пʼятниця, 29 грудня 2017 р.

Читопис 2017: підсумки


Кількість прочитаних книжок - 145
Кількість куплених книжок - 194

Статистика за місяцями:

січень - 11
лютий - 11
березень - 14
квітень - 6
травень - 15
червень - 12
липень - 11
серпень - 12
вересень - 15
жовтень - 11
листопад - 11
грудень - 16

Статистика за різновидами літератури:

художня проза - 109
документальна (non-fiction) - 35
поезія - 1

для дітей - 4
для дорослих - 141











середа, 27 грудня 2017 р.

Читопис грудня 2017


Попри те, що до кінця місяця кілька днів, я вже закрила читацький грудень. 
Отже:
загалом прочитано - 15 книжок. З них:

11 - художня література
4 - нон-фіншн

пʼятниця, 22 грудня 2017 р.

Ієн Бенкс "Осина фабрика"


Я завжди вважала себе людиною з добре розвиненою уявою та багатою фантазією. Але з моменту, коли перегорнула останню сторінку книжки, ілюзія розбилася на друзки. Навіть якби я повернула час назад та обрала з безлічі варіантів розвитку подій найідеальніше, я й тоді не змогла би, мабуть, передбачити фінал роману.

Після розв’язки, що сильно б’є по свідомості (як головного героя, так і читача), Френк Колдгейм також ставив собі запитання: що сталося б, якби все від самого початку пішло за іншим життєвим сценарієм. Можливо, вийшло би інакше. Але до чого тут думати та шкодувати про те, чого так і не відбулося? Тепер належить жити з тим, що є.

Майже до останніх сторінок я вважала головного героя та творця моторошної «осиної фабрики» Френка клінічним психопатом, що холоднокровно вбиває людей та тварин. Та не просто вбиває, а змушує їх пройти крізь доволі тривалий, продуманий до деталей сценарій смерті, породжений його збоченим розумом. Але те, що чекало на мене наприкінці оповіді, змусило настільки кардинально змінити думку про всю сімейку Колдгеймів, що я мало не фізично відчула всю силу тих емоцій, які, мабуть, пережив Френк, коли дізнався те, про що дізнаватися йому було не можна.

Поки що я більше не читатиму інших романів Ієна Бенкса. Нехай цей перший з його прочитаних творів залишиться в моїй пам’яті хорошим зразком сучасної готичної літератури з елементами соціальної драми та значними вкрапленнями психології особистості. 

Як і Френку, мені також потрібен час...

середа, 20 грудня 2017 р.

13 суттєво недооцінених книжок, які варто додати до списку читання кожному книголюбу

Ви читаєте Гаррі Поттера вже дванадцятий раз поспіль? Відкладіть та почитайте замість нього ось таке…

Спільнота BuzzFeed провела опитування серед читачів про книжки, які вони вважають недооціненими. І ось, що книголюби радять додати до своїх читацьких списків.


1. "The Art of Racing in the Rain" by Garth Stein 

2. "Heart-Shaped Box" by Joe Hill

3. "Little, Big" by John Crowley

4. "The Wasp Factory" by Iain Banks

5. "The Piano Teacher" by Elfriede Jelinek

6. "The Mysterious Island" by Jules Verne

7. "The Unbearable Lightness of Being" by Milan Kundera


8. "I’ll Give You the Sun" by Jandy Nelson

9. "Every Day" by David Levithan

10. "The Book of Lost Things" by John Connelly

11. "A Prayer for Owen Meany" by John Irving

12. "I Am the Messenger" by Markus Zusak

13. "Miss Peregrine's Home for Peculiar Children" by Ransom Riggs

 За матеріалами: BuzzFeed 

четвер, 7 грудня 2017 р.

Юрій Ярема «Тепло його долонь»


З першим в Україні гей-романом, який вийшов друком у "Видавництві Анетти Антоненко" ще 2015 року, я мала нагоду познайомитися тільки зараз. Я би назвала цей твір повістю через його невеликий обсяг, але моє позитивне враження від книжки від того не зміниться. Отже, нехай буде роман.

Тема, що виходить за межі загальноприйнятих уявлень, завжди викликає в суспільстві безліч суперечок, словесних бійок, негативних відгуків та, боронь боже, закликів до бойкотування чи погроз розправи. Нещодавно така доля спіткала книжку Лариси Денисенко «Майя та її мами». І це, на жаль, не поодинокий випадок.

