Читопис: книжковий виклик - весна 2017

Вирішила і я пограти у весняне бінго, що організовує одна з книжкових інтернет-крамниць. Отже 25 тематичних завдань - 25 книжок протягом трьох весняних місяців. Думаю, впораюся.

Вирішальним моментом в ухваленні рішення грати у мене було те, що я маю чудову нагоду водночас вполювати кількох зайців:

1. Перечитати 25 книг з тієї купи, що стоїть придбана раніше. І, відповідно, до травня (до Книжкового Арсеналу) більше книжок купувати.

2. Написати 25 відгуків. Зазвичай я пишу відгуки лише на малу частку прочитаних книжок, а зараз доведеться не лінуватися  Відгуки писатиму одразу після прочитання. 

3. Створити для себе виклик. Боже, а я ж у житті тільки те й роблю, що виходжу із зони комфорту ;-)

Ну ж бо, розступіться! Весна іде, весні - дорогу! :-)

А ось і книжечки, які братимуть участь у весняному книжковому бінго:

Будь ласка, ніяких епілогів!

Авторка: Джеймі Канавіс

Епілог для мене – це як провести нігтем по дошці. Тільки-но я думаю, що дочитала книжку, як перегортаю сторінку і бачу ЕПІЛОГ, мене починає скручувати від огиди. В той момент я внутрішньо волаю.

Я не хочу читати далі, але повинна, тому що вже прочитала 99% книги і маю її закінчити. Я відчуваю себе загнаною в кут. Я змушена читати далі, і від цього мій читацький досвід зазнає шаленого удару. 

Яскравим прикладом такого потрясіння є романтичний твір, який я дуже люблю та часто рекомендую іншим. Але кожного разу примушую себе прикусити язика, щоб не вигукнути: «Заради бога, тільки не читайте післямову!». Книжка ця весела, вона розслаблює і в неї є щасливий кінець. Все чудово та прекрасно, поки ви не перегорнете останню сторінку та не побачите ЕПІЛОГ. Мало того, що він там зовсім не потрібен, так він ще й повністю змінює характер книжки та точку зору на щойно прочитане!

Сотні сторінок написані від імені одного героя та відображають саме його сприйняття подій. Книга закінчилася, аж раптом – бумс – і ви потрапляєте до зовсім іншого опису та іншої точки зору.

Для мене не є проблемою сам факт наявності післямови. Просто в ній завжди зміст передається інакше, ніж у самій книзі. Припустимо, якщо я читаю трилер і він мені дуже подобається, змушує мене затамувати подих, то ці відчуття повинні залишитися зі мною і після читання. Але я читаю епілог, де все пояснюється, всі події пов’язуються, я заспокоююся, та …. відчуваю себе повітряною кулькою, яка здулася. І все після кількагодинного скаженого гортання сторінок.

 

Епілоги – це зайві запитання «і що?». І вони викликаються у мене шалене бажання схопити шаблю та пошматувати книжку на дрібні часточки, щоб вони розлетілися якнайдалі і більше ніколи до мене не поверталися. Якщо інформація має важливе значення для логічного завершення книжки, чому б не викласти її ще однією главою? А не гальмувати несподівано, бо це схоже на те, коли раптово перемикаєш авто із 4 швидкості на 2.

Мене можна залишити у підвішеному стані наприкінці книги, нехай я чесатиму потилицю та намагатимуся здогадатися, що могло відбутися далі. Або навпаки - можна гарненько пов’язати бантиком всі події, щоб усе було зрозуміло…

Але благаю – більше ніяких післямов.

Переклад: Аліна Горбачова

Джерело: Bookriot