Зірка Мензатюк «Дике літо в Криму»

Наталка шалено щаслива, адже за кілька днів вона з батьками та їхніми друзями вирушає на відпочинок до Криму! І це будуть незабутні канікули: тепле море, мушлі, сонечко, а ще й нові друзі — місцеві дівчатка і хлопчики. З ними Наталка потрапить у справжні пригоди, шукатиме старовинний скарб кримських татар, який, здалося, навіки втрачений далекого страшного 1944 року.

Якщо у вас є діти молодшого шкільного віку й ви замислюєтеся, як їх навчити історії своєї країни, щоби вони зацікавилися, дайте їм прочитати цю книжку. А потім обов’язково поговоріть про все прочитане. Адже саме через гру діти навчаються, нудні підручники чи монотонні розповіді їм протипоказані. Нехай разом із Наталкою та її однолітками кримськими татарами, ваші діти поступово дізнаються про давню, прекрасну, щасливу і трагічну історію не тільки України, а й народів, що її населяють.

Під час відпочинку та ігор Наталка швидко переймає від місцевих дітлахів фрази кримськотатарською мовою, слухає розповіді дітей та дорослих кримчан про долі своїх родин. Вона ставить питання своєму татові, мамі, панові Богдану та іншим дорослим про все, що почула від нових знайомих. І вони переповідають правдиву історію, але зрозумілими для її віку словами. І найголовнішим досягненням пошуку скарбів для юних дослідників стає те, що старовинна річ молодої кримської татарки, колись насильно вигнаної зі своєї землі кривавим режимом, через багато десятиліть повертається до її нащадків, яким вдалося вижити й повернутися…

Поєднання цікавих пригод та поступове занурення в історію є великою цінністю чудової повісті Зірки Мензатюк. Саме такі твори виховують патріотів та допитливих особистостей. Адже їм належить у майбутньому творити власну країну на засвоєних уроках історії.

Читопис березня 2019

Прочитано книжок: 15

З них:

художні: 13

нон-фікшн: 2

паперові: 12

електронні: 3

для дорослих: 12

для підлітків: 1

дитячі: 2

Географія читання:

Велика Британія - 2

Україна - 7

США - 1

Польща - 1

Таджикистан - 1

Алжир - 1

Німеччина - 1

Швеція - 1

Ніна Фіалко «Холодний вітер перемін»

Історія кожної родини складається зі сплетінь найрізноманітніших подій, безлічі характерів та витівок долі. Із покоління в покоління передаються не тільки традиції сім’ї, її побутовий устрій та історія роду, а також і життєвий досвід, що сягає навіть до далеких предків. Змінюється світ, розвиваються технології, відкриваються кордони, а людина однаково може нести вже в нове тисячоліття застарілий світогляд, моделі поведінки, які не працюють у нових умовах. Але ж так глибоко сидить у підсвідомості завчений спосіб буття, а перебудувати себе занадто важко. Зворотний бік упереджень — це кардинальне відторгнення того, що будувалося в родині десятиліттями. Але порожнечу потрібно заповнити, а немає чим. І тоді руйнується не тільки гармонія персонального всесвіту, руйнується життя самої людини та навіть її дітей.

У цьому романі — Історія звичайної родини, яких колись було дуже багато. Вони так само прагнули просто жити, працювати, виховувати дітей. Хотіли стабільності, у старості — онуків та спокою. Вони не мали уявлення, що в житті все працює не так, як їм колись розповідали. І не були готові до змін.

Три сестри, гарні й розумні дівчата. Родина схожа всі інші, зі своїми радощами і проблемами. Та в кого ж їх немає? Але наскільки різними шляхами підуть життям Рита, Наталя та Галинка! Хіба можна передбачити майбутнє? Адже їх виховували однаково, то чому ж такі різні долі в рідних сестер?

Образи головних героїнь — наче окремі книги буття. Неможливо просто читати роман, він поглинає абсолютно, і виринути не дає навіть після того, як перегорнуто останню його сторінку. Переживання разом із героями їхні злети й падіння виснажує психологічно, але і змушує глибоко замислюватися про власну долю та про людське життя загалом. «Холодний вітер перемін» — це своєрідний катарсис душі, який конче необхідний усім. Просто для кожної людини є свій час на переоцінку та усвідомлення чогось важливого в її житті.

А вітер перемін потрібен. Без нього неможливо вільно дихати. Це оновлення, скидання старих пут та примірювання нового досвіду. Головне — навчати цьому дітей змалечку, розказати їм про важливість прийняття змін та відповідальності за кожнісіньку свою дію. Так було завжди у світі, і так буде надалі. Життя дає багато випробувань, і від того, як ми їх сприймаємо, залежить те, пройдемо ми свій шлях гідно чи опинимося на узбіччі життя. І страшно, якщо туди ж потягнемо найдорожчих людей.