І попри всі негаразди та критику література про «інакшість» людини в світі продовжує з’являтися, і хороші книжки варто неодмінно читати. «Тепло його долонь» і є такою книжкою. Тому що цей роман не про пропагування одностатевих стосунків, в ньому відсутні сексуальні сцени. Це книжка про почуття людини, яка прагне кохання. А кохання не має статі.

Головний герой роману Остап, 25-річний хлопець із провінційного українського міста, після розчарування в першому коханні вирушає до Києва. У столиці на нього чекає нова престижна робота, а вдома залишаються давні хороші друзі, які завжди поруч та готові допомогти. Наче все є у молодої людини для щастя: кар’єра, професійна реалізація, гроші, квартира. Але немає найнеобхіднішого, без чого в людини немов обрізані крила – кохання.  

Ми всі так прагнемо тепла та сімейного затишку поруч із «своєю» людиною. Комусь пощастило зустріти любов раніше, комусь пізніше, після багатьох зрад та розчарувань. Але ми маємо дочекатися. Тому що в кожної людини на планеті є той, хто одного разу опиниться поруч та більше нікуди не піде…

У своїй щирій, добрій та чутливій книзі автор показав життя геїв у сучасному світі. Доволі жорстокому, навіть у прогресивній столиці. У Києві Остап зазнає образ, цькування та навіть фізичного насильства тільки за те, що він стильно вдягається та не звертає уваги на дівчат. Молодому чоловікові, який звик пробачати людей і поважати їх лише за те, що вони люди, важко віднайти відповіді на складні життєві запитання. Він ставить їх «примарам» свого життя – Самоті, Долі, Чеканню. Він розмірковує над сенсом людської природи з випадковими попутниками в поїзді. Він почувається немов вовк, якого загоничі женуть у пастку, не залишаючи жодного шансу та права на життя. І саме так одні люди чинять з іншими в цивілізованому ХХІ столітті.

Але Остап неодмінно відчує те вистраждане та жадане тепло, якого так прагнув. Адже віра в краще завжди перемагає.

***
Хто має моральне право вирішувати, кому жити на землі, а кому ні? Хто визначає, які стосунки «правильні», а які треба заборонити? Бог, на якого так часто посилаються найзухваліші обвинувачі? Ні, це вони самі взяли на себе роль бога. Чи не заважка ноша?  

понеділок, 4 грудня 2017 р.

Книжкові розчарування: листопад 2017


У листопаді мене спіткало літературне розчарування «в кубі». Одразу три книжки викликали в мене обурення та образу на авторів за те, що вони так недбало поставилися до читача.

Енн Тайлер «Блакитне мереживо долі» (бестселер New York Times)

Сімейні саги я дуже люблю, але від цієї я добряче розізлилася. Перипетії родини Вітшенків можна було би сприйняти спокійніше, якби я відчула в романі хоч краплину дбайливості з боку авторки до читача. Під час читання склалося враження, що нескінченні тьмяні події кількох поколінь середньої американської родини відбуваються десь далеко від мене. Ми були як дві паралельні прямі лінії, яким неможливо перетнутися. І ми так і не перетнулися. Я чесно спостерігала за процесом життя молодих та старих Вітшенків, та, вочевидь, моя персона їм була сильно байдужа. Їм дійсно було добре із самими собою, і нескінченні діалоги тільки підтверджують це.

Ґейл Форман  «Облиш мене» (бестселер New York Times)

Ні, не вірю, що вищий прояв материнської любові – піти геть. Навіть якщо мати виснажена психічно й фізично, та ще й має неабиякі проблеми із серцем.
Коли історія не заявлена як фантастика чи містика, я не вірю, що все це може відбутися в реальності. Хоча, безхарактерних жінок у світі вистачає. Але все одно не вірю. І я дійсно вважаю головну героїню Мерібет безхарактерною та безвідповідальною. Навіть попри те, що вона наважилася втекти з дому. Ця втеча і є проявом зазначених вище характеристик. Є безліч людей, які спочатку створюють собі величезні проблеми, а потім мужньо та героїчно їх долають. І проблеми через це з’являються вже в їхньому близькому оточенні. Дуже «доросла» позиція, нічого не скажеш. Героїзм Мерібет варто було проявити в тому, щоби, по-перше, не дозволяти рідним сідати собі на шию. По-друге, берегти себе заради власних дітей. Вчасне звернення до кардіолога, можливо, дозволило би уникнути операції або принаймні провести її не у терміновому стані, коли життя висить на волосинці.
Закінчення дурощів Мерібет цілком прогнозоване: вона повернулася до чоловіка та дітей. Нічого корисного та цікавого зі своєї втечі не отримала ані вона, ані я, коли про все це читала.

