Книжкова Ісландія або північний феномен читання

Að ganga með bók í maganum — 

ходити із книгою в животі (ісландська приказка).

Ісландці жартують, що читання – це їхній національний вид спорту. Щороку Ісландія видає більше книг на душу населення, ніж будь-яка інша країна світу. Якщо зважати на те, що населення Ісландії складає трохи більше 300 тис. жителів (для порівняння – у Херсоні проживає майже 295 тис.), то не дивно, що цю маленьку холодну країну вважають найбільш читомою в усьому світі. 

  Ісландець у книжковому магазині

Історично склалося, що більшість книг в Ісландії продаються з кінця вересня до грудня. Це національна традиція, і вона має назву: Jólabókaflóð, або «Різдвяна книжкова повінь».

«Культура дарування книги дуже глибоко вкоренилися в тому, як сім'ї сприймають свято Різдва», - говорить Кристіян Б. Йонассон, президент Асоціації видавців Ісландії, -  «Як правило, ми вручаємо подарунки в ніч на 24-е, і люди проводять ніч читання. Багато в чому це є основою видавничого сектора в Ісландії».

Щороку Jólabókaflóð починається з видання Bókatíðindi («Книжкові новини»). Це каталог нових публікацій від Асоціації видавців Ісландії. Він поширюється безкоштовно у поштові скрині кожного ісландського будинку.

Якщо ви раптом знаєте ісландську мову, то можете погортати каталог на сайті Félag íslenskra bókaútgefenda, Ісландської Асоціації видавців.

Звідки ж у ісландців така книжкова манія?

Історія ісландської літератури почалася разом із історією країни, коли у ХІІІ столітті перші поселенці почали складати саґи про своїх предків, і складають їх донині. Але, крім глибокої традиції, сьогоднішній книжковий бум в Ісландії пов’язаний із двома подіями.

Перша – це здобуття незалежності від Данії 1944 року, коли література могла об’єднати націю. 

Другою подією стала kreppa – тяжка економічна криза 2008 року. Три найбільших банки країни зазнали краху, багато людей втратили роботу – порятунком виявилася література.

Проте вже 2009 року Рейк’явікська міська бібліотека видала читачам 1,2 млн книжок – і це в місті з населенням 200 тисяч жителів!

А ще в Ісландії є телешоу Kiljan, яке повністю присвячене книгам.

2011 року ЮНЕСКО оголосило Рейк’явік містом літератури.

                                               Книжкова крамниця у Рейк'явіку

Ісландці дійсно люблять книжки. І ця любов розповсюджується на більшу частину населення країни. Дослідник Балдур Б’ярнасон так говорить про ісландську книжкову індустрію:

«Якщо подивитися на розподіл продажів книг у Великобританії та США, то більшість продажу книг насправді купує меншість людей. Далеко не всі купують багато книг. Всі інші купують одну книгу на рік, якщо вам пощастить. В Ісландії це найбільш розповсюджено. Більшість людей купують кілька книг на рік».

БіБіСі стверджує, що кожен десятий ісландець написав хоча б одну книгу. Буває, що письменниками є кілька людей у родині – тоді вони намагаються видавати свої книжки по черзі, щоби не забирати одне в одного читачів у дні Jólabókaflóð.

Ісландці не тільки трепетно та уважно ставляться до збереження своєї мови, природи, а ще є найбільшими шанувальниками книг. Будьмо як ісландці!

Просто подаруйте найближчими днями своїм друзям чи рідним хоча би по одній книжці. Світ стане кращим від цього.

 

За матеріалами:  npr.org, lampimampi

Переклад: Аліна Горбачова

Альнадур Індрідасон "Трясовина"

Моє перше знайомство із літературою Ісландії можна вважати вдалим. Серія романів Арнальдура Індрідасона про детектива Ерленда для мене почалася із «Трясовини», хоча це третій роман серії. На жаль, перекладено російською тільки чотири твори з 14. Шкода, бо мені сподобалося, і я б хотіла прочитати все.

За обсягом роман адекватних розмірів – трохи більше 500 сторінок :-) В центрі подій, звісно ж, детектив Ерленд, досвідчений поліціянт років п’ятдесяти, з проблемними вже дорослими дітьми та зруйнованим двадцять років тому подружнім життям, який розслідує вбивство одного старого. Ниточка подій веде на кілька десятиліть назад, і тільки там постає з могил жахливе минуле та знаходиться відповідь на запитання нинішні…

Читається роман настільки легко, що я навіть трохи здивувалася, адже це не дуже притаманно для подібного жанру. Чи то така робота перекладача, чи це дійсно авторський стиль написання. Речення прості, разом із тим оповідь від цього не втрачає забарвлення. Герої та події виписані чітко, зрозуміло. Події розгортаються плавно, до фіналу автор підводить логічно, поступово збільшуючи емоційний тон. Читати цікаво та приємно. Але є одне «але», як кажуть ;) У діалогах деяких персонажів зустрічається багато матюків J І я не знаю, чи був це задум автора, чи постарався перекладач ;) Наприклад, донька Ерленда, наркоманка, перемежує своє мовлення нецензурними словечками. Що не дивно, мабуть, для такої людини. Або поліціянти, що беруть участь у розслідуванні, теж дозволяють собі непристойну лексику. Матюки чути, звісно ж, з вуст і негативних персонажів. Але я не шляхтянка-панянка, а досвідчений книжковий хробак, отже цілком спокійно ставлюся до матюків як до певного емоційного висловлення. Тим, хто це не сприймає, може бути не дуже приємно. Проте книгу це аж ніяк не псує. Навпаки, додає «родзинки».

А я тим часом продовжу читати інші романи про Ерленда та його розслідування