**

Я не знаю, що там собі думають члени журі міжнародних і вітчизняних літературних премій, але в моїй персональній системі титулів Ніна Фіалко є Королевою української родинної саги.

Ірина Смолич «Нескінченне відлуння»

Їх було троє. Вони майже завжди разом, друзі до смерті й в усіх ситуаціях. Двоє хлопців і дівчина. Коли тобі лише сімнадцять, життя здається вічним і райдужним, а дружба — міцною та безхмарною. Ніщо й ніколи не здатне зруйнувати ваш щасливий світ. Здавалося би, ми настільки давно дружимо, що знаємо одне про одного геть усе. Але якось, високо в горах, хтось із нас має явити світу свою справжню сутність. Так розпорядилася доля й іншим двом доведеться відчути її моторошне відлуння аж 10 років по тому.

Симона тільки на перший погляд мала спокійне й нормальне життя. Насправді, щось точило її ізсередини, вона ніяк не могла заспокоїтися через події, які сталися того невдалого походу в гори. Чи це не відчуття провини? Але вона поки що не здогадується, що буде останньою в моторошній «грі», яку хтось готував аж десять років. Тобі доведеться дещо ретельно пригадати, Симоно…

На мою думку, сучасній українській літературі не вистачає хороших психологічних трилерів. Вони, безперечно, є, але їх поки що замало. Новий роман сучасної авторки Ірини Смолич може посісти гідне місце серед творів цього жанру, тому що в ньому є все задля отримання задоволення від читання й від розплутування історії, яка сталася з героями.

Роман «Нескінченне відлуння» невеликий за обсягом, проте має гармонійну й логічну структуру. Персонажі змальовані помірно детально, тобто образи не перенасичені зайвими деталями, що мені, як читачу, завжди подобається. Відчутно, що авторка знається на темі гірського спорядження. Було цікаво дізнатися про нову для мене тему. Щодо фіналу — зізнаюся, не вгадала розв’язку, хоча і трохи наблизилася до розгадки. Це добрий знак, оскільки люблю помилятися в детективах та трилерах. Для мене це є свідченням того, що авторові вдалося закрутити й утримати інтригу.

Цікаво було протягом усієї книжки розмірковувати над місцем дії оповіді. Судячи з імен героїв (Мартін, Симона, Патрік, Нікі, Діана) схоже, що вони мешкають в якійсь із європейських країн. Хоча в оповіді ніде не вказується жодна назва якогось закладу чи інша ознака того, що ми спостерігаємо події десь у Європі. Залишаєтсья лише здогадуватися. Але щось, усе ж, мене наводило на думку, що йдеться саме про якесь велике місто, скажімо, у Великій Британії чи Франції.

Оскільки книжка ще не видана, я читала її в електронному форматі, наданому пані Іриною. Отже, офіційної обкладинки теж поки що немає, тому я знайшла картинку, яка відповідає темі. Також я читала версію без фінальних редакторських коректувань, але й без них уважаю цей роман цікавим та достойним великих накладів.

Даніель Дефо «Радощі та прикрощі славнозвісної Молл Флендерс»

Суспільство вимагає від людини певних моделей поведінки, щоби вписатися й бути в ньому своїм. І водночас робить усе, аби цих чеснот людина не мала змоги набути. Що не кажи, а бути тобі назавжди вигнанцем, засудженим оточенням, як би сильно ти не прагнув знову належати до кола співвітчизників. Цього вони не допустять.

Англія 17 століття не залишала вибору майже нікому. Особливої жорстокості набували писані й неписані закони для жінок. Геть усі навколо знали, якою має бути жінка, як повинна тримати свою гідність та який опір чинити всім, хто зазіхатиме хоча би на найдрібнісінький знак уваги з її боку. Авжеж, люди завжди бачать тріску в чужому оці, а у своєму колоди не помітять. У таку круговерть лицемірства й підступності потрапила героїня роману Бетті, що одного дня взяла стала називатися Молл Флендерс.

Доля жінки, яка пережила мало щасливих моментів, але вони були яскравими, писана нею ж самою, починаючи зі спогадів власного народження в Ньюгейтській в’язниці аж до глибокої старості, коли все лихе було позаду, і можна вже було сподіватися дожити свій вік у спокої. Судити героїню не будемо, тому що не годиться нам, людям 21 століття, розмірковувати над причинами діянь людини, що жила чотири століття тому. Багато проблем спіткали Молл через її необачність, марнославство та довірливість, але переважно вона билася з умовними вітряками в образі підступних людей. Вона ставала жертвою святош, які на кожному кроці верещать про жіночу честь, а самі створюють умови, за яких цю честь і відбирають. Задля виживання після цього вихід був один – злочин. Свою долю Молл приймала повністю та в будь-який спосіб намагалася вижити в надто суворому світі. Важко уявити, як усе це могла знести тогочасна жінка, яка не мала жодних прав ні на що. Але Молл здолала все й одного разу отримала заслужену винагороду. Сьогодні цю жінку назвали би сильною особистістістю з міцним внутрішнім стрижнем.