Лейла Слімані «Солодка пісня» (лауреат Гонкурівської премії)

А ось трагічна історія щасливого подружжя Поля та Міріам з їхніми двома дітками-янголятками могла бути цілком довершеною та навіть цікавою. Якби не найгірша вада деяких письменників – обірване закінчення. У випадку ж Лейли Слімані оповідь не проста обірвана, вона наче кинута на півслові. Наче авторка писала-писала, потім раптово втомилася та вирішила начхати на читача. Їй байдуже, вона 2016 року стала лауреаткою престижної літературної премії з цим романом. А в мене через це розвинувся синдром незавершеною дії. До того ж я не зрозуміла мотивів Луїзи, няньки-вбивці. Знову – не вірю. Її історію мені хотілося би зрозуміти більш детально, але мене позбавили в книжці цього задоволення. Також кинута напризволяще сюжетна лінія з дочкою Луїзи. Тут історія теж обривається вельми несподівано.

Дивна в цьому випадку Гонкурівська премія. Свого часу її отримували Уельбек, Модіано, Гарі, де Бовуар, Дрюон… «Солодка пісня» тут явно зайва.

Ось така сумна історія мого читання відомих творів та іменитих авторів. Відтепер я двічі подумаю перш, ніж купувати книжку з написом «New York Times bestseller» на обкладинці.

середа, 29 листопада 2017 р.

Зеді Сміт "Білі зуби"

Перший роман британської письменниці Зеді Сміт побачив світ 2000 року, а вже 2003 авторка увійшла до списку 20 найкращих молодих авторів за версією одного з літературних часописів Великої Британії.

«Білі зуби» - масштабне полотно про людей різних культур, із різним кольором шкіри, які опинилися в одній країні та мають дотримуватися однакових законів. Але як поєднати в сучасному світі поклик крові, культурну пам’ять поколінь свого народу, особистісні та релігійні переконання із загальноприйнятими нормами в окремо взятій країні? Як гармонійно інтегруватися в нове суспільство та залишитися людиною? Як правильно виховати дітей, зберегти свою автентичність та не втратити своєї сутності?

Саме ці надважливі та вельми актуальні питання сучасності піднімає у своєму романі Зеді Сміт. Для самої авторки тема є близькою, оскільки вона народилася в родині іммігрантів з Ямайки, і про все, про що вона розповіла в романі, є відображенням того, через що пройшла та що спостерігала протягом багатьох років її сім’я.

Життя дуже неоднозначне  і часом доволі складне. Особливо для людей, що змушені жити в іншій культурі. Далеко від дому, від усталеного світосприйняття так важко буває віднайти гармонію. Все перемішується. Змішані шлюби, вже іншого кольору шкіра у дітей, ім’я та прізвище в них непоєднувані, та й мішанина культур поступово все більше дається взнаки. Єдине, що досі відрізняє – це яскраво-білі зуби. Такого сяйва не знайти в корінних англійців. Але саме це й видає мігрантів…

Особливість роману в тому, що герої розкриваються в діалогах. Усі вони, представники різних поколінь та націй, багато розмовляють. Наче авторка віддала важелі керування сюжетом героям, а сама виступила в ролі відстороненого спрямовувача, що просто регулює нитку оповіді.

У своєму, без сумнівів, яскравому та потужному творі письменниця намагалася донести до читача думку про те, що інтеграція різних людей у нові для них суспільства є нормальним. Так було завжди, і так буде й надалі. Усім нам, людям, потрібно навчитися сприймати те, що світ відкритий для різних культур. Навчитися жити разом, сприймати одне одного та не заважати унікальному розвитку будь-якого прояву національної свідомості. І байдуже, якого кольору в усіх нас шкіра.


