Маргарита Проніна "Звичайна": інтелектуальна жіночість або незвичайно про звичайне

Ми всі - звичайні люди. Так, відрізняємося один від одного зовнішністю, здібностями, статками, але ми напрочуд звичайні. Кожен проходить в житті свій унікальний шлях, проте є певні категорії, які притаманні абсолютно всім. Пошуки свого місця в світі, кохання, дружба, самовираження, емоції – чи це не те, що нас усіх об’єднує? Покажіть хоча б одну людину на планеті, яка б не пройшла через перепони непорозумінь або не шукала б свою «половинку», яка не сміялася б чи не вміла плакати. Це все звичайні стани звичайною людини, і саме це робить наше життя сповненим сенсу.

Повість «Звичайна» незвичайна. Її не можна втиснути в рамки «жіночої прози», хоча для цього є начебто всі ознаки: молода дівчина, період професійного, особистісного та жіночого становлення… Але для мене це щось більше. Глибина роздумів у поєднанні з незвичним для пересічного читача щоденниковим та епістолярним жанром – ось, що зацікавлює. Повість-щоденник, повість-листування, повість-самоаналіз. Її варто читати повільно, іноді вертатися на кілька рядків назад, щоб зрозуміти найпотаємніше, про що розповідає нам героїня. І це не банальні «кохання та страждання» (утім, не варто жартувати із почуттями), це роздуми про витоки всього, що відбувається в її житті, аналіз свого життя, поведінки та почуттів.

Проте лейтмотивом повісті я б назвала самотність. У широкому розумінні поняття. І це також той фактор, який притаманний будь-кому. Чи відчували ви колись самоту у мегаполісі? Чи було вам самотньо довгими вечорами пізньої осені, коли є тільки ваші ви, ваші думки та дощ. Якщо вам довелося відчути в житті подібне, ви щаслива людина. Ви зцілилися. Як зцілилася, сподіваюся, і «Звичайна».

Розкрийте цей літературний щоденник, в якому немає точних дат, а є життєві віхи у вигляді окремої пори року, та пориньте у світ звичайної дівчини. Хоча насправді вовна не зовсім і звичайна…

А я колись спробую вести не щоденник, а «життєвик». І в ньому будуть вже мої власні весна, осінь, зима та літо.

Мішель Уельбек "Покора": химерний світ під покривалом

Доки подія не відбулася, не можна говорити про її передбачення. Так і в цьому романі автор зробив лише припущення того, як саме може розвинутися в Європі ситуація, що склалася. А до чого насправді призведе ісламізація, і чи дійсно все так, як демонструють людськості світові ЗМІ, покаже життя.

Роман «Покора» стався дуже на часі. Теракти, мусульмани, іслам, славнозвісне «Шарлі Ебдо» (а саме після трагічних подій з цим виданням він і був опублікований ) – саме в цей період Мішель Уельбек вийшов на людський суд зі своєю політичною антиутопією. Дія розгортається у Франції 2022 року, коли до влади демократичним шляхом прийшов президент-мусульманин. Що було далі не складно спрогнозувати, що, власне, і очікував головний герой – самотній інтелектуал та викладач Сорбони Франсуа. Все начебто завершилося цілком законно та мирно, проте нова влада впроваджує і нові умови.

Образ Франсуа постає у романі як людини розумної, схильної до глибоких роздумів та відданій своїй науковій роботі. Проте особисто у мене цей герой викликав суцільну огиду. Франсуа відомий літератор, займається дослідженням творчості французького письменника 19 століття Гюїсманса, а вільний час проводить зі студентками у суцільній чуттєвій насолоді. Думаю, автор навмисне дуже детально описав всі статеві акти з найрізноманітнішими жінками (з повіями за викликом також), щоб показати читачеві інший бік особистості головного героя – його великі комплекси та розумові поневіряння, неспроможність зупинитися та, врешті-решт, знайти своє істинне «Я». І через все це мене не полишало якесь мерзенне відчуття щодо  Франсуа.

