Наскільки часто ми зустрічаємо історії кохання, що тривають усе життя й навіть після смерті? Здається, мало хто може віднайти серед знайомих такі пари. Але, коли про таке потужне почуття, пронесене крізь десятиліття, пишуть у книжках, ми віримо, що таке дійсно може існувати. Адже історії для романів і беруться з життя.
Юна Альма познайомилася з японським хлопчиком Ітімеєм у важкі часи — як для себе, так і для світу. У Європі гуркотіла й палала страшна війна, Альма опинилася за океаном у родичів, куди батьки, заможні польські євреї, вчасно встигли відправити дівчинку. Водночас залишитися без мами, тата й улюбленого старшого брата та ще й у дивній, далекій, незнайомій Америці — це неабияке випробовування для маленької людини, яка ще тільки починає пізнавати світ. А цей світ перебуває у вогні і стражданнях. Попри любов нової родини Альма почувається дуже самотньою, і тільки Ітімей, син працівника-емігранта з Японії, стає її розрадою.
Багато років потому, уже перебуваючи на віллі для літніх людей, Альма Беласко знайомиться з працівницею закладу, молодою дівчиною з Румунії Іриною Базілі. Щось притягувало увагу старої леді до цієї панянки без роду і племені. Але, попри величезну різницю у віці, соціальному статусі, освіті та досвіді, цих двох жінок поєднує наявність величезних життєвих трагедій. Поступово кожна героїня розкриває свою власну історію через спогади, розповіді і проникливість одна до одної.
Ісабель Альєнде зуміла охопити величезні часові простори, різні країни, мови й культури та поєднати їх настільки гармонійно, що доля кожного героя, навіть другорядного, емоційно штрикає в серце. Людина здатна витримати навіть найсильніші тортури — фізичні і психологічні — однак не кожен може потім жити далі. Альма змогла. Ірина. Ітімей. Змінювалися часи, мінявся світ, і образи колишніх страждань та щастя стиралися, поступаючись місцем новим враженням сьогодення. Але ніколи нічого не зникає в нікуди. Пережите може лише трансформуватися в новий досвід і уроки долі. І з цим можна і треба будувати нове життя.
А істинне кохання не зникає зі смертю людини. Як і інші справжні людські почуття: повага, дружба, довіра, милосердя…
Немає коментарів:
Дописати коментар