субота, 18 листопада 2017 р.

Блейк Крауч «Темна матерія»



Уявімо, що реальності не існує. Тобто вона є, але перебуває в суперпозиції. З точки зору квантової механіки, об’єкт, перед тим, як відбудеться спостереження за ним, одночасно перебуває у невизначеному стані - у суперпозиції. І тільки коли ми починаємо спостерігати за цим об’єктом, він отримує якійсь визначений стан. Визначений нашим спостереженням.

Отже об’єктивної реальності не існує. Є тільки суб’єктивна. І стає вона такою, коли ми починаємо зосереджувати свою увагу на певних діях, сюжетах, емоціях тощо.
Наукові експерименти в галузі квантової фізики вже довели багато речей, в які важко повірити звичайному розуму. І дослідження в світі тривають. Хтозна, куди людство може завести допитливість за кілька століть чи навіть десятиліть?

У всі часи «безумству хоробрих співаємо ми славу». На кожну епоху знаходився свій божевільних першопроходець, але саме завдяки ним людина рухалася до знань. Блейк Крауч у своєму романі описав одного такого відчайдуха сучасності, який створив особливий Куб для того, аби приборкати всі можливі реальності. А вони виявилися нескінченними. І найстрашніше дізнатися, що науковий переворот створив… ти. Хоча тобі про це геть нічого не відомо…

Містичний трилер «Темна матерія» можна сміливо читати без побоювань поринути у вир фантастичних нагромаджень. В романі наукове підґрунтя вдало поєднане із тим, що досі не повністю досліджено: функціонуванням розуму, підсвідомістю, психікою. Це шалено цікава суміш, та ще й приправлена плавним розгортанням сюжету та помірним «нагнітанням» атмосфери.

Краучу вдалося проникнути в глибини людської свідомості, добряче там покопирсатися й створити для нас захопливу історію, після якої хочеться збагачуватися новими знаннями.


Кінцівка роману не має однозначного закінчення. З одного боку, це страшенно не зручно, адже 400 сторінок із тремтінням чекаєш розв’язки. Але завдяки цьому ми маємо розкішну можливість відчути себе творцями нової реальності.

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

Максим Ильяхов, Людмила Сарычева "Пиши, сокращай"

За професійне життя мені довелося прочитати багато літератури про писання інформаційних текстів. Переважно то були статті в інтернеті, оскільки книжок для копірайтерів не так багато. Видання Максима Ільяхова та Людмили Саричєвої з усією відповідальністю можу назвати якісним навчальним посібником для тих, чиєю роботою є створення інформаційних, рекламних, маркетингових, журналістських та публіцистичних текстів.

Автори пропонують починати створення будь-якого сильного тексту з його мети: турботи про клієнта. Це фундаментальна установка. Всі інші ознаки тексту – ефективність, легкість читання, переконання, корисність тощо – матимуть сенс лише після того, як автор зрозуміє головну істину.

Структура книжки побудована на підставі десяти правил сильного тексту. Кожне правило поступово розкривається в кожному розділі, де розглядаються особливості нюансів побудови текстів на конкретних прикладах.
Користь посібника беззаперечна, проте я вирішила окремо описати переваги та недоліки цієї праці, які впадали в око під час читання.

Переваги:

Структура. Книжка побудована від простого до складного.

Практичність. Читачу пропонуються невеличкі вправи із виправлення тематичних помилок у тексті відповідно до теми, що розглядається у розділі. Всі тексти автори взяли зі своєї практики або з реальних інтернет- чи друкованих джерел.

Актуальність. Приклади текстів взяті з сучасного життя країни, в якій мешкають автори, а також із сьогоденних реалій різних професій, соціальних та економічних тем.

Простота викладення матеріалу. Як і належить якісному навчальному посібнику.

Візуалізація. Різні шрифти, розмір текстів, відступи, оформлення головної думки в яскраву рамку, перекреслення, підкреслення, розподіл текстів-прикладів у стовпчики. 

Все це допомагає правильно та швидко сприймати написане.

Недоліки:

Вага. Книжка важить 637 грамів. Це багато. Книжку не зручно довго тримати в руках, а брати в транспорт і поготів.