За новими правилами викладач має право працювати в університеті лише за умови навернення до ісламу. Франсуа ввічливо попросили звільнитися, проте призначили йому по життєву високу пенсію. Тобто можна взагалі не працювати. Але наш герой має дуже тонку душевну організацію, і намагається віднайти себе у новій ситуації. Що обрати: тихе життя і подальші пошуки себе чи продовження інтелектуальної праці та можливість мати кількох дружин?

Можна припустити, що рушійною силою до прийняття ісламу Франсуа став конформізм та можливість отримання певних вигод. Хоча новий директор поступово вводив його до світу мусульманської релігії, до основ віри та принципів життя за ісламом. Доволі розумних, варто зазначити. Але на останніх сторінках роману, саме під час церемонії навернення до нової віри (шахади) і одразу після неї думки нашого героя вирують навколо гарненьких студенток у хід жабах та роздумах про те, що кожна з них мала б за честь розділити з ним ложе…

Роман «Покора» варто прочитати хоча б через багато філософських та релігійних питань, які ставить автор читачеві. На сторінках відповіді не знайти, але вона обов`язково є у наших власних головах. Всі ці теми дуже актуальні для всього сучасного світу, не тільки для Європи. Ми всі маємо право приймати у своєму житті ті рішення, які здаються нам доречними на певному етапі. Навіть якщо нас за це засудять. Утім, не варто цього боятися. Адже ми взяли відповідальність за те, що вирішили для себе якнайкраще.

А ще не варто боятися того, чим тебе постійно лякають звідусіль. Краще розплющити очі і розум, і перестати жити «наосліп". Власне, сказати про це людям і є метою всіх антиутопій. 

Читопис: статистика прочитаного за півріччя

Вже минуло навіть більше, ніж половина поточного року, а я тільки-но зібралася викласти статистику прочитаного. Та нічого ;) Отже, інформація на сьогоднішній день така. 

Загалом прочитано 69 книжок. З них:

січень - 5
лютий - 8
березень - 9
квітень - 10
травень - 9
червень - 10
липень - 13
серпень (триває) - 5


Читаймо разом!

Читопис: липень 2016

В липні я прочитала доволі багато книжок. Був час та натхнення ;) Отже дивіться, що саме я читала цього спекотного літнього місяця 2016 року.

Читаймо разом!

Интеллектуальные детективы Лесли Форбс

Лед Бомбея

Этот роман был первым в жанре интеллектуального детектива Лесли Форбс. Лично я прочитала с удовольствием. Многие считают сюжет слабым, а описание Индии неточным и скучным. Что ж, вкусы и понятия о триллерах у всех свои, так что спорить я не буду. Скажу лишь, что мне было интересно всё - от индийского колорита и киномании до описания нетуристической Индии, со своими тайнами и, порой, неприятными сюрпризами, истории, в которую вляпалась главная героиня, тележурналист Би-Би-Си Розалинда Бенгали. А что, жила бы она в своей Британии спокойно, если бы однажды её сестра, вышедшая замуж за очень известного и богатого индийского режиссёра, и живущая теперь в Индии, не написала ей странное письмо... А Розалинда, в жилах которой бурлила индийская кровь, конечно же, стремительно рванула в Бомбей, в самую гущу кинематографа и загадочных преступлений. 

Возможно, кто-то поинтересуется, что же здесь интеллектуального? Для меня интеллектуальная проза - это тексты, написанные красивым и богатым языком, затрагивающие серьезные темы, например, научные, социальные, побуждающие думать. Образы при этом выписаны настолько глубоко и серьезно, что практически можно "увидеть" героев, их внешность, внутреннее состояние. Кроме того, интеллектуальная проза, на мой взгляд, имеет какую-то проблему, которая и проходит красной нитью сквозь всё произведение, опять же, заставляя читателя постоянно о ней размышлять, анализировать, сопоставлять факты. 

