Я не любитель кіно та надсучасних гаджетів, технології
яких оновлюються зі швидкістю світла. Можливо, саме тому я сприйняла цей роман
спокійно. «Книга року», «роман-вибух» та інші епітети, якими вже щедро
нагородили твір читачі з усього світу, на мене не справили враження. Я належу
до невеликого відсотку тих, хто вважає інакше.
Маріша Пессл вибрала правильний хід для привернення уваги
до свого другого роману – зробила ставку на інтерактивність. Дійсно, такого у
світі паперових книжок ще не було (принаймні, я не зустрічала).
Під час читання у вас буде повне занурення у сюжет, наче
ви самі розслідуєте загадкову смерть Олександри, доньки культового режисера
трилерів Станіслава Кордови, вештаєтеся сумнівними закладами, намагаєтеся хоча
б щось дізнатися про загадкову дівчину у яскраво-червоному пальті, яка
викликала у всіх, хто її бачив, неоднозначні емоції. Книга оздоблена
фотокопіями псевдодокументів псевдополіцейських розслідувань, скріншотами
сайтів, які начебто існують, копіями газетних статей з фотографіями буцімто
справжніх людей. І все виглядає цілком справжнім – навіть шматок відірваного
паперу із залишками тексту. Чи не захопливо?
А якщо у вас є айфон, то ви навіть
можете потрапити до якихось посилань. Отже оздоблення книги створює непоганий
ефект присутності. Думаю, саме цього авторка й добивалася.
Проте для мене це не стало стимулом придбати паперову
книгу. Я читала в електронному форматі. Так, враження дещо втрачаються, але
цілком можна скласти загальну картину структури та оформлення. Припускаю, якби
мені було років 25, я була у захваті від роману. До речі, він нагадав мені
твори Дена Брауна саме наявністю цікавих та незвичних «фішок». Тільки в нього
ці «фішки» були псевдоісторичними, а в даному випадку задіяні елементи
візуальні. І Ден Браун, і Маріша Пессл мене зацікавили рівно на одне
прочитання, не більше.
Що стосується сюжету, то я б відзначила тут ще такий
прийом авторки: головний герой, загадковий та оповитий жахливими історіями режисер
Кордова, присутній під час оповіді тільки віртуально. Тобто події крутяться
навколо його постаті, а його самого фізично не має. Він присутній тільки у
газетних та інтернет-статтях, свідченнях колишніх його акторок.
Суцільні таємниці, приправлені магією, забобонами, надто
дивними фільмами, які знімав режисер на своїй віллі, надлюдський музичний дар
Олександри – все це додає роману загадковості, тримає у напруженні та змушує
місцями здригатися. Принаймні, таким був авторський задум. Але з магією та
жахіттям варто бути обережним, бо навіть найменше перебільшення може викликати
в читача протилежний ефект: не цікаво, не страшно та якось штучно.
Утім, книгу прочитати раджу хоча б заради знайомства як з
авторкою, так із романом, що набув розголосу.
Немає коментарів:
Дописати коментар