Петро Лущик, "Галицька сага": "Велика війна", "Тінь незалежності"

Світ завжди був бентежним і бурхливим, і в усі часи люди стикалися з каламутними подіями, які потужними хвилями періодично накривали їхнє усталене життя. Не буває хороших і поганих століть, є просто життя з його закономірностями та течія історичних етапів. Не нам вирішувати, у якому періоді народитися. Але саме ми впливатимемо на майбутнє.

Серія історичних романів «Галицька сага» є масштабною оповіддю про долю українських земель і людей, що на них жили, живуть і житимуть. Перша частина — «Велика війна» — охоплює період 1914–1918 років. Друга — «Тінь незалежності» — 1918–1922 роки. Уся історія України в різні періоди, з багатьма реальними постатями, майстерно вплетеними автором у прекрасну художню оповідь. У кожному рядку ми бачимо історію людей і водночас історію цілої епохи, перших десятиліть XX століття, спостерігаємо становлення й занепад державних утворень, зміну настроїв і цінностей людей, розпач, горе, великі й малі перемоги.

Хоча ці романи не є історичними книжками в науковому розумінні, але вони дають величезний пласт історії нашої країни. На справжніх прикладах, реальних та вигаданих постатях автор показує, що відбувалося в ті шалені часи, коли люди не встигали навіть зрозуміти певної події, як ставалося щось геть протилежне.

Читання про українську історію на тлі історії світової дає нам можливість також позбутися певних мітів, ілюзій, які часто є в людей щодо давноминулих подій, які вирували на наших теренах. У книжках ідеться про ту частину історії України, про яку за радянського періоду правдиво говорити було неможливо, і який і досі, на жаль, охоплений фактами-покручами, пропагандою та брехнею.

Усім нам важливо читати такі книжки для розуміння, що українцям західних земель довелося пережити, через що пройти. Для розуміння того, звідки ми прийшли. Та задля того, аби прокласти паралелі в сьогодення — куди ми можемо дійти. Та, безумовно, засвоїти необхідне й не повторити жахливе.

Ігор Гургула "Мартуся зі Львова"

Репресовані долі, репресовані країни, репресовані народи... Пошматовані та знищенні життя, але неможливо знищити пам'ять.

Непогана повчально-історична повість для підлітків. Трагічні теми в історії народу необхідно висвітлювати в літературі для дітей та юнацтва, звісно ж, у такий спосіб, аби було цікаво й зрозуміло саме цій віковій категорії. Повість "Мартуся зі Львова" я би додала до переліку важливих книжок для школярів з теми патріотичного виховання. Це також є дуже необхідним, особливо в нашому сьогоденні. Хоча, показувати дітям приклад любові до своєї історії, культури та країни потрібно в будь-які часи.

Але вважаю цю, без сумніву, корисну, цікаву й пізнавальну оповідь дещо недопрацьованою сюжетно. Протягом усієї книжки оповідь розвивається логічно, динамічно й лінійно (що важливо саме для дитячої літератури). Але фінал виявився обірваним. Хоча автор у розв'язці зацікавив певною сюжетною колізією, про яку дуже хотілося би дізнатися остаточно. На жаль, ця гілка оповіді виявилася, можливо, несуттєвою й читачеві не судилося дізнатися, чим усе скінчилося. А шкода, бо сюжет обіцяв фактично детективну лінію. Також мені конче хотілося дізнатися про долю мами головної героїні, адже так і неясно, що саме з нею сталося після арешту. Щодо старшої сестри Мартусі, завдяки якій дівчинці довелося здійснити доволі складну й небезпечну подорож із Сибіру до рідного Львова, теж я чекала розповіді про те, як склалося життя в неї.

Але попри всі недоліки вважаю, що таких книжок має ставати дедалі більше в Україні. І це пречудово, що автори беруться за такі важливі теми для дітей та підлітків.

Горіха Зерня «Доця»

Людина майже не знає, хто вона є й на що може бути здатна. Скільки б нам не було років, ми не матимемо повної уяви про свої можливості чи надможливості, не відчуємо свій внутрішній стрижень, доки життя не зажене нас у настільки дику й неприродну для нас ситуацію, коли потрібно буде зробити єдиний вибір. І тоді станеться переоцінка всього, що було до цієї миті. Доведеться пройти через біль, гнів і страх, але, врешті, ми сприймемо себе справжнього.

