Лариса Денисенко «Майя та її мами»

У неприємній і ганебній історії з книжкою Лариси Денисенко «Майя та її мами» я бачу великий позитивний момент. Якби не скасування через погрози презентації на Форумі Видавців, про неї, можливо, дізналися б не так багато людей. А так вийшла просто шалена реклама! Гадаю, ті «борці за традиційність» (ну поясніть їм хтось, що ми давно живемо у 21 столітті) зробили авторці величезну послугу: книга отримала масштабного розголосу. А теми, що в ній піднімаються, активно обговорюються в суспільстві. Кращого годі й бажати. Передбачаю стрімке підвищення тиражів. Отже, не копай яму іншому, бо сам у неї впадеш.   

Дивилася ролик одного з українських телеканалів, який опитав мешканців Києва стосовно того, чи дали б вони почитати цю книжку своїм дітям. Усі відповіді були приблизно однакові:

«Так, в житті бувають різні ситуації, але своїй дитині книжку би не читала»;

«Про таке варто знати, але трохи пізніше, коли дитині виповниться років 12»;

«Я вважаю, що родина повинна бути традиційною»;

«Ні, я б не хотіла, щоби моя дитина про таке читала».

А тепер запитання: про що - «таке»? Люди, ви книжку читали? Звідки цей потужний опір? Від словосполучення «традиційна родина» останнім часом мене тіпає. Що ви маєте на увазі? У чому ваша традиційність? Мабуть у тому, що батько бухає вечорами, а мати гарує на роботі за двох. Або в тому, що мама чи тато мають на стороні коханців, а зовні – так, ми традиційна родина. Чи коли батько йде від сім’ї навіть ще до народження дитини, а мама півжиття потім розповідає, що «твій тато – космонавт». Оце ваші «традиційні» родини? Тоді вам має сподобатися книжечка пані Лариси, адже там описані всі подібні ситуації. Яких, на жаль, величезний відсоток у нашому суспільстві. Чи вас обурила історія про діток, які змушені були переїхати з тимчасово окупований росією територій – Луганська та Криму? Не ховайтеся від правди, і дітей своїх не відсторонюйте. Вони мають право знати, що відбувається в країні й через кого. На жаль, їм довелося рости в такі часи, але вони мають стати сильнішими та навчитися поважати й захищати – країну, інших людей.

У багатьох родинах батьки перебувають на заробітках. У багатьох дітей батьки розлучені та мають інші сім’ї чи залишилися самотніми. Чиїсь батьки не мали змоги народити природним шляхом, тому на допомогу прийшла сучасна наука. То за це таких мам та татусів треба піддати анафемі? Гадаю, найбільше обурення викликала історія головної героїні Майї, у якої дві мами, а тато – лише секретний донор. На жаль, на наших пострадянських теренах потрібно, як Мойсеєві кружляння пустелею 40 років, щоби змінилося кілька поколінь. Бо сучасні люди все ще подумки живуть у середньовіччі.

У книзі дівчинка Майя розповідає про своїх однокласників. У родині кожного з них є своя історія. Сумна, трагічна. Але це життя. Так сталося, ніхто не винен. Або звичайна, як у самої Майі – в її родині нічого поганого немає, просто в неї дві мами, тому що дві жінки кохають одна одну та свою донечку. Проте історія звичайна для родини Майї, а для суспільства це є неприйнятним.

Книжечка вчить дітей не тільки тому, що в світі можливі будь-які сценарії, і всі вони мають право жити. Завдяки читанню дитина має зрозуміти, що за будь-яких обставин не варто судити інших за зовнішністю чи за відмінністю від них самих. Справжня свобода – всередині людини. Справжня внутрішня свобода – прийняття життя в усьому його різнобарв’ї.