Книжкове божевілля або чому я більше не піду на Книжковий Арсенал

17-21 травня 2017 року в Україні відгримів VІІ Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал».  Подія такого масштабу, метою якої є популяризація читання, представлення нових видань, реклама видавництв та знайомство із новими авторами, для будь-якої країни має надзвичайно важливе значення. Вже кілька років поспіль я приємно вражена тим, як в Україні зростає попит на книжки, скільки нових імен з’являється в літературі – авторів, перекладачів, видавців. Шириться навіть армія книжкових блоґерів різної спрямованості – відео блоґери (або букт’юбери), інстаблоґери, письмові блоґери (до них належу я) тощо. Гадаю, незабаром за обсягами читання та книговидання ми скоро наздоженемо Ісландію 😉 Проте цьогорічне відвідання Книжкового Арсеналу наштовхнуло мене на певні роздуми стосовно того, що саме я завжди очікую від цього фестивалю, навіщо регулярно його відвідую та чого чекати від себе надалі. Вийшовши 19 травня із повним заплічником та ще торбою книжок із приміщення Арсеналу, мене осяяли думки про це. Аж ось я вирішила розкласти по поличках все, що я думаю про себе в Арсеналі та про Арсенал у собі.

Для чого люди приходять на Книжковий Арсенал? Мова йде саме про пересічних громадян, авторів та видавців в цьому контексті я не зачіпаю. Отже мої кількарічні спостереження дозволяють мені узагальнити таке:

1. Дізнатися про новинки книговидання 📖

2. Відвідати різноманітні лекції, обговорення, презентації, програми тощо 🗣

3. Отримати автограф улюбленого автора 📝

4. Поспілкуватися із подібними до себе, тобто з такими ж самими шанувальниками та цінителями книг 👩‍👩‍👧‍👧

5. Купити книжки (новинки або ні – не суттєво) 📚 

6. Просто подивитися на читацьку публіку та себе показати 👫

А для чого ж я відвідую Книжковий Арсенал? З усіх пунктів єдиною моєю метою завжди була купівля книг. Тобто пункт № 5. І все.

Цього року я йшла на КА з конкретним, складеним заздалегідь списком книжок для придбання. І саме за цим списком я приблизно за годину обійшла стенди потрібних мені видавництв. Але я завжди проходжу всі стенди, бо цікаво подивитися на продукцію всіх видавництв. Проте навіть на це мені знадобилася лише година.

І я відчула розчарування. Це як свято нового року – чекаєш його кілька місяців, готуєшся, чекаєш дива, а новорічна ніч швидко минає, і нічого надзвичайного не відбувається. Просто прокидаєшся уже в новому році. Так і з Книжковим Арсеналом.

Я дуже рада придбаним книжкам, але так само могла купити їх на сайтах видавництв. До речі, це було б навіть дешевше. Я порівнювала деякі книги. І все. Дива не сталося. Я просто знов отримала те своє специфічне задоволення книжкового хробака – накупила нових книжечок.

Тобто саме для мене, хто відвідує КА виключно заради п. 5, ходити туди не має сенсу. А все інше мене не цікавить. Автографи я не збираю, дискусії чи презентації люблю  дивитися в запису вдома на самоті, інтерв’ю з улюбленими авторами – читати в інтернеті також вдома на самоті. 

Ось саме через всі ці причини я, мабуть, більше не піду до КА. Хоча, до наступного фестивалю ще чимало води спливе 😉

Книжковий виклик - весна 2017: Мік Вікінг «Маленька книга хюґе. Як жити добре по-данськи»

Завдання № 18 – книжка з красивими ілюстраціями

Коли книгу про щастя пише сам засновник та виконавчий директор Інституту дослідження щастя в Копенгагені, це беззаперечно варте уваги 😉

Хюґе – це такий збірний образ того, з чого складається щастя у данців. Ось таке в них є поняття, таке гарненьке слівце, що охоплює багато-багато різних речей, моментів життя, емоцій, людей, смачної їжі та багато іншого.

Я замислилася, як рідною мовою назвати таку найприємнішу атмосферу, коли на вулиці дощ, а ти під ковдрою із гарною книжкою та горнятком ароматного чаю в руках? Або коли ти в маленькому родинному колі при свічках куштуєш домашній пиріг? Або коли просто сидиш в улюбленому куточку в квартирі та роздивляєшся прекрасні хмарки на небі чи веселку після зливи? Або вдягаєш улюблений затишний светр, коли за вікном хуртовиця? Чи є в нас якесь слово, яке б описувало все це? Яке наше українське «хюґе»? Затишок… Комфорт… Спокій… Можна добрати багато синонімів. Який вам подобається найбільше?