Молода дівчина, маленька на зріст та вагою в 42 кілограми жила собі в Донецьку й була хорошою творчинею. Вона створювала прекрасні вітражі й за працею могла забути поїсти та поспати. У неї було безліч поціновувачів та охочих, щоби вона створила для них саме той унікальний малюнок на склі, заради якого вони ладні віддати шалені гроші. І вона створювала, вкладаючи фантазію та талант у кожне своє творіння. І гадала, що це її покликання. Вона, як і всі ми, тоді ще знала себе.

Усвідомлення прийшло не одразу. Перші постріли, вибухи, мітинги в центрі міста, яке вона любила й шанувала, хоча воно не було її рідним, збентежили та знітили. Але, водночас, стали, наче допінгом. Де взялися сили, фізичні й моральні, щоби організовувати постачання українській армії, рятувати цивільних із ворожих підвалів, домовлятися про те, про що годі й намагатися домовитися? Звідки взялися всі ті, хто, немов за помахом чарівної палички, згуртувалися навколо дівча з волоссям сторчма й руками в машинному мастилі? Невже ця тендітна худенька постать стояла годинами безперервно на мікроскопічній кухні в «хрущовці» й готувала кілограми смачнющих, поживних, гарячих ароматних страв для воїнів на лінії вогню?

Вона була «доцею» для всіх. Для своєї бабусі, для кремезних чоловіків — колег, друзів, воєнних, для тих, кого врятувала, ризикуючи життям, для сотень і тисяч тих, хто допомагав грошима, квартирами, знайомствами, транспортом. У ті страшні місяці 2014 року будь-яка допомога вимірювалася вагою золота.

«Доця» — звичайна (чи надзвичайна?) маленька молода жінка з величезним серцем і холодним розумом. У найсильнішій стресовій ситуації «доця» стала тією, ким її задумала природа — собою.

Моя душа тріпоче від шани всім «доцям», на чиїх плечах на початку російсько-української війни лежав непосильний вантаж. І лежить досі. І я цими роздумами після читання висловлюю вдячність авторці за опис багатьох ситуацій, які сталися насправді, у вигляді роману-вітражу. Кожна частка якого складає велику строкату картину одного відрізку нашої історії.

Семен Скляренко «Святослав»

Для того, щоби поринути в давню історію нашої землі, іноді не обов’язково читати товстезні і складні фахові дослідження. Можна дістати з полиці книжку відомого українського письменника Семена Дмитровича Скляренка та подумки перенестися в Х століття, у часи, коли після смерті свого чоловіка Ігоря, правила руськими землями київська княгиня Ольга.

На початку роману син Ольги, Святослав Ігорович, ще юнак і перебуває під регентством матері. Згодом він стане Великим князем київським та здійснить багато звитяжних походів, завдяки чому розширить території Київської Руси. Автор у прекрасній художній формі відтворив історичні події тих далеких часів, які були зафіксовані в давніх літописах.

Окреме місце в романі посідає образ рабині Малуші, у яку закохався молодий князь Святослав. Авжеж, такий союз не мав майбутнього, але Малуша народила коханому сина Володимира, який свого часу також стане Великим князем Київським.

Роман читається напрочуд легко, навіть попри використану в ньому застарілу лексику. Адже саме ці слова, що давно вийшли з ужитку, допомагають краще зрозуміти те життя на Київській Горі, на всіх землях Руських, та яскравіше уявити побут людей тих часів, як жили різні слов’янські племена, які здійснювали походи, що їли, якими знаряддями виробництва користувалися, та як відпочивали.

Зірка Мензатюк «Дике літо в Криму»

Наталка шалено щаслива, адже за кілька днів вона з батьками та їхніми друзями вирушає на відпочинок до Криму! І це будуть незабутні канікули: тепле море, мушлі, сонечко, а ще й нові друзі — місцеві дівчатка і хлопчики. З ними Наталка потрапить у справжні пригоди, шукатиме старовинний скарб кримських татар, який, здалося, навіки втрачений далекого страшного 1944 року.