Вартість. Книга коштує більше 300 гривень. Я не зрозуміла, звідки така ціна.

Скріплення. Книжковий блок наче і міцно прошитий та заклеєний, але щільність скріплення не дозволяє вільно розкриватися розвороту.

Комікси. Кінець кожного розділу супроводжує частина коміксу, який ілюструє пройдену тему. Загалом ідея хороша, але мене комікси у цій книжці дратували. Вважаю їх зайвими.

Помилка у власній назві. В одному з прикладів автори назвали Білорусь Білорусією. На мій погляд, це доволі груба помилка для фахівців.

Протиріччя. В одному з розділів автори закликають відмовитися від оцінок у тексті, писати об’єктивно та робити власні висновки. В іншому ж розділі наводяться приклади оцінювальних суджень. Мене це неприємно вразило.

Додаток "За кулисами". Опис зі світлинами про те, як готувалася книжка. Для мене це не є цікавим, отже сприйняла розділ за марно витрачені кілька сторінок (нагадую про вагу книги...).

Попри наявність у книзі «мінусів» вона все одно вчить головному – турботі про клієнта. І ця турбота (про читача) відчутна під час роботи з книжкою.



понеділок, 13 листопада 2017 р.

Віоліна Ситнік «Особистий простір»


Перевагою малої літературної форми є можливість отримувати емоції поступово, а не поринати у вир сюжетних колізій, звідки потім важко випростовуватися. Можна прочитати два чи три оповідання, відкласти на певний час книжку, щоби спокійно вляглося щойно пережите разом із героями. А потім знову продовжити подорож людськими долями та життєвими стежинами.

Збірка оповідань молодої, проте вже доволі іменитої української письменниці Віоліни Ситнік, стане у пригоді будь-коли. Чи то холодним вечором, коли за вікном завиває хуртовиця, чи спекотного літнього ранку за горнятком кави – завжди є час на історії, продиктовані самим життям.

Історії огорнуть нас своєю справжністю, щирістю та всіма відчуттями, на які тільки здатна людина. Під час читання ми відчуватимемо тугу та біль разом із маленькою героїнею оповідання «Станція чекання або Непотрібна». Обуримося зухвалою поведінкою персонажів замальовок «Альфонс» та «Кругообіг чоловіків у природі». Розділимо печаль разом із трьома звичайними жінками з оповідання «Коли друзі пізнаються в біді», і разом із ними ж молитимемося за мир у нашій вітчизні. А ще ми обов’язково повіримо в те, що все в житті буде якнайкраще, та порадіємо за героїв оповіді «Мачо і фам-фаталь». Історії «Особистий простір» та «Таємниця червоної парасольки» змусять і плакати, і замислитися про сенс життя. А також про те, що геть усе, що маємо, може в одну мить зникнути в небуття – слава, краса, гроші, дах над головою, друзі…

Життя має безліч граней, якими повертається до нас у певний час. Нікого не минає його персональна доля, і ми маємо засвоїти свої уроки сповна. Можливо, те, що зараз здається трагедією, завтра обернеться на користь. А безмежне щастя за мить виявиться величезною ілюзією. Але ми йдемо своєю дорогою відміряні нам роки, сміємося, плачемо, страждаємо, кохаємо. Просто живемо. І ділимося історіями свого життя з іншими людьми задля того, щоби вони краще могли розуміти свої…

Оповідання збірки мають особливість - часто кінець історії є неоднозначним. Хоча так хочеться точно знати: все у героя/героїні складеться добре. Проте авторка залишає нам можливість перебувати у власному просторі формулювання подальших подій. Важливо, коли читач має свободу вибору фіналу - на підставі свого особистого життя, мрій та світогляду. У такий спосіб герої оповідань наче оживають, стають більш реальними, а ми, читачі - справжніми творцями. 

неділя, 12 листопада 2017 р.

Карлос Руїс Сафон «Тінь вітру»

«Скільки ще Тобі потрібно загублених душГосподищоби задовольнити Твою ненажерливість?!»

Можна зрозуміти людину, яку роз’їдає ненависть до іншої людини. Не виправдати, але зрозуміти. У подібних ситуаціях є «зовнішній ворог», на якого спрямована вся згубна гіркота цього найпотужнішого почуття. І тільки вгамування зловісної мети здатне згасити пекельне полум’я ненависті. Але як зрозуміти того, хто поклав усе своє життя на те, щоби знищити…себе?