У книзі нам поданий рецепт саме данського хюґе. Хюґе-подорожі, хюґе-їжа, хюґе-напої, хюґе-дозвілля, хюґе-спілкування, хюґе-інтер’єр, хюґе-освітлення. Так багато хюґе 😉 Але все це і є втіленням однієї з найщасливіших націй.

І ще я зрозуміла, що, мабуть, теж трохи данка. Принаймні у відчутті щастя 😉

А ілюстрації в книжці дійсно гарні. Роздивляйтеся та почувайтеся щасливими!

Книжковий виклик - весна 2017: Мейв Бінчі «Кришталеве озеро»

Завдання № 24 – квіткова книжка (за назвою, сюжетом чи обкладинкою)

Цей роман варто читати повільно, розмірковуючи над кожним витком сюжету. Проте сама книжка і не дозволить читати її швидко. Адже важливі життєві теми завжди знаходять відгуки в людей, бо всі ми впродовж свого буття вирішуємо схожі питання.

У «Кришталевому озері» лейтмотив – це вибір жінки: родина та усталені стосунки, що складалися багато років у маленькому тихому ірландському містечку, чи кохання, таке, заради якого можна зробити кардинальні та екстремальні дії. Що ж обрати – материнську любов до своїх дітей чи пристрасть до єдиного чоловіка, якого кохала все життя? І одного разу Елен поставить крапку у багаторічних розмірковуваннях. І за будь-яких наслідків її рішення буде правильним. Для неї.

Тут не буде «щасливого завершення» історії. Хоча, ні. Деяких герої заслужено отримають своє життєве щастя. Вони пройшли до нього довгий та тернистий шлях, зазнали навіть втрат. А для когось щастя в тому, щоби виконати свою місію, та покинути цей світ.

Книжковий Арсенал 2017: мої придбання

Ледь дотягла всі ці книжки😓🎒Роздивляйтеся. Все виключно українською мовою. Хай живе українське книговидання! 📚 🇺🇦

Книжкова Ісландія або північний феномен читання

Að ganga með bók í maganum — 

ходити із книгою в животі (ісландська приказка).

Ісландці жартують, що читання – це їхній національний вид спорту. Щороку Ісландія видає більше книг на душу населення, ніж будь-яка інша країна світу. Якщо зважати на те, що населення Ісландії складає трохи більше 300 тис. жителів (для порівняння – у Херсоні проживає майже 295 тис.), то не дивно, що цю маленьку холодну країну вважають найбільш читомою в усьому світі. 

  Ісландець у книжковому магазині

Історично склалося, що більшість книг в Ісландії продаються з кінця вересня до грудня. Це національна традиція, і вона має назву: Jólabókaflóð, або «Різдвяна книжкова повінь».

«Культура дарування книги дуже глибоко вкоренилися в тому, як сім'ї сприймають свято Різдва», - говорить Кристіян Б. Йонассон, президент Асоціації видавців Ісландії, -  «Як правило, ми вручаємо подарунки в ніч на 24-е, і люди проводять ніч читання. Багато в чому це є основою видавничого сектора в Ісландії».

Щороку Jólabókaflóð починається з видання Bókatíðindi («Книжкові новини»). Це каталог нових публікацій від Асоціації видавців Ісландії. Він поширюється безкоштовно у поштові скрині кожного ісландського будинку.

Якщо ви раптом знаєте ісландську мову, то можете погортати каталог на сайті Félag íslenskra bókaútgefenda, Ісландської Асоціації видавців.

Звідки ж у ісландців така книжкова манія?

Історія ісландської літератури почалася разом із історією країни, коли у ХІІІ столітті перші поселенці почали складати саґи про своїх предків, і складають їх донині. Але, крім глибокої традиції, сьогоднішній книжковий бум в Ісландії пов’язаний із двома подіями.

Перша – це здобуття незалежності від Данії 1944 року, коли література могла об’єднати націю. 

Другою подією стала kreppa – тяжка економічна криза 2008 року. Три найбільших банки країни зазнали краху, багато людей втратили роботу – порятунком виявилася література.

Проте вже 2009 року Рейк’явікська міська бібліотека видала читачам 1,2 млн книжок – і це в місті з населенням 200 тисяч жителів!

А ще в Ісландії є телешоу Kiljan, яке повністю присвячене книгам.

2011 року ЮНЕСКО оголосило Рейк’явік містом літератури.

                                               Книжкова крамниця у Рейк'явіку

Ісландці дійсно люблять книжки. І ця любов розповсюджується на більшу частину населення країни. Дослідник Балдур Б’ярнасон так говорить про ісландську книжкову індустрію:

«Якщо подивитися на розподіл продажів книг у Великобританії та США, то більшість продажу книг насправді купує меншість людей. Далеко не всі купують багато книг. Всі інші купують одну книгу на рік, якщо вам пощастить. В Ісландії це найбільш розповсюджено. Більшість людей купують кілька книг на рік».