Якщо у вас є діти молодшого шкільного віку й ви замислюєтеся, як їх навчити історії своєї країни, щоби вони зацікавилися, дайте їм прочитати цю книжку. А потім обов’язково поговоріть про все прочитане. Адже саме через гру діти навчаються, нудні підручники чи монотонні розповіді їм протипоказані. Нехай разом із Наталкою та її однолітками кримськими татарами, ваші діти поступово дізнаються про давню, прекрасну, щасливу і трагічну історію не тільки України, а й народів, що її населяють.

Під час відпочинку та ігор Наталка швидко переймає від місцевих дітлахів фрази кримськотатарською мовою, слухає розповіді дітей та дорослих кримчан про долі своїх родин. Вона ставить питання своєму татові, мамі, панові Богдану та іншим дорослим про все, що почула від нових знайомих. І вони переповідають правдиву історію, але зрозумілими для її віку словами. І найголовнішим досягненням пошуку скарбів для юних дослідників стає те, що старовинна річ молодої кримської татарки, колись насильно вигнаної зі своєї землі кривавим режимом, через багато десятиліть повертається до її нащадків, яким вдалося вижити й повернутися…

Поєднання цікавих пригод та поступове занурення в історію є великою цінністю чудової повісті Зірки Мензатюк. Саме такі твори виховують патріотів та допитливих особистостей. Адже їм належить у майбутньому творити власну країну на засвоєних уроках історії.

Віктор Савченко «Симон Петлюра»

В історії нашої держави є багато потужних особистостей, які, на жаль, у різні часи перетворювали на міфи, паплюжили їхні імена та знецінювали здобутки. Симон Васильович Петлюра — фігура не просто масштабна. Оповите хибними «легендами», ім’я Генерального секретаря військових справ, Головного отамана військ УНР та Голови Директорії УНР багато десятиліть діяло на совєтський режим як червона ганчірка на бика. Прізвище «Петлюра» шматали на всі боки не тільки в підручниках історії, а й у кінематографі, а зневажливе «петлюрівець», кинуте в обличчя людині, звучало як найганебніша образа. Чи було більше зло для більшовицько-комуністичного режиму, ніж ця людина? Людина, яка до останнього подиху залишилася істинним українцем, яка прагнула зберегти Українську Державу навіть ціною власної гідності та життя.

Про унікальну та, мабуть, містичну особистість Петлюри вітчизняний історик Віктор Савченко розповів усе правдиво та ґрунтовно. Прочитавши цю працю, вже більше не виникає питань щодо одного з найтрагічніших періодів нашої країни та людини, яка мало не самотужки на своїх плечах витягала державу з прірви суцільного хаосу.

Історичних книжок не варто боятися, особливо тих, що написані на кшталт цієї. Хронологія подій подана детально, проте легко для сприйняття будь-ким. Кожен розділ — окремий період з усіма дійовими особами, їхніми характеристиками та діями, що в той період відбувалися. Як науковець, Віктор Савченко дає свою фахову оцінку подіям та постатям, проте робить це професійно й ненав’язливо. Для мене це є одним із критеріїв якісної документальної праці. І під час читання виникає просто вир емоцій: співчуття, переживання, печаль, гордість, піднесення. А коли болить душа та ллються сльози за втраченими сподіваннями — остаточно розумієш всю трагедію Людини та Країни, так прекрасно поданої в книжці. І неодмінно залишається надія на те, що та Україна, про яку мріяв Симон Петлюра, вже є та обов’язково ще стане міцнішою! Шкода тільки, що отаман цього вже не побачить…

Брати Капранови «Справа Сивого»

Початок 1930-х років, місто Дніпропетровськ. Ще зовсім недавно це – Катеринослав, а сьогодні той із мешканців, хто випадково промовить цю назву, одразу отримає гласний і негласний осуд інших, буде названий «старорежимним», «буржуазним» і «ворожим». Масовий голод на східних теренах УРСР набирає обертів. Активно процвітає діяльність ДПУ, молодь рветься все більше будувати комунізм та ставати корисним новому суспільству: викривати «чуждих елементів» та «ворогів народу». Одним із таких активістів є Клим Шпакуватий, юнак, який нещодавно заступив на стажування до важливого органу, Державного політичного управління. Зовсім скоро він отримає посаду слідчого, й вестиме головну справу свого життя – справу «Сивого». Куди заведе жовторотого комуністичного активіста палке завзяття, йому поки невідомо. Але опиниться там, куди намагався запроторити одного з найяскравіших представників української інтелігенції…