В романе "Лед Бомбея" есть и научные темы, алхимия, к примеру. Также повествование строится на метафорах, что тоже отличает для меня интеллектуальный роман от просто развлекательного. Стиль написания у Лесли Форбс отличается местами детализацией, но это не напрягает за счет того, что используемые образы очень ярки и красиво вплетены в текст.

Пробуждение Рафаэля

Этот роман впечатлил сильнее других произведений Форбс. Думаю, всё дело в тематике: живопись Возрождения, удивительный городок Урбино, в котором родился Рафаэль. Да и сама Италия в романе проносится несколькими эпохами: Ренессанс, период Второй мировой войны, современность. Но все эти времена очень тесно переплелись в книге, и никак не угадать, какой стороной обернется Италия к читателя на следующей странице - периодом господства фашизма, временем, когда Рафаэль писал свою знаменитую "Немую" или современностью, с её мафией, коррупцией и тайнами, которые восстают из небытия. 

Реставратор Шарлотта Пентон специально была приглашена для восстановления рафаэлевской "Немой". И, возможно, именно ей и суждено было потревожить спящие шестьсот лет тайны. И пробудившись, они уже не оставят в покое очень многих...

Арчибальд Кронин "Юные годы"

Роман о детстве, в котором нет капризов, сладостей, обожающих бабушек, подарков ко дню рождения, мультиков и уж тем более планшетов с играми. 

В этом детстве есть ранняя утрата самых близких людей. Настолько неожиданная, что весь мир рушится. Настолько тяжело переживаемая, что психологическая травма теперь на всю жизнь. Но кто в начале XX века озадачивался этим вопросом... Есть необходимость, долг, правила. Отныне именно они будут руководить твоей жизнью, мальчик. Всей твоей жизнью до тех пор, пока у тебя не хватит сил и смелости это остановить для того, чтобы дальше идти своим собственным путём. 

И у тебя получилось. Все годы взросления ты впитывал в себя окружающий мир, слишком быстро и безапеляционно ставший твоим. Ты очень внимательно присматривался к людям, стремился получать знания и понять тех, кто был с тобой все эти годы. Новые мама и папа, чудак-дедушка и властная бабушка, сестра, брат. Все они были очень разными, и каждый из них помог тебе стать личностью. И каждому из них ты позволит проявить что-то важное, что жило в их душах. Твои юные годы были очень важными. 

Иди по жизни дальше, Шеннон, добивайся своей цели и помни о том, что жизнь изменчива и прекрасна во всех проявлениях.

Справжні ліки від нудьги та хвороб ;)

В моєму розумінні гумор - це здатність незлобливо жартувати над собою, над суспільством, над життям в цілому. Але при цьому гуморист любить і поважає те, над чим сміється. Це найголовніше. Якщо у жартах простежується відвертий сарказм, зневага або шовінізм/ксенофобія/сексизм/расизм та всілякі інші спроби возвеличитися за рахунок приниження інших - такий "гумор" у мене миттєво відправляється, як кажуть, "фтопку". Це не варте моєї уваги, як адекватної та розумної людини, і це я вважаю неприпустимим.

Павло Глазовий не дарма дуже відомий український гуморист, бо він - представник саме тієї когорти профеіоналів-письменників, які щиро любили свою країну, її культуру та національні особливості. І дуже вдало, влучно та коректно висміювали деякі моменти життя. А такі моменти є у будь-якого народу.

Життя без доброго гумору приречене на нещастя. Здатність іноді посміятися над собою - це ознака здорової людини, здорового суспільства. Так, далеко не все гаразд буває, різні епохи та зміни влади несуть із собою як негаразди, так і позитивні зміни. І справжній гуморист вміє це помітити і цікаво розповісти про це іншим, додавши неповторного колоритного мовного забарвлення та щирої посмішки.

Посміхніться, люди!