Доки подія не відбулася, не можна говорити про її передбачення. Так і в цьому
романі автор зробив лише припущення того, як саме може розвинутися в Європі
ситуація, що склалася. А до чого насправді призведе ісламізація, і чи дійсно
все так, як демонструють людськості світові ЗМІ, покаже життя.
Роман «Покора» стався дуже на часі. Теракти, мусульмани, іслам,
славнозвісне «Шарлі Ебдо» (а саме після трагічних подій з цим виданням він і
був опублікований ) – саме в цей період Мішель Уельбек вийшов на людський суд
зі своєю політичною антиутопією. Дія розгортається у Франції 2022 року, коли до
влади демократичним шляхом прийшов президент-мусульманин. Що було далі не
складно спрогнозувати, що, власне, і очікував головний герой – самотній
інтелектуал та викладач Сорбони Франсуа. Все начебто завершилося цілком законно
та мирно, проте нова влада впроваджує і нові умови.
Образ Франсуа постає у романі як людини розумної, схильної до глибоких
роздумів та відданій своїй науковій роботі. Проте особисто у мене цей герой викликав
суцільну огиду. Франсуа відомий літератор, займається дослідженням творчості
французького письменника 19 століття Гюїсманса, а вільний час проводить зі
студентками у суцільній чуттєвій насолоді. Думаю, автор навмисне дуже детально
описав всі статеві акти з найрізноманітнішими жінками (з повіями за викликом
також), щоб показати читачеві інший бік особистості головного героя – його
великі комплекси та розумові поневіряння, неспроможність зупинитися та,
врешті-решт, знайти своє істинне «Я». І через все це мене не полишало якесь
мерзенне відчуття щодо Франсуа.
За новими правилами викладач має право працювати в університеті лише за
умови навернення до ісламу. Франсуа ввічливо попросили звільнитися, проте
призначили йому по життєву високу пенсію. Тобто можна взагалі не працювати. Але
наш герой має дуже тонку душевну організацію, і намагається віднайти себе у
новій ситуації. Що обрати: тихе життя і подальші пошуки себе чи продовження
інтелектуальної праці та можливість мати кількох дружин?
Можна припустити, що рушійною силою до прийняття ісламу Франсуа став
конформізм та можливість отримання певних вигод. Хоча новий директор поступово
вводив його до світу мусульманської релігії, до основ віри та принципів життя
за ісламом. Доволі розумних, варто зазначити. Але на останніх сторінках роману,
саме під час церемонії навернення до нової віри (шахади) і одразу після неї
думки нашого героя вирують навколо гарненьких студенток у хід жабах та роздумах
про те, що кожна з них мала б за честь розділити з ним ложе…
Роман «Покора» варто прочитати хоча б через багато філософських та
релігійних питань, які ставить автор читачеві. На сторінках відповіді не
знайти, але вона обов`язково є у наших власних
головах. Всі ці теми дуже актуальні для всього сучасного світу, не тільки для
Європи. Ми всі маємо право приймати у своєму житті ті рішення, які здаються нам
доречними на певному етапі. Навіть якщо нас за це засудять. Утім, не варто
цього боятися. Адже ми взяли відповідальність за те, що вирішили для себе
якнайкраще.
А ще не варто боятися того, чим тебе постійно лякають звідусіль. Краще
розплющити очі і розум, і перестати жити «наосліп". Власне, сказати про це людям
і є метою всіх антиутопій.