Проте головним героєм роману є зовсім не посіпака карального органу. Уся увага авторів спрямована на відомого історика, етнографа, фольклориста та лексиколога Дмитра Яворницького, чиє ім’я носить сьогодні Дніпровський національний історичний музей. Дмитрові Івановичу дивом вдалося уникнути смерті чи заслання, але 1933 року його звинуватили у "буржуазному націоналізмі" та звільнили з посади директора історичного музею. Це ганебне обвинувачення стало для вже немолодого науковця нищивним. Він так і не зміг оговтатися до своєї смерті 1940 року, адже в нього забрали не просто зарплатню, пенсію, роботу, здоров'я, його напрацювання, в нього забрали улуюблену справу всього життя. А самого Яворницького підступно використали в якості приманки для арештів іншів діячів науки, яким так само вішали тавро "українські буржуазні націоналісти".

Роман «Справа Сивого» є художнім твором, проте побудована оповідь на реальних історичних подіях, герої якого також усі – відомі постаті в історії України та Дніпра зокрема: історики, письменники, музиканти, художники, біологи, науковці, викладачі тощо. Про кожного, хто з’являється в оповіді (навіть епізодично), обов’язково присутня коротка історична довідка у вигляді виноски. Що характерно (для тих часів) і дуже сумно – з кількох десятків особистостей тільки про 2-3 вказано: «Уникнув репресій завдяки еміграції». Про всіх інших інформація, на жаль, однакова: «Розстріляний…», «Згинув у таборі…», «Засланий до Сибіру…», «Вкоротив собі віку…», «Подальша доля невідома…»

Це історична трагедія однієї людини, одного міста та однієї країни, оформлена та подана в якісній художній структурі. Читати дуже цікаво. Особливо мені, оскільки дія відбувається в моєму рідному Дніпрі. І зануритися в історію міста та його тодішніх мешканців мені було надзвичайно приємно, хоча й гірко. 

Микола Посівнич "Степан Бандера"

Тематичне читання 1 січня - в день народження провідника українського визвольного руху.

Про ту чи іншу історичну постать завжди варто дізнаватися на тлі часів, за яких людина жила, та подій, що відбувалися в той період. 

У цій невеличкій за обсягом книжці автор подає життєвий шлях ідеолога націоналістичного руху України та відомого політичного діяча крізь призму складного періоду існування нашої країни. Перша світова війна, польська окупація, нацистська та радянська - все це сильно впливало на українців, які воліли жити в своїй державі, розмовляти своєю мовою та плекати власну культуру. Одним із тих, хто болюче переживав за долю України та зробив боротьбу за незалежність справою свого життя, був Степан Бандера. 

Автор цікаво та докладно подає біографію політика - від становлення та загартовування характеру під впливом середовища, до його потужної діяльності в лавах ОУН як на батьківщині, так і за кордоном. 

Ця книжка не тільки про Бандеру. Це міні-історія визвольної боротьби нашого народу впродовж десятиліть. Автор розповідає також про багатьох інших видатних і не дуже постатей, які творили національну історію разом із Степаном Бандерою. Усі вони зробили свій важливий внесок до історії нашої країни. Нам же важливо пам'ятати про це, вивчати й далі документи, розвінчувати безглузді та обурливі міфи. І, звісно ж, засвоювати уроки минулого.

Тематичний читопис

Важкі теми, але саме тому й потрібно читати, вивчати власну історію, робити висновки та засвоювати уроки минулого. 

📗"Криваві землі" - наймасштабніша праця для мене на сьогоднішній день про період 1932 - 1945 років, де одним із головних об'єктів історичного жаху постала саме Україна.

📗"Друга світова" - реальні історії людей, які пройшли чи відчули на собі пекло на землі.

📗"Геноциди Сталіна" - невеличка лаконічна праця, що розкриває вбивчі дії радянського диктатора та їхні наслідки для поневолених ним народів. Також цікавою є інформація про походження, фіксування та використання терміну "геноцид".

📗"Гітлер: примітки до біографії" - доволі цікавий аналіз особистості нацистського лідера. Становлення політичних амбіцій та мети привести німецьку до панування в Європі показано крізь призму геополітичної та економічної ситуації в світі того періоду, характеристики особи Гітлера, його здобутки, помилки та злочини.

