четвер, 27 квітня 2017 р.

Книжковий виклик - весна 2017: Эдит Уортон «Риф, или там где разбивается счастье»


Завдання №22: місце дії - Франція

Цей роман американська письменниця Едіт Вортон, писала в непростий період свого життя – вона мала складні стосунки з чоловіком, з яким невдовзі розлучилася. Тема, яку авторка піднімає в цьому романі, була їй самій дуже знайомою: кохання та розлука, примирення та недовіра.

Тривалі та дивні стосунки трьох головних героїв – Джорджа Дарроу, успішного дипломата, Анни Літ, багатої вдови та давньої любові Дарроу, і юної  Софі Вайнер. Вони дуже різні, але єднає їх, звісно ж, кохання. Але в цій найтонкішій структурі людських емоцій не може бути все просто. Далеко не прості стосунки й в цьому потрійному союзі.

Твір сповнений діалогів та монологів, іноді це такі потоки свідомості, що стає дивно, як людина може так детально розмірковувати про, скажімо, невеличкий епізод із життя? Або описувати зовнішність героїні. Клубок емоцій у книзі вельми заплутаний. Навіть наприкінці не стає однозначно зрозумілим, чому саме люди ніяк не можуть порозумітися? Всі ці неможливості пробачити через дрібничку – такий жах, адже якщо справді кохаєш, щось просто приймаєш і все. Треба розуміти, що початок 20 століття – це часи, коли ще дуже були сильними стереотипи та певні стандарти поведінки, ролі жінок та чоловіків. Навіть у Європі.

На мою думку, всі проблеми героїв – надумані та якісь несправжні. І все через те, що в них просто не було багато вибору інших занять, бо всі «правильні» справи диктували традиції та суспільство. Але ж роман є, і ми маємо можливість скласти уявлення про душевні муки людей того часу, всі ті умовності та упередження, через які й виникало так багато проблем у взаєминах.

суботу, 22 квітня 2017 р.

Книжковий виклик - весна 2017: Лорі Нельсон Шпільман «Список мрій»

Завдання №15 – книжка про здійснення мрій

Якщо ви переживаєте в житті складний період або втратили віру в себе та свою здатність досягти бажаного, цей роман стане вам у пригоді. Нічого надзвичайного та нового в плані роботи над собою в ньому немає. А є мила історія дівчини Брет, яка виросла та махнула рукою на свої дитячі мрії. Вона збудувала своє життя на підставі схвалених соціумом стандартів, проте скимне відчуття незадоволеності супроводжувало її багато років. Та й щасливою Брет не почувалася, навіть попри те, що в неї було все – хороша робота, гроші, бойфренд.

Одного дня її мама померла. Дивно, але саме ця сумна та болюча для Брет подія стала поштовхом до того, щоби здійснити всі мрії зі списку, який вона написала у 14-річному віці. І як мамі вдалося після смерті нагадати їй про цей давно викинутий із пам'яті список? Проте не виконати його не можна. Бо це – умова за заповітом та остання воля мами…

Такі книги варто читати, коли все падає з рук та, здається, що найнещаснішої людини у світі годі й шукати. Насправді, усе завжди відбувається правильно. За законами життя. А ми просто забули, хто ми є, відвернулися від своєї сутності, метушимося, поспішаємо, робимо не те, чого насправді прагнемо. Поки колись життя не дасть нам копняка у вигляді подібних умов або відповідних життєвих ситуацій.

Мрійте, не відвертайтеся від себе, робіть те, що бажаєте понад усе та почувайтеся щасливими!

понеділок, 17 квітня 2017 р.

Книжковий виклик - весна 2017: Валерія Врублевська «Соломія Крушельницька. Роман-біографія"


Завдання № 9 – про жінку, яка надихає

Їй рукоплескав майже весь світ, її потужним та, водночас ніжнім, емоційним та характерним голосом заслуховувалися видатні люди свого часу в Україні, Польщі, Італії, США, Канаді, Росії, Франції, Австрії, Аргентині, Єгипті, Португалії. Вона особисто знала І. Франка, В. Стефаника, М. Павлика, Р. Штрауса, Дж. Пучіні, О. Мишугу та багатьох інших славетних письменників, музикантів, діячів науки та культури.
Соломія Крушельницька увійшла в історію не тільки як найвідоміша українська оперна співачка, а і як жінка, що надихає своїм прикладом попри будь-які перешкоди йти до своєї мрії.