P.S. У колажі використаний кадр із фільму «Успіхи та невдачі Молл Флендерс» 1996 року з моєю улюбленою британською акторкою Алекс Кінгстон у головній ролі. На мій погляд, саме вона відтворила образ Молл найяскравіше. 

Йоанна Яґелло «Зелені мартенси»

Люди є відображенням епохи, в якій живуть. Власне, вони її і творять. Але дорослі люди. Діти ж приходять у світ у той чи інший період задля того, аби розвивати його, вчитися розв’язувати проблеми, що постають відповідно до часу. У своєму підлітковому віці я читала книжки про героїв-комсомольців, шкільних активістів, хоробрих партизанів і міліціонерів. Звісно, тим моїм одноліткам із радянських книжок також були притаманні почуття, першої закоханості, вони допомагали іншим людям, ходили з друзями на танці, палко виступали на шкільних зібраннях та засуджували двієчників. Читаючи сучасну підліткову літературу розумію, наскільки давно минуло моє дитинство, та наскільки інші проблеми постають перед сьогоднішніми тінейджерами.

«Зелені мартенси» польської письменниці Йоанни Яґелло – чудовий приклад виховної літератури нового покоління в умовах високих технологій, вільної торгівлі, смартфонів та прав людини. Проте, попри всі досягнення сучасного світу люди, як і десятки та сотні років тому, вирішують складні життєві питання – заробітки за кордоном, самотність, старість, бажання бути своїм серед чужих…

Герої цієї прекрасної повісті по-різному переживають свої дитячо-недитячі проблеми. Фліксу та Опті довелося рано подорослішати, узяти на себе відповідальність не тільки за власні життя, а й, як не дивно, за життя дорослих. Навіть десятилітня Віка, Феліксова розпещена сестричка, завдяки потрясінню, що з нею сталося, поступово усвідомлює, що насправді є цінним у житті, на що варто звертати увагу, а чого уникати. І по-іншому подивитися на людей з оточення.

Але всі негаразди завжди минають, так сталося із героями твору. Щасливий фінал у всіх аспектах дає віру в те, що будь-які труднощі можна подолати, якщо вміти попросити про допомогу в разі необхідності, і якщо поруч є хороші люди. Ба більше, коли вони трошки дивакуваті та мають незвичний вигляд. Адже, навіть стара футболка, заношені джинси чи яскраві черевики здатні принести суцільне щастя! Особливо, коли ти молодий і сповнений оптимізму, а ще в тебе велике серце.

Віктор Савченко «Симон Петлюра»

В історії нашої держави є багато потужних особистостей, які, на жаль, у різні часи перетворювали на міфи, паплюжили їхні імена та знецінювали здобутки. Симон Васильович Петлюра — фігура не просто масштабна. Оповите хибними «легендами», ім’я Генерального секретаря військових справ, Головного отамана військ УНР та Голови Директорії УНР багато десятиліть діяло на совєтський режим як червона ганчірка на бика. Прізвище «Петлюра» шматали на всі боки не тільки в підручниках історії, а й у кінематографі, а зневажливе «петлюрівець», кинуте в обличчя людині, звучало як найганебніша образа. Чи було більше зло для більшовицько-комуністичного режиму, ніж ця людина? Людина, яка до останнього подиху залишилася істинним українцем, яка прагнула зберегти Українську Державу навіть ціною власної гідності та життя.

Про унікальну та, мабуть, містичну особистість Петлюри вітчизняний історик Віктор Савченко розповів усе правдиво та ґрунтовно. Прочитавши цю працю, вже більше не виникає питань щодо одного з найтрагічніших періодів нашої країни та людини, яка мало не самотужки на своїх плечах витягала державу з прірви суцільного хаосу.

Історичних книжок не варто боятися, особливо тих, що написані на кшталт цієї. Хронологія подій подана детально, проте легко для сприйняття будь-ким. Кожен розділ — окремий період з усіма дійовими особами, їхніми характеристиками та діями, що в той період відбувалися. Як науковець, Віктор Савченко дає свою фахову оцінку подіям та постатям, проте робить це професійно й ненав’язливо. Для мене це є одним із критеріїв якісної документальної праці. І під час читання виникає просто вир емоцій: співчуття, переживання, печаль, гордість, піднесення. А коли болить душа та ллються сльози за втраченими сподіваннями — остаточно розумієш всю трагедію Людини та Країни, так прекрасно поданої в книжці. І неодмінно залишається надія на те, що та Україна, про яку мріяв Симон Петлюра, вже є та обов’язково ще стане міцнішою! Шкода тільки, що отаман цього вже не побачить…