Максим Бутченко «1918. Місто надій»

«Лише вільна людина має честь і гідність»

Рівно 100 років тому українці прагнули волі. Усі їхні сподівання, надії та бажання уособлювала в собі У.Н.Р. (Українська Народна Республіка), до лав якої тоді стали сотні офіцерів колишньої царської армії. Адже вони були українцями та воліли служити й далі, але вже своїй рідній державі.

Чому саме армії У.Н.Р. не вдалося стримати навалу більшовиків, чому допустили масові вбивства в Києві за наказами Муравйова – можуть докладно розповісти історичні документи. Роман же Максима Бутченка «1918. Місто надій» більше привертає увагу до героїв на тлі тих подій. А це і конкретні реальні постаті (Симон Петлюра, Кіквідзе, Примаков, Муравйов), і уособлення багатьох відомих та не дуже захисників України (Павло Вітко, офіцер армії УНР).

Основні події твору відбуваються протягом кількох місяців переважно у Києві. То були надто важкі часи для всіх, хто опинився в жорнах наслідків більшовицького перевороту. Проте саме в такий період найкраще видно людську сутність. Образ кожного героя, головного та другорядного, виписаний детально та щиро. Легко уявити не тільки зовнішність, а й навіть душевні пориви персонажа, відчути його емоції та думки. Власне, це авторові вдається завжди (чого варті тільки реалістичні характери в романі «Куркуль»). На диво, з особливою ніжністю автор змалював образ дружини Вітка – Ганни. Вона не має стосунку до бойових дій, але саме вона є міцним щитом для свого чоловіка, для своєї хворої матері та, згодом, і для Маруськи. Тендітна пані, колишня вихованка Інституту шляхетних дівчат, вона наче зіткана з тонкої вишуканої тканини. Але саме вона являє собою приклад мужності, поваги та гідності навіть опинившись у тюрмі. Образ Ганни завжди подумки носив із собою Павло. Можливо, це вберігало його, коли він дивився в обличчя смерті…

Антагоністичні герої в романі показані не упереджено, так само детально та з увагою до кожного. Спостерігаючи за ними в різних ситуаціях, природних саме для них, читач має змогу самостійно скласти думку про персонажа. Адже про вчинки людини говорять її дії.

Ця книжка не про суто історію. Ця книжка про людей, що творили ту історію по різні боки тонкої та складної межі, що розділяє волю і поневолення, добро та зло, світло й темряву.

На довгих 100 років, на жаль, Україна залишилася в темряві. Але не втратила честь і гідність. Роман «1918. Місто надій» нагадав усім нам про те, що час настав.

"14 друзей хунты"

Читати воєнну літературу завжди важко, про яку би війну та які би часи не йшлося. Особливо важко, коли війну переживаєш безпосередньо, нехай і не в самому вирі подій. А от автори цієї збірки якраз знають, що таке бути в епіцентрі найстрашнішого...

Воїни та волонтери день у день роблять те, що я навряд чи змогла би витерпіти. І про це розповідають іншим. У кожного своя історія "до" і "після", але всі вони зійшлися в одній "точці неповернення", після якої вже ніколи не буде так, як раніше. Буде нове, краще, мирне, потужне, спокійне, але інше.

Хлопці й дівчата, чиї оповіді увійшли до збірки, здебільшого не є професійними авторами, однак саме щирість їхніх історій чіпляє більше, ніж кришталево збудований за всіма жанровими законами твір. Хтось із них говорить із нами пронизливо сумно, хтось іронічно чи саркастично, а комусь зручніше додати частку цинізму. Але саме так кожен із них сприймає події, які пережив. На війні надто страшно, і кожна людина має власний механізм психологічного захисту від того божевілля. І якщо це блискавичний гумор із матюками - я щиро порегочу разом із автором. Бо ж він настільки влучно пише. Або плакатиму, якщо текст буде сповнений туги. У будь-якому разі, я пережила багато різних емоцій та отримала безцінний досвід спілкування з кожним автором, нехай і лише ментально :)

Низький вам уклін, люди, які написали цю книжку. За те, що ви є.

