Максим Бутченко в своєму
новому творі запропонував зазирнути в минуле, в часи Карибської кризи 1962
року. Але в минуле уявне. Якщо би конфлікт між СРСР та США закінчився
по-іншому? Що сталося б, якби голови двох наддержав не змогли домовитися й
розпочалася б ядерна війна? Так, історія не знає умовностей. Процеси або
відбуваються, або ні. Ми можемо лише констатувати факт, а згодом аналізувати
наслідки. Проте жанр альтернативної історії, в якому й написаний роман,
дозволяє подивитися на можливі наслідки іншого ходу історії саме завдяки запитанню
«якщо б». Мій знайомий історик якось сказав: ми маємо давати моральну оцінку
історичним подіям, аби засвоїти уроки та в подальшому обрати правильний шлях. І
в кожного своя відповідальність. У фахівців – наукові вишукування, в пересічних
громадян – вивчення історії, зіставлення фактів та розмірковування. А в
письменників – спонукання до всього зазначеного через художні твори.
Отже, Кеннеді та Хрущов не
домовилися. Ядерні вибухи винищили Європу та США. Півсвіту стерто з поверхні
Землі. Є тільки радіація, отруйний безмежний океан, чорний дощ, гори трупів та
якась кількість нещасних живих істот, які колись були людьми. Вони вмирають у
жахливих фізичних стражданнях. У всього живого не залишилося жодних шансів. Але
родини обох президентів та їхнє найближче оточення заздалегідь сховалися в
бункерах…
Оповідь починається з моменту
падіння літака, на якому намагалися втекти на радянську військову базу,
розташовану на віддаленому острові, Нікіта Хрущов, його дружина Ніна та
персональний охоронець генсека Микола. Дивом усім трьом вдалося вижити. Але
вижив ще й Джон Кеннеді. Його літак теж розбився, а родина, вочевидь, загинула.
Віднині острів, фактично єдине місце на планеті, куди ще не долетів ядерний
попіл, стане й прихистком, і в’язницею для тих, хто взяв на себе обов’язки бога
та вирішив, що має право вершити долю світу.
Ми поглянемо на останню війну
їхніми очима. Намагатимемося зрозуміти, чому вони створили всесвітній хаос.
Спробуємо проаналізувати їхні думки та прислухаємося до каяття, коли вони
благатимуть швидкої смерті. Вони подбали про все: про власну безпеку, про
запасні плани дій… Але не замислилися про найголовніше – після апокаліпсису не
буде, над ким володарювати, а пекло опиниться набагато ближче, ніж здавалося.
На острові ще є люди. Вони
відчувають колапс життя, але вони ще живі. Тільки вони більше не мають нічого,
завдяки чому колись називалися Людьми. Немає більше країн, законів, влади,
моралі, їжі. Немає нічого. Здається, наче все темне, що приховане в людині,
вийшло на поверхню. Задля виживання люди вбивають одне одного.
«Наверное, люди умрут не от ядерного взрыва, а от голода.
Самое страшное, что голодный человек превращается в зверя… Если только еда –
это единственное, что отделяет нас от животного, то горе нам».
Із жахом дивлячись на все це,
Джон починає усвідомлювати, що наробила амбітність та гординя володарів світу, до чого призвело бажання бути
крутішим за усіх:
«Люди будут чаще сходить с ума. Мне говорили, что из-за ядерной
войны люди совсем потеряют человеческое обличье, потому что от их прежней жизни
не останется ничего…»
Поступово, після поневірянь,
катувань, фізичних та моральних страждань, колишній президент доходить
висновку, що він став причиною неймовірних жахіть. І що він заслужив усе, що з
ним сталося. Це він із Нікітою зруйнували країни, знищили людей, розтоптали життя
тих, хто ще животіли. То ж чи можна звинувачувати своїх катів? Він сам їх
зробив такими.
Паралельно в романі читач
спостерігає й за перетворенням Нікіти. Але, на відміну від Кеннеді, він до
останнього опирається жахливій дійсності. Вірний служака ідеям комунізму та
партії, Хрущов навіть знесилений все ще плекає надію помститися американцям,
поквитатися з усіма «ворогами». Він
повинен вибратися звідси! З ним не може всього цього статися! Він має вижити,
адже є головою найбільшої держави на Землі!
«Даже в своем страхе он больше всего боялся умереть побеждённым».
За кожну свою дію, за кожне
слово одного разу людині доведеться відповідати. І не важливо, хто саме буде
приймати останній іспит – бог, диявол, усесвіт, вічність чи наступні покоління.
Запитають з усіх. Просто висота персональної Голгофи в кожного буде своєю.
Це роман не про політику.
Політичний тут тільки контекст. Автор показав, що може статися, якщо вчасно не
зупинитися. Важливо домовлятися до останнього, використати всі можливі шанси.
Але спробувати зберегти життя, адже воно є найбільшою цінністю. Сьогодні в
світі багато говорять про чергову світову війну. Дещо з цього має реальне
підґрунтя, інше є нагнітанням ситуації. Дуже легко розкидатися словами
«прєвратіть в радіоактівний пєпєл», «можем павтаріть». Тільки от виправити потім усе
буде неможливо. У світі повно надсучасних машин, роботів, ядерних бомб.
Людський геній, здається досяг вершини. Але й злощасну кнопку в разі чого теж
натисне саме людина…
Немає коментарів:
Дописати коментар