середу, 11 жовтня 2017 р.

Алексей Drozd Тростянский «Хроники 10-го сада или Дикие дети»


Геві-метал рок увірвався на терени пізнього радянського союзу зовсім не несподівано. Навпаки, таке явище по цей бік «залізної завіси» було передбачуваним, адже за законом «забороненого плода» - те, що сильно-сильно табуюється тривалий час, згодом увірветься та вибухне у найнеочікуваніших формах. Так сталося і з класичним металом. І байдужих до цього музично-соціального явища не було. Тільки палкі шанувальники та затяті ненависники. Без напівтонів.

Саме про щирих прихильників, фанатів усіх найгучніших, найвідоміших «металевих» груп Західної Європи створив масштабне полотно ужгородський письменник Олексій Тростянський на псевдо Drozd. Хто вони, ті перші металісти кінця 1980-х та початку 1990-х? Якими було їхнє життя в Ужгороді, найзападнішому місті України, де було набагато більше українського навіть за часів СРСР, ніж у східних регіонах? Як вони жили, про що мріяли, з ким дружили та сварилися? Як вчилися та в що вірили? Звичайні хлопці, наче з нашого класу чи із сусіднього двору. Їм було по 14-15 років, і на цей надто вразливий вік нам із ними випало чимало випробувань: перебудова, поступове прочинення «завіси», а згодом і повний крах совкової системи. І за іронією долі саме в цей час нам довелося робити перші кроки у доросле життя та вчитися свідомому вибору. І як складно було все це в тих умовах. Але юнацтво – воно ж безбашенне, оптимістичне та завзяте. Будь-що відбувається, а ми віримо тільки в краще. Навіть стоячи на руїнах речитативом кричимо тексти з пісень улюблених Megadeth, Metallica, Nuclear Assault, Sepultura та інших флагманів треш- та геві-металевих гуртів. Скандуємо про свободу, незалежність людини та впевненість у собі. Адже саме про це співають наші кумири…

Це не просто автобіографічний роман про «диких дітей», любителів треш-музики, що збиралися на території дитячого садку № 10. Це відтворення цілої епохи, коли дорослішало покоління перших металістів. Роман про справжню дружбу, любов (до свого міста, до країни, культури, рок-музики, людей), про юнацькі дурощі та яскраві мрії. Ми починаємо знайомство з головним героєм, з його першими спробами долучитися до нової музики, що з’явилася на теренах все ще закритої країни. Далі поступово в оповідь вплітаються нові сюжетні лінії. Кожного героя автор вимальовує докладно та яскраво. В кожному слові, що описує друга чи сусідську красуню-дівчину, відчувається доброта та вдячність. Тільки так і говорять про друзів, погодьтеся. Проте не менш яскравими постають і негативні персонажі, в описи яких автор уклав усе те, що, мабуть, не зміг висловити багато років тому.

Сильними емоціями пронизаний увесь твір. Розгортання подій роману відбувається через призму сприйняття реальності головного героя. За іронічними чи глузливими строчками відчутні його справжні емоції. Вони настільки щирі та непідробні, що хочеться вигукнути «Вірю!». Дуже цікаво через це спостерігати за роздумами героя про літературу, політику, історію, релігію, культурологію, мистецтво. Відбувається це у діалогах та монологах. І вони дійсно чіпляють за живе, навіть хочеться застрибнути в книжку та приєднатися до обговорення, чи хоча би просто послухати. Адже дуже цікаво.

Ах, милий Ужгород! Кілька років я не відвідувала тебе. Вдячна, що змогла знов пройтися твоїми вуличками та помилуватися цвітінням сакури у такий паперовий спосіб. Але я обов’язково повернуся!

Минуло більше 20 років з моменту початку розповіді. У 10-му саді більше ніхто не збирається, але це не означає, що металевий рух в Ужгороді вщухнув. Ні, він ще  більш розвився вже в сучасному українському місті. Адже тепер є вільний доступ до музики всього світу та свобода вибору. Більше ніхто не вказує, що можна слухати, а що ні. Хоча друзі іноді йдуть... Хто за кордон, хто в інше місто, хто на небо. Але якщо одного разу ти серйозно захопився геві-металом, ця любов залишиться з тобою назавжди…

«Фішкі» роману, які додають йому індивідуальності, і без яких розповідь про рух геві-металу в Ужгороді на зламі епох була би штучною та несправжньою:

1.    Російська мова твору.
2.    Авторська редакція тексту.
3.    Використання ненормативної та термінологічної лексики.
4.    Малюнки автора.

А чому саме ці «фішкі» створюють атмосферу – прочитайте роман та дізнайтеся. Навіть якщо ви ніколи не захоплювалися «важкою» музикою ;-)


Немає коментарів:

Дописати коментар