В одному зі своїх інтерв’ю Поліна Жеребцова сказала: «Мій щоденник під час війни в Чечні зберігав віру та надію, адже навіть якщо мене вб’ють, щоденник житиме».
Маленька дівчинка, якій ледь виповнилося 9 років, розгорнула чистий зошит і
вперше привіталася зі своїм Щоденником. Був березень 1994 року. Віднині вона
напише ще багато таких зошитів, адже Щоденнику судилося зафіксувати та всотати
10 довгих і жахливих років дівчинки під обстрілами, бомбардуваннями, смертями,
голодом, працею і хворобами.
Стільки, скільки бачила ця дівчинка, не переживали багато й дорослих. Вона
була вимушена дуже рано подорослішати, тягти на собі проблеми й обов’язки, які
ніяк не можуть бути частиною життя дитини. Три війни поспіль у самому її
епіцентрі, у Грозному, згодом зробили з Поліни правозахисницю, психолога та
антивоєнну активістку. За багато років вовна змогла подолати постравматичний
синдром, навчилася сприймати й довіряти іншим людям, але все це сталося вже не
на рідній землі. Зараз Поліна живе в країні, де люди не знущаються одне з
одного, а тим більше не вбивають нікого. І де завжди чують і сприймають правду.
У росії ж правду про злочини держави проти чеченців досі приховують та
перекручують.
«Мураха в скляній банці» являє собою чіткий і послідовний літопис реальних
подій, що відбували не так уже й давно й не так уже й далеко. У той час, коли
ми ходили в інститути, на роботу, у кіно та кафе, десь у сусідній країні одні
люди створили для інших пекло на землі. На тій землі, куди вони прийшли
загарбниками. І яку планомірно нищили майже десятиліття.
Зі своїм Щоденником, єдиною її розрадою, юна авторка поступово зростає. Її
дописи від суто дитячих — про друзів, іграшки, школу та дні народження —
трансформуються в підліткові, а згодом і в повноцінні роздуми дорослої людини.
Але в них немає перших побачень, квітів, шампанського, шкільного балу й
сором’язливих поцілунків. Є поранення (Поліна отримала поранення осколками в
обидві ноги внаслідок ракетного удару російських військ), голод, боротьба за
виживання, холод, робота, допомога мамі та іншим людям у їхньому одному на всіх
нещасті.
Цікаво спостерігати й за стосунками Поліни з мамою. Східне виховання
передбачає беззаперечну повагу до батьків, та й методи виховання доволі
відрізняються від європейських. Мама героїні мала вибуховий і суворий характер,
що вкупі з усіма зовнішніми подіями додавало дівчині проблем. У щоденнику
Поліна багато розмірковує про життя, про стосунки з ровесниками, з мамою
(батько помер давно, ще коли Поліна була зовсім маленькою), іноді навіть
ненавидить її. Але все одно докладає чималих зусиль для налагодження спільного
буття в складних умовах.
Коли Поліні виповнилося 19 років, їм із мамою вдалося виїхати з Чечні. Але
й на мирній території росії щастя не настало. У результаті — нерозуміння та,
врешті, політичний притулок у Фінляндії… Але це вже — окрема історія.
"Політковська описала війну як журналістка, що прийшла ззовні.
Поліна Жеребцова розповіла про війну зсередини, із серця пітьми".
Журнал «Шпигель» №10/2015
"Politkovskaya described war as a journalist from the outside
in. Polina Zherebtsova writes about war from inside the heart of darkness."
«Der Spiegel» №10 /2015
Немає коментарів:
Дописати коментар