Скарлетт Томас «Наваждение Люмаса»

Уявіть, що одного дня ви спокійненько собі перебуваєте на роботі, щось читаєте/пишете/рахуєте в тиші, і ніщо не віщує біди. Аж раптом страшенний гуркіт та трясіння змушують вас і всіх, хто є поруч, терміново евакуюватися назовні. І там, на вулиці, вам повідомляють, що через землетрус будівля напівзруйнована і вже в аварійному стані. І тому вам поки що не можна заходити всередину. Ви розгублено плентаєтеся до офісної автостоянки, щоби забрати свій автомобіль, але туди вас теж не пускають — усе огороджене через небезпеку обвалення. Ще більш розгублені ви безцільно чимчикуєте вулицею. Але ж зима, холодно і ви добряче вже зголодніли і змерзли. І коли ви майже втратили надію на порятунок вдало дістатися додому несподівано на очі вам потрапляє непримітна маленька букіністична крамничка. Просто в ній єдиній у цей вечірній час горить світло, і вона ще не зачинена. О, це порятунок! І хто би міг подумати, що саме в цій книгарні, і саме цього вечора ви знаходите старовинну книжку, за якою полюєте вже давно й безнадійно!

Ось так і почалися в житті Еріел Манто, молодої аспірантки, карколомні та непередбачувані події, що призвели до… А ось тут починається найцікавіше. І вже сам читач нехай зробить висновки, чи варто ганятися за сумнівними працями вченого-дивака вікторіанської епохи, викладати за книжки останні гроші, а потім ускочити в таку халепу, що хай йому грець.

Це доволі цікавий роман для тих, хто любить містику в помірній кількості, інтелектуальні витребеньки та експерименти зі зміненими станами свідомості. Книжку цілком можна назвати сучасною казкою без конкретного та без щасливого фіналу. Ні, ніхто не помер та нікого не вбив, але дехто трохи схибив — це безперечно. Доволі цікаво просуватися разом із героями крізь різні цікавинки зі світу гомеопатії, біології, хімії, теології, філософії та езотерики. З цієї дивної суміші авторці вдалося зліпити пристойний твір, які може зацікавити як юні допитливі голови, так і досвідчених знавців містично-фентезійно-наукових трилерів. Хороша книжка для відпустки або для прохолодних зимових, осінніх чи весняних вечорів, коли можна запалити свічки, курити пахощі й пити міцний чорний чай, загорнувшись у картатий вовняний плед.

І так, варто видати українською мовою.

Ілларіон Павлюк «Білий попіл»

Непогане поєднання української класики і детектива, та ще й добряче приправлене містикою. Цікаво спостерігати за перебігом подій, які в романі розвиваються спочатку не дуже стрімко, а згодом тільки й устигай, що стежити за розплутуванням авторського задуму. Інтриги додають періодичні згадки-спалахи головного героя, і вже хочеться дочитати до кінця та зрозуміти всі ці ментальні ігри.

Якщо ви шукали гідний сучасний український містичний трилер — щиро раджу «Білий попіл». А особливо, якщо ви шануєте Гоголя з його химерними уявленнями та геніальним «Вієм».

Щоправда, під час читання особисто мені було очевидним, що твір писав сучасник, а не людина 19 століття. Лексика, стиль оповіді, безперечно, прекрасні й самобутні. Проте, гадаю, у ті часи висловлювалися дещо по-іншому. І попри все — це яскравий роман, сповнений загадок, історичних посилань та літературних алюзій, який варто читати не тільки прихильникам жанру, а й усім, хто прагне якісної нової літератури.

Блейк Крауч «Темна матерія»

Уявімо, що реальності не існує. Тобто вона є, але перебуває в суперпозиції. З точки зору квантової механіки, об’єкт, перед тим, як відбудеться спостереження за ним, одночасно перебуває у невизначеному стані - у суперпозиції. І тільки коли ми починаємо спостерігати за цим об’єктом, він отримує якійсь визначений стан. Визначений нашим спостереженням.

Отже об’єктивної реальності не існує. Є тільки суб’єктивна. І стає вона такою, коли ми починаємо зосереджувати свою увагу на певних діях, сюжетах, емоціях тощо.

Наукові експерименти в галузі квантової фізики вже довели багато речей, в які важко повірити звичайному розуму. І дослідження в світі тривають. Хтозна, куди людство може завести допитливість за кілька століть чи навіть десятиліть?

У всі часи «безумству хоробрих співаємо ми славу». На кожну епоху знаходився свій божевільних першопроходець, але саме завдяки ним людина рухалася до знань. Блейк Крауч у своєму романі описав одного такого відчайдуха сучасності, який створив особливий Куб для того, аби приборкати всі можливі реальності. А вони виявилися нескінченними. І найстрашніше дізнатися, що науковий переворот створив… ти. Хоча тобі про це геть нічого не відомо…

Містичний трилер «Темна матерія» можна сміливо читати без побоювань поринути у вир фантастичних нагромаджень. В романі наукове підґрунтя вдало поєднане із тим, що досі не повністю досліджено: функціонуванням розуму, підсвідомістю, психікою. Це шалено цікава суміш, та ще й приправлена плавним розгортанням сюжету та помірним «нагнітанням» атмосфери.

Краучу вдалося проникнути в глибини людської свідомості, добряче там покопирсатися й створити для нас захопливу історію, після якої хочеться збагачуватися новими знаннями.

Кінцівка роману не має однозначного закінчення. З одного боку, це страшенно не зручно, адже 400 сторінок із тремтінням чекаєш розв’язки. Але завдяки цьому ми маємо розкішну можливість відчути себе творцями нової реальності.

Книжковий виклик - весна 2017: Григорій Квітка-Основ'яненко "Конотопська відьма"

Завдання № 23 – дитяча класика

Оскільки цей твір є програмним у середній школі, я вирішила прочитати його саме в рамках цього завдання. Тим більше, що востаннє я його ще в школі й читала ;)

Ой, не вір пане козаче писарям, вони собі своє думають. А як повіриш, то заженуть вони тебе на слизьке. Люди не змінюються з плином часу. І досі є ті, хто дає собою маніпулювати J

Так і судилося сотникові Микиті Уласовичу Забрьосі стати жертвою підступного писаря, що з бив його з правильного шляху та змусив полювати на відьом. Авжеж, у всі віки чоловіки шукали когось винного у всіляких бідах. В Конотопі дощу давно не було?  Так то відьми постаралися! Ату їх! Топити відьомське кодло, полоскати в річці, мов плаття! Ось і поплатився за це сотник Микита. Та й інші, хто чаклунством замислив долю свою вершити. Не буде щастя від того, що не судилося. А відьми ще й так помстяться, що клопоту не оберешся. Хоча й для них це просто так не минеться. От і Явдосі дісталося добряче.

Одна з найпрекрасніших сатирично-містичних історій від яскравого представника українського сентименталізму в літературі.

До речі, є у повісті цікавий прийом: кожен розділ починається із фрази «Смутний і невеселий» або «Смутна і невесела». Так собі захотів автор. І я ще не зустрічала в українській класичній літературі подібних витівок ;)

Читати класику варто вже для того, щоб зрозуміти історію, побут стародавніх часів, побачити багато в чому вже незвичну, але таку яскраву та влучну мову початку 19 століття.