Талант до співу маленька Солоха проявила в ранньому дитинстві. І вже тоді рішуче повідомила дорослим, що має намір бути співачкою. Вона пронесла любов до пісні крізь роки, крізь зміни державних кордонів та занепади імперій, крізь революції та війни, завдяки впертості, неймовірній працездатності та віри в себе. Не дуже багато історія має подібних прикладів. А прикладів жіночих діянь і поготів. Адже на зламі століть для жінок не було, м’яко кажучи, багато сфер для самореалізації. Доля поважної пані-ґаздині чекала й на Соломію, проте вона порушила правила суспільства та пішла своїм шляхом. Скрутно довелося, проте заслужена нагорода знайшла свою власницю.

Життєвий та творчий шлях співачки у книзі поданий у художній оповіді. Починається розповідь 23 вересня 1973 року, коли в с. Білявинці Бучацького повіту Австро-Угорщини (нині тернопільська обл., Україна) в родині священнослужителя Амвросія Крушельницького народилася четверта дитина – дівчинка Солошка. А закінчується книга – 16 листопада 1959 року, днем, коли «погас біль» видатної оперної співачки та педагога Соломії Крушельницької.

Багато було суму в її житті: виснажлива праця, палке бажання бути кращою, довести тим, хто в неї вірить, що вона варта цієї довіри. Важка смерть улюбленого брата, хвороба сестри Нусі, націоналізація радянською владою будинку Соломії у Львові, початок Другої світової та німецька окупації України, післявоєнні «чистки», неможливість через заборону радянської влади відвідати Італію, де прожила щасливі роки із чоловіком, аж до його смерті… Але поряд із негодами були радощі співу, викладання у Львівській консерваторії, спілкування із рідними, друзями, студентами. Розкішне та гідне у всіх смислах життя прожила ця яскрава людина, і спочила на Личаківському цвинтарі у Львові, на своїй рідній українській землі, яку щиро любила все життя, і куди завжди поверталася.

Книга цікава також своєю музичною складовою. Тим, хто розуміється на музиці, або хто цікавиться оперним мистецтвом, роман постає наче своєрідна мині-енциклопедія світового музичного мистецтва.  А воно, як і будь-яке мистецтво, вічне. Як і творчий доробок Соломії Крушельницької.



четвер, 13 квітня 2017 р.

5 кращих зарубіжних книг квітня, виданих українською мовою



Видання різними мовами виходять майже паралельно в різних країнах світу, і Україна – давно вже не виключення, як це було за радянської епохи «залізної завіси». Приємно дивує сезонна велика кількість культових імен, чиї книги перекладені та видані цієї весни.

Ісабель Альєнде «Японський коханець», 2017


Цей світовий бестселер перекладений 37 мовами і вже розійшовся тиражем у 67 млн екземплярів.

У Польщі 1939 року, загарбаній нацистською Німеччиною, починається дорога головної героїні до…майбутнього. Перед самим початком Другої світової війни юну дівчину відправляють до родичів до Сан-Франциско, де вона закохується в сина японського садівника. Невдовзі закоханих розлучають трагічні події Перл-Гарбора, коли родину коханого женуть до табору для інтернованих.
Таким чином любовна історія вписана в контекст світової історії, та формує не альтернативний, а скоріш авторський погляд на феномен пам’яті. У подальшому події розгортаються у будинку для літніх людей Сан-Франциско, де одна молода дівчина стає повіреною вже 81-річної героїні – вона допомагає старенькій навести лад в особистому архіві та спогадах.

Роман – трагічна історія життя та кохання, такого ж бурхливого, як і все ХХ століття. І шлях героїні чимось нагадує долю самої Ісабель Альєнде. «Протягом життя я була чужоземкою, - пригадує письменниця. – Була донькою дипломатів, потім політичною біженкою, зараз – емігрантка. Яне належу до жодного місця, тому можу про це говорити, це мій власний досвід».

Орхан Памук «Химерність моїх думок» , 2017


Нова книга Памука – майже повна енциклопедія турецького життя за сорок років, з 1970-х до сьогодні. Свого часу Джойс сподівався на те, якщо його рідний Дублін буде зруйновано, то його можна буде відновити за «Уліссом». Теж можна сказати й про типографію Стамбула в романі «Химерність моїх думок», про його повсякденне життя та вулицях та площах. Перші відеосалони, крамниці та ятки, порядки на базарах та робочий уклад розносників їжі – про все це розповідає нічний торговець Мевлют. А строкате життя в книзі – сімейні клани, що мешкають мало не на цілих вулицях, - змусив автора навіть створити родовідне дерево на початку роману.

