Книжковий хробак збирається до Львова 🚋 📚

Будь ласка, ніяких епілогів!

Авторка: Джеймі Канавіс

Епілог для мене – це як провести нігтем по дошці. Тільки-но я думаю, що дочитала книжку, як перегортаю сторінку і бачу ЕПІЛОГ, мене починає скручувати від огиди. В той момент я внутрішньо волаю.

Я не хочу читати далі, але повинна, тому що вже прочитала 99% книги і маю її закінчити. Я відчуваю себе загнаною в кут. Я змушена читати далі, і від цього мій читацький досвід зазнає шаленого удару. 

Яскравим прикладом такого потрясіння є романтичний твір, який я дуже люблю та часто рекомендую іншим. Але кожного разу примушую себе прикусити язика, щоб не вигукнути: «Заради бога, тільки не читайте післямову!». Книжка ця весела, вона розслаблює і в неї є щасливий кінець. Все чудово та прекрасно, поки ви не перегорнете останню сторінку та не побачите ЕПІЛОГ. Мало того, що він там зовсім не потрібен, так він ще й повністю змінює характер книжки та точку зору на щойно прочитане!

Сотні сторінок написані від імені одного героя та відображають саме його сприйняття подій. Книга закінчилася, аж раптом – бумс – і ви потрапляєте до зовсім іншого опису та іншої точки зору.

Для мене не є проблемою сам факт наявності післямови. Просто в ній завжди зміст передається інакше, ніж у самій книзі. Припустимо, якщо я читаю трилер і він мені дуже подобається, змушує мене затамувати подих, то ці відчуття повинні залишитися зі мною і після читання. Але я читаю епілог, де все пояснюється, всі події пов’язуються, я заспокоююся, та …. відчуваю себе повітряною кулькою, яка здулася. І все після кількагодинного скаженого гортання сторінок.

 

Епілоги – це зайві запитання «і що?». І вони викликаються у мене шалене бажання схопити шаблю та пошматувати книжку на дрібні часточки, щоб вони розлетілися якнайдалі і більше ніколи до мене не поверталися. Якщо інформація має важливе значення для логічного завершення книжки, чому б не викласти її ще однією главою? А не гальмувати несподівано, бо це схоже на те, коли раптово перемикаєш авто із 4 швидкості на 2.

Мене можна залишити у підвішеному стані наприкінці книги, нехай я чесатиму потилицю та намагатимуся здогадатися, що могло відбутися далі. Або навпаки - можна гарненько пов’язати бантиком всі події, щоб усе було зрозуміло…

Але благаю – більше ніяких післямов.

Переклад: Аліна Горбачова

Джерело: Bookriot

 

15 дивних речей, які робить книжковий маніяк

Схибнуті на книжках люди часто викликають в інших подив. Хоча, це ще м`яко сказано ;)
Ось для прикладу 15 дивних речей, які є природними для книгоманіяка.

Агов, книжкові маніяки! Це схоже на вас так само, як на мене? ;-)

Що роблю я? Читайте :)

1. Неохоче даю почитати друзям і знайомим свої книжки. Дуже неохоче. Зовсім не хочу давати.

2. Нервую, коли мені не повертають позичену книжку через… 1 день. Як можна так довго читати?! 

3. Купування нових книжок поступово набуває масового характеру. 

4. Не встигаю читати те, що купую. А все тому, що - див. п.3 

5. В сімейному бюджеті давно вже виділено окрему статтю витрат – «книги». 

6. Щойно придбані книжки миттєво розгортаю та нюхаю. 

7. Підготовка до фотографування нових книжок може зайняти до кількох годин. 

8. Після прочитання книжки перебуваю в стані кататонічного ступору кілька хвилин. Чекаю, поки вщухнуть емоції. 

9. В книжковій крамниці проводжу по кілька годин поспіль. Часто не помічаю, що крамниця вже зачиняється. 

10. Перебираю книжки на полицях методично, довго, замислено, часто. Дуже часто. Так, це одне з улюблених занять, які розслаблюють. 

11. Але вільні місця на книжкових полицях катастрофічно швидко зникають. 

12. Можу споглядати на книжки вічно. Так мене і знайдуть колись археологи.

13. Нахабно вдивляюся у книжки, які читають люди в транспорті. Ні, мені не соромно. 

14. Ненавиджу тих, хто креслить на книжкових сторінках маркерами та кульковими ручками. Є простий олівець та гумка для витирання! Чули про них? 

15. Читаю де завгодно, на чому завгодно, в будь-якому стані.