А видавництву "ДІПА" я вдячна за можливість у такий спосіб ще раз усвідомити та обміркувати виклики долі, що спіткала нас усіх.

Віктор Вальд "Останній бій Урус-шайтана"

Цей роман Виктор Вальд написав наче спеціально для мене, адже тут є все, що я люблю: історія, пригоди, культура, гарна оповідь, інтрига, виразні герої. Історичні факти українського козацтва, Кримського ханства, Османської імперії 17 століття вдало з'єднані в художній опис боротьби за свої землі, культурного та релігійного розмаїття народів, мудрості та помилок поколінь. 

Вочевидь, автор провів масштабну роботу під час роботи над твором. І це було того варте, тому що роман став переможцем "Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова" 2017 року. А ще отримав особливу відзнаку від мусульманської спільноти України.

Сергій Плохій «Брама Європи»

Формування України як держави, а українців як нації було довгим та складним. Країна понтійських степів, з родючими землями та культурним розмаїттям, протягом своєї тисячолітньої історії в буквальному сенсі була «брамою», кордоном між Заходом та Сходом, межею християнства та мусульманства, Європи та Азії. Зручні та привабливі торговельні шляхи, виходи до моря, чорноземи – кого тільки все це не приваблювало на ці землі, та з ким тільки нашим прародичам не доводилося битися, захищаючи своє від зазіхань. Чинити опір загарбникам ми продовжуємо й сьогодні.

У книжці професора історії Гарвардського університету минувшина та сучасність України розкладена за періодами - від першої появи слов’ян та вікінгів на понтійських землях до сьогоднішньої російсько-української війни. Кожний етап розвитку української держави автор продемонстрував на тлі становлення інших країн, особливо європейських, оскільки Європа завжди становила важливу частину нашої історії, а Україна – європейської.

Ця масштабна праця являє собою фаховий та об’єктивний життєпис України, викладений доволі просто й докладно. Жодної авторської емоції в книжці немає. Присутній тільки фактаж, що базується на ґрунтовних дослідженнях самого пана професора, так і світових істориків. А якщо комусь забажається глибше поринути в тему, наприкінці зазначений перелік рекомендованої літератури на семи сторінках.

Цікавими додатками в книжці є:

1.    Історичні мапи українських територій різних часів (Грецькі колонії 770-100 рр. до н.е., Київська Русь, Руські князівства, Золота Орда, Землі Речі Посполитої, Козацька Україна, Гетьманщина, радянська Україна, російсько-український конфлікт).

2.    Хронологічна таблиця історичних подій Русі/України у контексті світової історії.

3.    Перелік усіх постатей, що творили історію нашої держави – від Олега до Президентів України. Усі імена та роки життя діячів згруповані за родом діяльності: Київські князі, правителі галицько-Волинського князівства, релігійні та культурні діячі, діячі мистецтв та науки, Козацькі гетьмани, політичні діячі, письменники та митці та багато інші.

«Брама Європи» завдяки своїй науковості та легкості викладення являє собою розкішний підручник історії. І його варто читати не тільки школярам та студентам, а усім українцям задля оновлення знань щодо своєї історії, спростування нав’язаних у минулому міфів та перекручених фактів. Ми, українці, маємо право пишатися своєю країною, її історією, а також тією роллю, яку ми відігравали та відіграємо у зміні світу. Не дарма автор присвятив книжку «Громадянам України». Як не крути та щоб там не казали сучасні загарбники, Україна в усі часи своєї бурхливої історії орієнтувалася на європейський шлях. Наше майбутнє ми вже обрали, і від нього залежить і майбутнє Європи також. Так є і так буде.

Андрій Кокотюха "Червоний"

Три історії – одна постать.

Три оповідача – одна доля.

У передмові до роману автор звертається до читача із проханням не шукати Червоного «ані серед живих, ані серед мертвих». Його варто шукати «серед овіяних легендою». Книга не відображає події, які відбулися насправді, і постать головного героя не є реальною. Данило Червоний – узагальнений образ усіх воїнів, що билися у 40-х роках ХХ століття за звільнення України, що пройшли після війни крізь катівні сталінських концтаборів. Комусь вдалося вижити та продовжити боротьбу, хтось зустрів свою смерть далеко від рідної землі, а доля когось і досі невідома.

