Брати Капранови «Справа Сивого»

Початок 1930-х років, місто Дніпропетровськ. Ще зовсім недавно це – Катеринослав, а сьогодні той із мешканців, хто випадково промовить цю назву, одразу отримає гласний і негласний осуд інших, буде названий «старорежимним», «буржуазним» і «ворожим». Масовий голод на східних теренах УРСР набирає обертів. Активно процвітає діяльність ДПУ, молодь рветься все більше будувати комунізм та ставати корисним новому суспільству: викривати «чуждих елементів» та «ворогів народу». Одним із таких активістів є Клим Шпакуватий, юнак, який нещодавно заступив на стажування до важливого органу, Державного політичного управління. Зовсім скоро він отримає посаду слідчого, й вестиме головну справу свого життя – справу «Сивого». Куди заведе жовторотого комуністичного активіста палке завзяття, йому поки невідомо. Але опиниться там, куди намагався запроторити одного з найяскравіших представників української інтелігенції…

Проте головним героєм роману є зовсім не посіпака карального органу. Уся увага авторів спрямована на відомого історика, етнографа, фольклориста та лексиколога Дмитра Яворницького, чиє ім’я носить сьогодні Дніпровський національний історичний музей. Дмитрові Івановичу дивом вдалося уникнути смерті чи заслання, але 1933 року його звинуватили у "буржуазному націоналізмі" та звільнили з посади директора історичного музею. Це ганебне обвинувачення стало для вже немолодого науковця нищивним. Він так і не зміг оговтатися до своєї смерті 1940 року, адже в нього забрали не просто зарплатню, пенсію, роботу, здоров'я, його напрацювання, в нього забрали улуюблену справу всього життя. А самого Яворницького підступно використали в якості приманки для арештів іншів діячів науки, яким так само вішали тавро "українські буржуазні націоналісти".

Роман «Справа Сивого» є художнім твором, проте побудована оповідь на реальних історичних подіях, герої якого також усі – відомі постаті в історії України та Дніпра зокрема: історики, письменники, музиканти, художники, біологи, науковці, викладачі тощо. Про кожного, хто з’являється в оповіді (навіть епізодично), обов’язково присутня коротка історична довідка у вигляді виноски. Що характерно (для тих часів) і дуже сумно – з кількох десятків особистостей тільки про 2-3 вказано: «Уникнув репресій завдяки еміграції». Про всіх інших інформація, на жаль, однакова: «Розстріляний…», «Згинув у таборі…», «Засланий до Сибіру…», «Вкоротив собі віку…», «Подальша доля невідома…»

Це історична трагедія однієї людини, одного міста та однієї країни, оформлена та подана в якісній художній структурі. Читати дуже цікаво. Особливо мені, оскільки дія відбувається в моєму рідному Дніпрі. І зануритися в історію міста та його тодішніх мешканців мені було надзвичайно приємно, хоча й гірко.