БіБіСі стверджує, що кожен десятий ісландець написав хоча б одну книгу. Буває, що письменниками є кілька людей у родині – тоді вони намагаються видавати свої книжки по черзі, щоби не забирати одне в одного читачів у дні Jólabókaflóð.

Ісландці не тільки трепетно та уважно ставляться до збереження своєї мови, природи, а ще є найбільшими шанувальниками книг. Будьмо як ісландці!

Просто подаруйте найближчими днями своїм друзям чи рідним хоча би по одній книжці. Світ стане кращим від цього.

 

За матеріалами:  npr.org, lampimampi

Переклад: Аліна Горбачова

Книжковий виклик - весна 2017: Лорен Ґрофф "Долі та фурії"

Завдання №20 – книжка, яку хтось читав у громадському транспорті

У світі повно таких сімей, де чоловік – успішний у своїй справі, досягає шалених висот професіоналізму та спочиває на лаврах на вищих сходинках популярності, а дружина – безмовна «тінь» генія, без якої він би не відбувся. І кожен по-своєму мудрий та розсудливий, усім відведена своя роль у долі близької людини.

Та далеко не всі здатні все життя видаватися тими, ким зовсім не є. Проте, кожна таємниця, хоч як ретельно та віртуозно вона не приховувалася, рано чи пізно вийде на зовні. І тоді доведеться визнати перед усім світом, хто ти є насправді. І моліть бога, щоби той далекий і жахливий випадок дитинства, міг би вас виправдати…

Свій роман Лорен Ґрофф логічно поділила на дві частини – одне життя очима двох головних героїв. «Долі» розкривають світ Лотто (Ланселотта), «золотого хлопчика», викоханого та випестуваного батьками. Спочатку він не дуже вдалий актор, проте чарівний юнак, упевнений у силі своєї сексуальності, через яку всі найкращі дівчати мали б вкладатися біля його ніг. Утім, майже так і було. А згодом він – відомий та успішний драматург, про якого говорять та яким захоплюються. Становлення героя, його життєвий шлях, одруження із прекрасною Матильдою, довгі роки щасливого життя…

До частини «Фурії», де доля подружжя, успіхів Лотто та життєва історія подається очима Матильди. Готуйтеся дивуватися, вам розкажуть, що ж відбувалося насправді. І ось тут можна сміливо відкидати всі романтичні упередження про сильних чоловіків та дбайливих жінок, які за ними нібито стоять. Іноді буває так, що за спинами сильних чоловіків стоять ще більш сильні жінки, зі своїм набором життєвих принципів, пережитих травм, небувалою хитрістю та витримкою.

П’єса скінчилася, завіса опущена, сцена спорожніла. Герої знімають маски та змивають грим. Деяким для цього знадобилися десятиліття.

Книжковий виклик - весна 2017: Ерік Аксл Сунд «Дівчинка-ворона»

Завдання № 13 – книжка на вибір

«Дівчинка-ворона» - перший роман трилогії Еріка Аксла Сунда "Слабкість Вікторії Берґман".

Ерік Аксл Сунд - спільний псевдонім двох шведських авторів: Іеркера Ерікссона та Гокана Аксландера Сундквіста.

У світі повно жахіть, і найбільшим втіленням всього ненормального та кошмарного є людина. Бо тільки людський розум, керуючись інстинктом смерті, здатен вигадати та втілити найпаскудніші, найгидотніші речі, і робити їх з іншими людьми. І вже відходить на другий план першооснова цих дій, яка лежить глибоко у дитинстві. Коли найстрашніше вже сталося – починають вдаватися до покарань, а не до пошуків причин того, чому саме все це відбулося.

Розум людини водночас є його найціннішим дарунком природи, і найбільшим ворогом. Адже те, на що здатен розум, іноді важко й уявити. І людина перед всіма його примхами надто слабка, тому що не в змозі контролювати всі його химери. А вони визрівають поступово. І підґрунтям для подальших збочень є те, що закладається змалечку. Отже хто насправді винен у злочинах, що вчиняються? Сам злочинець чи його батько, який роками калічив морально та фізично власну дитину? Або винна мати, яка все життя робила вигляд, що все в родині гаразд і нічого поганого не відбувається? Знала, але мовчала. Бо так зручніше пристосуватися до життя. Психологія жертви. Але зрештою жертвою стає дитина.

«Дівчинка-ворона» - роман про таких людей і про таких дітей. Дисоціативна поведінка та найсильніші психози не розвиваються просто так. Для всього є причина. Якщо доросла людина, яка для соціуму видається цілком нормальною, має роботу та навіть родину, купує дитину для власних збочених утіх – навряд чи вона стала такою зненацька. Колись її саму піддавали таким діям, що мороз іде поза шкірою. Замкнене коло…

Книга може викликати огиду. Але огидним іноді є саме життя.