Читати воєнну літературу завжди важко, про яку би війну та які би часи не йшлося. Особливо важко, коли війну переживаєш безпосередньо, нехай і не в самому вирі подій. А от автори цієї збірки якраз знають, що таке бути в епіцентрі найстрашнішого...
Воїни та волонтери день у день роблять те, що я навряд чи змогла би витерпіти. І про це розповідають іншим. У кожного своя історія "до" і "після", але всі вони зійшлися в одній "точці неповернення", після якої вже ніколи не буде так, як раніше. Буде нове, краще, мирне, потужне, спокійне, але інше.
Хлопці й дівчата, чиї оповіді увійшли до збірки, здебільшого не є професійними авторами, однак саме щирість їхніх історій чіпляє більше, ніж кришталево збудований за всіма жанровими законами твір. Хтось із них говорить із нами пронизливо сумно, хтось іронічно чи саркастично, а комусь зручніше додати частку цинізму. Але саме так кожен із них сприймає події, які пережив. На війні надто страшно, і кожна людина має власний механізм психологічного захисту від того божевілля. І якщо це блискавичний гумор із матюками - я щиро порегочу разом із автором. Бо ж він настільки влучно пише. Або плакатиму, якщо текст буде сповнений туги. У будь-якому разі, я пережила багато різних емоцій та отримала безцінний досвід спілкування з кожним автором, нехай і лише ментально 
Низький вам уклін, люди, які написали цю книжку. За те, що ви є.
А видавництву "ДІПА" я вдячна за можливість у такий спосіб ще раз усвідомити та обміркувати виклики долі, що спіткала нас усіх.