Роман написаний у жанрі магічного реалізму, і пронизує до самісіньких глибин душі. Автор створив масштабний твір про життя, дружбу, книги, шалену ненависть, тваринний страх, всеохопну любов, та поєднав долі багатьох людей і кількох поколінь. Як страшно жити в смутні часи війн. Як жахливо багато років ховатися від наділених безмежною владою покидьків. І можна пережити всі режими, можна навчитися крадькома пересуватися в темряві, можна зробити та витерпіти багато чого – коли є хтось, заради кого варто жити.

Часто помилки молодості ми виправляємо, коли мине багато років. Але душевні рани так і не загоюються, хоча рани тілесні давно вже перетворилися на нечутливі шрами. Ми зберігаємо наші таємниці, ми робимо все можливе, щоби правда не зашкодила тим, кого ми любимо більше за життя… А книжки – вони є світлом у складному світі. Щоправда, через них часом трапляються трагедії. Але книги, на відміну від людей, не мстять. Вони просто живуть та допомагають загубленим душам повернутися на свою стежину, спокутувати провину та відновити справедливість. І навіть дика жага самознищення здатна відступити перед цією величезною світлою силою – прекрасними книжками.



пʼятниця, 10 листопада 2017 р.

Фредерік Лалу «Компанії майбутнього»