Мевлют – бідняк, він перебуває в залежності від сусідів, від поліції та нічних грабіжників. І прокричати свої поневіряння та смуток він може тільки вночі, на спорожнілих вулицях міста…

Харукі Муракамі «Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі», 2017


В Японії цей роман сучасного класика розійшовся мільйонним накладом вже в перший місяць продажів. У новому романі культового класика розповідається історія звичайного 36-річного інженера, в далекому дитинстві якого – нерозлучна дружба з такими ж як і він любителями залізниць. Всі вони, два хлопчики та дві дівчинки, на відміну від героя роману, мали «кольорові» імена. І лише він залишався у тіні власного скромного імені. В університеті відбувся розрив, друзі відвернулися, спрацювала магія імені, змусивши героя сумніватися в собі як у порожній безбарвній людині. І тільки дружина, яка в нього вірила, радить знайти старих друзів та з’ясувати причини розриву

Салман Рушді «Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей», 2017


Новий роман лауреата Міжнародного Букера – це не магічний реалізм, з яким порівнювали попередні книги Рушді, а найчистіша магія. За сюжетом відомий філософ, в якого закохалася принцеса джинів, подарувавши йому щедре потомство, зрікається своєї родини. Таким чином світ заполоняють діти, в чиїх жилах тече кров людей та джинів. І лише через кілька поколінь принцеса повертається до померлого чоловіка, дарує йому нове життя, і його спір зі своїм ворогом, відомим містиком, продовжується. 

Сперечаються зазвичай про Бога та людей, яких він створив, та які завжди не проти осягнути «божественне» у своєму житті. Роман індійського британця не схожий на жодну з його попередніх книг. У цій компактній історії, що містить в себе безліч сюжетів, відсутні звичні для Рушді сильні світу цього – президенти, диктатори, пророки. «Не обов’язково всі романи писати про відомих політичних діячів! – зауважує письменник. – Я ніколи не мав сумнівів щодо могутності літератури, хоча намагаюся не приписувати їй надто багато. Однак, на мою думку, нам зараз як ніколи необхідно мистецтво вигадки: треба ясно уявити собі, що ти живеш та працюєш у просторі свободи, - тільки так можна відстояти можливість бути собою»

Патрік Модіано «Щоб не загубитися в місті», 2017

Автор цього роману, удостоєний Нобелівської премії 2014 року, неодноразово говорив, що йому здається, наче він пишу одну й ту саму книгу. І дійсно, незважаючи на різницю в сюжетах, всі романи та повісті французького письменника та сценариста присвячені пам’яті, спогадам, безпам’яттю як витоку.

За сюжетом, автору кількох романів, що живе у паризькій квартирі, дуже подобається його життя самітника. Але все летить шкереберть, і колишньому спокою настає край, коли таємничий молодий чоловік повертає йому власну книжку з адресами. Телефон одного з героїв минулого, про якого не пам’ятає власник, дуже цікавить благодійника, що повернув книжку, але не пам’ять. Спогади про нього, а також про жінку, яка була чи то при передаванні книги, чи то в  минулому безпам’ятного героя, з цієї хвилини турбує і героя, і читача. Незнайомець, який зник, постає духом у буднях письменника, молода жінка, з якою він намагається згадати минуле – все це вибудовує захопливу конструкцію роману-лабіринту. Пройти його до кінця під силу лише справжнім любителям ігор із пам’яттю.

Джерело: hyser.com.ua 
Переклад: Аліна Горбачова


вівторок, 11 квітня 2017 р.

Книжковий виклик - весна 2017: Дуґлас Коупленд "Покоління Х"

Завдання № 25 – книга у певному сенсі про вас

Перший роман автора швидко став культовим у Канаді та США. Хоча сам термін «покоління Х» існував і раніше, проте завдяки саме Дуґласу Коупленду він поширився та став популярним.

«Покоління Х» називають біблією дауншифтерів, як свого часу біблією біт-покоління називали роман Джека Керуака «В дорозі». Але не «сотвори собі кумира» на шляху свого відновлення.