За жанровим різновидом твір являє собою роман-щоденник та «роман у романі» водночас. Складне та цікаве поєднання, проте авторові це вдалося. Це наче натрапити на якісь записи та захопливо гортати сторінки чиїхось давніх спогадів. Затамувавши подих читати про щось минуле, дізнаватися якісь таємниці та складати подумки картину певних подій.

Основа роману – три розділи, в яких певна людина переповідає своє бачення подій у відповідності до своєї ролі в тих подіях: міліціонер, полковник КДБ, колишній червоноармієць-в’язень ГУЛАГу. Але кожен із трьох оповідачів говорить про одну людину – ватажка повстанців Данила Червоного. Від опису подій на Волині у повоєнні роки – до організованого вояками УПА повстання в таборі.

Усі троє, самі того не усвідомивши, розповіли про трагедію українців, які боролися та страждали за волю.

Одне з обов’язкових читань для всіх, хто бажає знати історію. У романі використана інформація з потужних джерел: оповідань Варлама Шаламова, спогадів ветеранів УПА, волинських газет 1946 – 1948 років, досліджень істориків.

Читопис липня

Прочитано: 11 книжок

детективи/трилери - 7
нон-фікшн - 2
історична драма - 1
публіцістика - 1

Можна сказати, що цей місяць минув у мене із позначкою "Тесс Ґеррітсен" ;) Скоро буде масштабний огляд на всю серію про детектива Джейн Ріццолі. А поки можете почитати (хто ще не читав) відгук на перші два романи цієї серії.

Відгук на "Куркуль".

Максим Бутченко «Куркуль»: відродження історичної пам’яті

Події роману засновані на реальній історії родини автора та розгортаються на Слобожанщині у перше десятиліття панування совітської влади. 1930 рік. Триває примушування селян записуватися до колгоспів, розпочалася «продрозгортка», в «одноосібників» відбирають «надлишки», люди вже діляться на «своїх» та «ворогів партії». Але багато хто розуміє, що «лише вхопивши за шкуру, можна привести до блискучого комунізму». І нічого від того доброго не буде. А мине ще 2-3 роки й розпочнеться найстрашніше – голодомор.

На тлі цих страшних подій 1930 року розгортається історія родини Шевченків: заможного селянина Федота («куркуля» та «одноосібника», як почали називати працьовитих селян нові володарі життя після захоплення влади), його дружини Сашки, їхніх двох дочок та Петра, молодшого Федотового брата. Багато їм доведеться побачити, стерпіти, змовчати, вибороти. Проте вони знають, що попри все треба триматися одне за одного, берегти любов та підживлювати в душі навіть мікроскопічну іскру надії. Хоча й Шевченків не минув розбрат у родині. Людина не досконала, кожен має свої слабкості. Та чи не у найтяжчих випробуваннях долі перевіряється людська гідність? Не всі можуть витримати такий надскладний життєвий іспит. Не вдалося це й Петру. Не втримав він свою родину, звинуватив брата, а загубив свою долю…

Роман побудований за класичним розгортанням сюжету. В експозиції ми дізнаємося про життя Шевченків у рідному селі, про стосунки в родині, історію головних героїв. Характер Федота розкривається вже з перших сторінок – сцена рятування та лікування доньки, ставлення до коня Жвавого, вірного товариша та помічника у праці, стосунки із красунею-дружиною. З найдрібнісіньких деталей вимальовується образ господаря, який все життя обробляв своє поле, любив свій край та шанував людей, що на цій землі живуть. Федот Шевченко був упертим, проте волю свою нікому не нав’язував. Хотів лише працювати та створювати добробут для своєї сім’ї. Нову владу сприймав як поневолювачів, що малина меті лише пограбування людей.

Антагоністом Федота в романі виступає його рідний брат Петро. Слабкішій за брата морально, низький духом та хтивий чоловік вирішив, що треба бути на боці совітів, що так буде спокійніше, тепліше та ситніше. Постійно намагався схилити до такої ж думки й Федота. Але загравання з більшовиками, як відомо, мало кому було на руку ковінька, от Петром врешті потрапив у їхні мерзенні жорна.

