обопільного мовчання раптом виринає запрошення на дівич-вечір. Але це така інтимна річ, що на подібні заходи запрошують тільки найближчих друзів. Проте має бути надто важлива причина, аби давно забута подруга неодмінно приїхала до усамітненого в лісі скляного будинку...

Лео не мала бажання ворушити те, що воліла забути десять років. Проте здалася на вмовляння організаторки, аж ось її автівка вже перетнула межу приватної території, де і має все відбутися. Зовсім скоро Лео опиниться в такому жаху, що її пам’ять вирішить викреслити певні епізоди. Утім, від того, як швидко та наскільки детально дівчина пригадає, що сталося, залежить її власна свобода та доля інших людей.

Хороший варіант класичного детективу від Британки Рут Веа. Схоже, англійці знаються на добротних детективах, де немає «чернухи», «розчленьонки» та кривавих рік. Проте є загадкова подія про яку, за законами жанру, ми дізнаємося лише наприкінці твору, жертва та вбивця, мотив та розкриття злочину.

Це дебютний роман авторки, і я була приємно вражена якістю «першої ластівки».

«Маленький сірий заїнька,
іди, іди до нас!
Дивись – твоя ялинонька
горить на весь палац!»

Альнадур Індрідасон "Трясовина"

Моє перше знайомство із літературою Ісландії можна вважати вдалим. Серія романів Арнальдура Індрідасона про детектива Ерленда для мене почалася із «Трясовини», хоча це третій роман серії. На жаль, перекладено російською тільки чотири твори з 14. Шкода, бо мені сподобалося, і я б хотіла прочитати все.

За обсягом роман адекватних розмірів – трохи більше 500 сторінок :-) В центрі подій, звісно ж, детектив Ерленд, досвідчений поліціянт років п’ятдесяти, з проблемними вже дорослими дітьми та зруйнованим двадцять років тому подружнім життям, який розслідує вбивство одного старого. Ниточка подій веде на кілька десятиліть назад, і тільки там постає з могил жахливе минуле та знаходиться відповідь на запитання нинішні…

Читається роман настільки легко, що я навіть трохи здивувалася, адже це не дуже притаманно для подібного жанру. Чи то така робота перекладача, чи це дійсно авторський стиль написання. Речення прості, разом із тим оповідь від цього не втрачає забарвлення. Герої та події виписані чітко, зрозуміло. Події розгортаються плавно, до фіналу автор підводить логічно, поступово збільшуючи емоційний тон. Читати цікаво та приємно. Але є одне «але», як кажуть ;) У діалогах деяких персонажів зустрічається багато матюків J І я не знаю, чи був це задум автора, чи постарався перекладач ;) Наприклад, донька Ерленда, наркоманка, перемежує своє мовлення нецензурними словечками. Що не дивно, мабуть, для такої людини. Або поліціянти, що беруть участь у розслідуванні, теж дозволяють собі непристойну лексику. Матюки чути, звісно ж, з вуст і негативних персонажів. Але я не шляхтянка-панянка, а досвідчений книжковий хробак, отже цілком спокійно ставлюся до матюків як до певного емоційного висловлення. Тим, хто це не сприймає, може бути не дуже приємно. Проте книгу це аж ніяк не псує. Навпаки, додає «родзинки».

А я тим часом продовжу читати інші романи про Ерленда та його розслідування

Книжкові закупи: січень 2017

Збираю колекцію іронічно-загадкових детективних романів Ліліен Джексон Браун із серії "Кіт, який...". Поки придбала ось ці. Всього їх 30. Ще купувати й купувати ;) На жаль, складно знайти в продажу. 🔍 📚


Кіт Шелдон люб`язно погодився позувати для фото.  🐱 🐾

Самуэль Бьорк: "Я путешествую одна", "Сова"

Самюель Бйорк написав (поки що) всього два романи, і обидва вже здобули популярність у Норвегії. Кажуть, літературні критики ставлять Бйорка в один ряд з таким монстром психологічних детективів, як Стіг Ларсон, а романи переводять на кілька десятків мов.

Як для літератора-самоучки дуже непоганий початок.  Хтозна, чому автор вирішив творити під псевдонімом. Справжнє ім`я Бйорка - Фреде Сандер Ойен, і саме під цим ім`ям в Норвегії він є відомим музикантом. Чудове поєднання різних видів мистецтва – музики та літератури, чи не так? Проте в романах і натяку немає на музику.

А є в них два професіонали-детективи, що змушені розслідувати жахливі як для звичайної людини злочини.

Здавалося б, у Бйорка є все, що притаманне класичному детективу:

-          певна подія, обставини якої на початку невідому;

-          таємниця, що з цією подією пов`язана;

-          злочин, який власне і поєднує перше з другим і має бути розкритим.

Звісно ж, автор поступово веде читача до розгадки, ми спостерігаємо за процесом розслідування, та на останніх сторінках нам все стає зрозумілим. І наприкінці ми, сповнені жахом, нарешті розуміємо всі причини події, яку нам подали у зав’язці роману.

Але чи то я вже така розпещена читачка, напхана тим же Стігом Ларсоном, Камілою Лекберг, Сем Хайес та Карін Альвтеген, чи надто багато піару було цих двох романів, але вищий бал поставити їм не можу. Хоча читати було цікаво. Тільки я б 800-сторінкові романи вмістила б на 400 сторінок кожен. Дійсно, можна було б скоротити. Мені здалися розтягнутими діалоги. Коли протягом двох сторінок два герої намагаються тільки розпочати розмову – це якось не дуже цікаво і трохи нудно. А ще забагато описів психологічного стану головних героїв – детективів Холгера Мунка та Мії Крюгер. У першого вічні сімейні проблеми, друга перманентно сидіть на пігулках та алкоголі через психоемоційну травму через втрату рідної сестри. Ні, я все розумію, але поведінка найкращого слідчого в Осло аж надто інфантильна та саморуйнівна.

А в цілому – хороші психологічні детективи для любителів порозмірковувати над мотивами вчинків психопатів ;)

Книжкові закупи

Дещо придбала до "чорної п`ятниці". Замовлення ж саме того дня ще в дорозі ;)