У представників покоління Х, народжених в період із середини 1960-х та до початку 1980-х років, відбулася переоцінка цінностей життя. Їхні батьки, яких соціальні науки пізніше приписали до «бебі-бумерів», мали зовсім інші орієнтири та напрями розвитку життя, які були обґрунтовані складним післявоєнним часом. Але через кілька десятиліть вектори зсунулися, життя змінилося, питання виживання та відновлення вже не було гострим. Отже, в чому сенс життя? Мабуть, «ікси» намагалися шукати відповідь на це питання у власний спосіб – через відхід від системи та звільнення себе від суспільства споживання, яке дедалі більше набирало обертів.

Одного разу ти прокидаєшся та усвідомлюєш, що в тебе більше немає моральних та фізичних сил працювати на корпорації, які викручують з тебе всі соки задля шалених прибутків. До яких ти, до речі, не маєш жодного відношення. І ось ти вирішуєш послати все під три чорти, залишити той уявний зовнішній комфорт, з його модним одягом, іпотеками, автомобілями, та вирушити світ за очі. Просто, щоби відпочити, замислитися та, зрештою, розібратися в собі та своєму житті…

Приблизно так і сталося з головними героями роману – Енді, Клер та Деґом. Трійця дауншифтерів (як зараз називають таких людей) веде у каліфорнійській глушині спокійне життя, подалі від того життя, до якого вони не хочуть повертатися. Вони періодично десь працюють (звісно ж, не в офісах) та розповідають різні історії зі свого життя та життя інших людей. Власне, вся фабула і побудована на цих оповідках. Особливого та захопливого розвитку сюжету в романі немає, однак, гадаю, задум автора був в іншому.

Коупленд доволі повно та однозначно підмітив та описав  риси суспільства споживання, змалював образи жертв маркетингу, які всіма силами намагаються відповідати якомусь уявному образу «успішної людини». І ці щурячі перегони тривають все життя. А людина навіть не усвідомлює, навіщо все це. І за глянцево-корпоративно-штучними цінностями остаточно втрачає себе.

У книзі також немає чітких відповідей на запитання на кшталт: «і що тепер робити?». Скоріше, після прочитання запитань стане ще більше. Але відповісти на них маємо ми самі. І обрати те, хто ми і куди хочемо йти далі, теж повинні самі. Часи нью-ейджу минули, набирає обертів надтехнологічний світ. І в ньому все більше стає тих, хто хоче використати другу половину життя виключно для пошуків власної сутності та користі для себе і для суспільства.

четвер, 6 квітня 2017 р.

Книжковий виклик - весна 2017: Майкл Каннінгем "Будинок на краю світу"

 Завдання № 8 – книга про дружбу

«Будинок на краю світу» Майкла Каннінгема можна сприймати або не сприймати. Напівтонів тут не буде. Теми, про які не розмовляють у «пристойному суспільстві», в різні часи піднімало багато авторів. Але, наприклад, про одностатеве кохання можна написати огидно, а можна так, що книжка зачепить настільки, що рівень емпатії шалено стрибне вгору. І тоді починаєш по-справжньому розуміти людей, які зовсім і не «інакші», вони просто розуміють та відчувають цей світ на свій лад.

Тема любові не єдина і навіть не головна в романі. Лейтмотив для мене тут – людські стосунки, серед яких важлива роль відведена дружбі. На початку оповіді ми спостерігаємо за становленням дружніх відносин між двома хлопцями. Вони зовсім різні, з різних родин та соціального оточення, але їхній дитячий та, згодом, юнацький потяг один до одного викликає водночас здивування, схвалення, нерозуміння, страх, жаль, сум та радість. Поступово дружба переростає в закоханість, але то вже інший бік історії.

Дружба між підлітком та його матір’ю для багатьох людей – це якийсь оксиморон, поєднання геть непоєднуваного. Але певна дружба є між Джонатаном та Еліс явно присутня. Пізніше до них прибивається й Боббі, такий собі човен, пошматований вітрами та негодою. І він на довгі роки знайшов свою тиху затишну гавань. Дивна дружба не обходиться без негараздів та труднощів, які доводиться долати, вирішувати. Але мені здається, ця трійця на все життя зберегла той крихкий, проте доволі сильний зв’язок.

Після багатьох поневірянь, як реальних, так і ментальних, в житті молодих людей з’явилася ще одна особа – Клер. Волею долі стала поміж двома чоловіками, чиї стосунки вона намагалася збагнути й багато років потому. Власне, як і свою почуття до них обох.
 
І оскільки в романі неоднозначний фінал, я вірю, що всім героям вдалося віднайти себе в цьому світі, зрозуміти своє призначення та визначитися із тим, що для них усіх є дружба та кохання.

Прекрасна книга, яка щемно проймає до самої душі.