Сашка – наче світлий промінець у чорні часи. Вона постійно намагалася стримувати свого прямолінійного чоловіка, відвести його від негараздів. Проте завжди знала: він ладен зробити будь-що, аби захистити її та дітей. На смерть піде, а родину захистить. І вона буде завжди поруч. І у затишній оселі, де смачно пахне їжею, і у жахливих умовах на засланні вона підтримувала чоловіка, себе та дітей. Можливо, саме завдяки любові людина здатна пережити найстрашніше?

Зав'язка та розвиток дії - боротьба селян за право жити вільним чесним життям. 
Кульмінація - наслідки повстання та підсилені акції з "розкуркулювання". Початок того, що згодом перетвориться на геноцид.
Розв'язка дає нам надію на те, що можна подолати тяжкі часи, вижити, вистояти. Але, на жаль, не перемогти...

Паралельні сюжетні лінії твору розкривають долі інших героїв, що відігравали на різних етапах свої важливі ролі у житті Шевченків. Старий Нестор, давній товариш вже померлого батька Федота та Петра. Він так любив розповідати різні історії, що й не переслухаєш його. Посланець партії Іван Єгорович Горовий, мерзенне людисько, яке вирішило, що має право розпоряджатися тисячами людських життів. Багато їх було в ті часи, таких ось посіпак «горових».

І кожен образ постає в романі настільки чітко, що хочеться простягнути руку та доторкнутися до нього. Авторові вдалося досягти такого ефекту через напрочуд образну мову. В романі використано дуже багато різноманітних метафор, сталих виразів, прислів’їв. Це не просто робить читання вельми цікавим, а ще й дозволяє пропустити крізь себе всі ті страшні події, відчути сум та біль цілого народу. І багато чого зрозуміти. І усвідомити, що більше нізащо в світі неможна допустити подібних страждань. А коли твір здатен викликати сильні емоції, значить, душа відгукнулася. Для мене це є одним із головних критеріїв гарної оповіді.

Книжковий виклик - весна 2017: Сергій Лойко "Аеропорт"

Завдання № 5 – переказ відомого сюжету

«Обмін нерівноцінний, навіть якщо один до десяти, - подумав Олексій… - Росія позбувається свого людського лайна, шлаку, сміття. 

А Україна втрачає свою еліту. Своїх найкращих хлопців».

Для цього завдання я без вагань обрала «Аеропорт» Сергія Лойко. Цей твір, за словами автора, є художнім вимислом. Але він заснований на реальних подіях. Так, роману притаманні ознаки художнього твору: образність, емоційність, певна естетика мовлення тощо. Проте це лише покладене на художнє живописання відтворення дійсності. Тієї дійсності, яка тривала багато днів під час облоги донецького аеропорту. Це художній авторський переказ відомого сюжету, з усіма абсолютними реальними героями та антигероями. У більшості з них змінені імена, змінені також назви певних об’єктів, але кожен, хто читає твір, одразу розуміє, про що йдеться.

Ми бачимо події на тлі війни, розпочатої Азійсько-Європейської держави (АЄД) проти України.

Ми розуміємо, що таке Красно-Кам’янська Народна Республіка (ККНР).

Ми читаємо про ватажків банди «Зімбабве» з кличками «Вахо» та «Ламборгіні».

Ми дізнаємося про підступного відомого актора на прізвище Запорєбріков.

І ще багато таких метафор дає автор. І за кожним образом стоїть реальна людина, реальне місто чи об’єкт.

Розповідь в романі відбувається нелінійно. Описи днів облоги аеропорту, в які там знаходився автор в якості воєнного фотокореспондента, переплітаються зі спогадами фотографа Олексія про своє життя, про родину, інші війни, про дні під час Революції на Майдані в Києві. Таке сплетіння часів, країн, людей, долей, радощів та суму робить твір насиченим. І саме цей прийом сповнює всю оповідь смислом. Мені здається, загальним смислом для всіх, кому не байдуже…

Я вірю в те, що колись цей твір неодмінно стане програмним для вивчення в школі в рамках новітньої історії України та сучасної літератури. А ще хотілося б, щоб цю книгу читали діти і дорослі по обидва боки.

І трохи про переклад: впадають в очі численні помилки. В основному це некоректне використання українських слів та фраз. Наприклад, вживаються дієприкметники активного стану, слова у неправильному значенні. Загалом на це можна не зважати під час читання, але мені, філологу, таке сильно помітно.