Бекграунд: Свою книгу Фредерік Лалу, колишній партнер відомої консалтингової компанії McKinsey & Company, написав 2014 року, і вона одразу ж стала бестселером на Amazon.
Сьогодні Фредерік Лалу працює коучем, бізнес-консультантом топ-менеджерів, які бажають вивести свої компанії на кардинально новий рівень, спираючись на вимоги новітнього часу, та які не бояться масштабних трансформацій. Сам автор розповідає, що під час роботи з керівниками він виконує роль спаринг-партнера, вислуховує їхні запитання, ставить свої, а потім вносить пропозиції та дає поради.
Більшість книжок із бізнесу присвячена секретам завоювання ринку, способам знешкодження конкурентів та методам збільшення прибутку. Тобто всі вони пропонують топ-менеджерам інструменти для гри у бізнес у межах поточної парадигми управління. «Компанії майбутнього» зовсім про інше. Автор переводить нашу увагу із зовнішнього (прибутків, конкурентів, влади тощо) до внутрішнього – самореалізації, свободи самовираження та отримання задоволення від праці, яку вільно обираєш і за яку відповідаєш. 
Оригінальна назва: Reinventing Organizations: A Guide to Creating Organizations Inspired by the Next Stage of Human Consciousness
Видавництво: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
Наклад: 3000 примірників
Сюжет. «Компанії майбутнього» пропонує новаторський підхід до роботи компаній, де кожна людина – не гвинтик у величезній машині, а вільна особистість, що має можливість постійно розвиватися та отримувати задоволення від роботи.
Книга побудована на основі авторського дослідження 12 компаній, як комерційних, так і неприбуткових, що вже працюють за новаторськими принципами. Провівши тривалий час у пошуках таких організацій у різних куточках світу, Фредерік Лалу обрав кілька, які відповідають певним критеріям інноваційності.
Проведення дослідження передбачало дві групи запитань:
1. Структура, процеси та методи роботи – містить 45 запитань.
2. Умови виникнення компанії та її стабільної діяльності – містить 25 запитань.
Дослідження спиралося на публічно доступні матеріали про компанії, внутрішні документи, відвідування самих організацій та інтерв’ю з керівництвом і працівниками. До книги увійшло чимало цитат з інтерв’ю, а також у додатках повністю подані переліки обох груп контрольних запитань.
Перший розділ описує, як еволюціонували компанії в історичній перспективі, та пояснює, що кожного разу, коли людство переходило на новий етап свідомості, воно також винаходило радикально продуктивнішу організаційну модель. Чи можемо ми в сьогоденні зіткнутися з іще одним критичним моментом? Чи здатні знову здійснити такий стрибок?
Автор пропонує п'ять організаційних моделей, яким він дав назви за кольорами: червона, жовта, помаранчева, зелена та бірюзова. Кожен тип має свої критерії відповідно до епохи, коли вони були найефективніші, а також наводяться сучасні приклади таких моделей.
Червоні компанії: схожі на вовчу зграю, де відбувається постійна демонстрація влади вождем з метою втримання підлеглих у покорі. Головний важіль управління – страх.
Жовті компанії: подібні до армії або до католицької церкви. Висока організація ролей. Замкнутий цикл управління, відсутність нового, стабільність, суворе виконання процесів. Чітка піраміда ієрархії, управління здійснюється виключно згори вниз.
Помаранчеві компанії: порівнюються з машинами із безліччю маленьких гвинтиків. Головна мета таких компаній – подолання конкуренції, зростання та постійне збільшення прибутку. Новації допомагають бути попереду інших. Головний важіль управління – встановлення завдань та контроль за виконанням. Свобода передбачається тільки в межах виконуваних функцій. Такими є більшість сучасних комерційних структур.
Зелені компанії: родинна модель. Структура ще залишається пірамідальною, проте значно більша орієнтованість на мотивацію працівників завдяки делегуванню повноважень.
Бірюзові компанії: передбачають самореалізацію, яка стоїть на вершині піраміди потреб Маслоу. Бірюзова парадигма розглядає життя організації як особистий та колективний шлях до істинної мети. Рушійною силою є прагнення кожного працівника до своєї сутності та праця за покликанням. Форма управління – самоврядні команди. Головний важіль управління – повна довіра і відповідальність. Відсутність менеджерів середньої ланки. Обмежена кількість керівників. Відсутність посадових інструкцій та посад у звичному розумінні, вільний робочий час. Центральний апарат компанії є мінімальним, може зводитися до кількох осіб. Генеральний директор чи власник – лідер, якого поважають, але він не має права ухвалювати одноосібні рішення з будь-якого питання. Рішення ухвалюються шляхом внутрішнього консультування.
У другому розділі наводяться реальні практики бірюзових компаній. Використовуючи розповіді та приклади із різних ситуацій, автор детально описує, як працює цей новий спосіб організації роботи:
  • які структури мають такі організації;
  • як вирішують конфлікти;
  • як навчаються;
  • як добирають персонал;
  • як працюють інформаційні потоки;
  • яким чином відбуваються процеси бюджетування, звітності тощо.
Читач наче має можливість спостерігати щоденну роботу різних новаторських компаній, в яких працюють як 100 працівників, так і кілька десятків тисяч.
У третьому розділі розглядаються умови, необхідні для створення та розквіту бірюзових компаній, а також як можна трансформувати компанії, що вже давно працюють в інших парадигмах (зелені чи помаранчеві), у новаторську? І на які результати внаслідок цього можна очікувати?
Книга напрочуд практична, корисна та розумна. Людству дійсно варто враховувати процес еволюції свідомості, який триває. З кожним днем ми спостерігаємо творення нових технологій, для використання яких потрібен і новий погляд на життя. Наш світ постійно змінюється, і ми маємо змінюватися разом із ним: опановувати нові професії, отримувати нові знання, переформатовувати власний мозок. На зміну звичним типам організацій уже приходять нові, і опиратися цьому безглуздо. Ми живемо у надзвичайний час, і хочеться встигнути побачити, що принесе нам майбутнє. А як сказав відомий гуру менеджменту Пітер Друкер: «Найкращий спосіб передбачити майбутнє – це створити його».
Вам сподобається, якщо: ви відчуваєте, що сучасні реалії ведення бізнесу не приносять бажаних результатів, адже світ диктує нові правила. Ви хочете щось змінити, але не знаєте, що саме та яким чином.
Вам не сподобається, якщо: ви боїтеся свободи та відповідальності, яка є її обов’язковим наслідком.  
Головна причина прочитати: у наших силах створити набагато продуктивніші, щирі та цілеспрямовані компанії, школи, лікарні й державні установи.
Огляд опублікований на порталі Mind.ua

вівторок, 31 жовтня 2017 р.

Читопис жовтня 2017


Прочитано 11 книжок. З них:
7 - художня література
4 - нон-фікшн
Одна з прочитаних книжок ще не вийшла друком, тому її зображення відсутнє.