середа, 24 квітня 2019 р.

Скарлетт Томас «Наваждение Люмаса»


Уявіть, що одного дня ви спокійненько собі перебуваєте на роботі, щось читаєте/пишете/рахуєте в тиші, і ніщо не віщує біди. Аж раптом страшенний гуркіт та трясіння змушують вас і всіх, хто є поруч, терміново евакуюватися назовні. І там, на вулиці, вам повідомляють, що через землетрус будівля напівзруйнована і вже в аварійному стані. І тому вам поки що не можна заходити всередину. Ви розгублено плентаєтеся до офісної автостоянки, щоби забрати свій автомобіль, але туди вас теж не пускають — усе огороджене через небезпеку обвалення. Ще більш розгублені ви безцільно чимчикуєте вулицею. Але ж зима, холодно і ви добряче вже зголодніли і змерзли. І коли ви майже втратили надію на порятунок вдало дістатися додому несподівано на очі вам потрапляє непримітна маленька букіністична крамничка. Просто в ній єдиній у цей вечірній час горить світло, і вона ще не зачинена. О, це порятунок! І хто би міг подумати, що саме в цій книгарні, і саме цього вечора ви знаходите старовинну книжку, за якою полюєте вже давно й безнадійно!

Ось так і почалися в житті Еріел Манто, молодої аспірантки, карколомні та непередбачувані події, що призвели до… А ось тут починається найцікавіше. І вже сам читач нехай зробить висновки, чи варто ганятися за сумнівними працями вченого-дивака вікторіанської епохи, викладати за книжки останні гроші, а потім ускочити в таку халепу, що хай йому грець.

Це доволі цікавий роман для тих, хто любить містику в помірній кількості, інтелектуальні витребеньки та експерименти зі зміненими станами свідомості. Книжку цілком можна назвати сучасною казкою без конкретного та без щасливого фіналу. Ні, ніхто не помер та нікого не вбив, але дехто трохи схибив — це безперечно. Доволі цікаво просуватися разом із героями крізь різні цікавинки зі світу гомеопатії, біології, хімії, теології, філософії та езотерики. З цієї дивної суміші авторці вдалося зліпити пристойний твір, які може зацікавити як юні допитливі голови, так і досвідчених знавців містично-фентезійно-наукових трилерів. Хороша книжка для відпустки або для прохолодних зимових, осінніх чи весняних вечорів, коли можна запалити свічки, курити пахощі й пити міцний чорний чай, загорнувшись у картатий вовняний плед.

І так, варто видати українською мовою.



субота, 20 квітня 2019 р.

Ірина Власенко «Чужі скарби»



Що нам підготувала доля, ми ніколи не знаємо. Куди заведе нас життя, як далеко та що вимагатиме за можливість відбутися на цій землі — лише мигцем би поглянути, зазирнути за найтаємничішу завісу…

Героїв цієї емоційно глибокої оповіді розкидало в просторі й часі. Історія починається на початку кривавого ХХ століття, у часи Першої світової війни, тоталітарного лихоліття й жахливих репресій. А закінчується — у сучасному світі, який так само палає вже через нову війну в Україні.

Це роман про людей, про Францію, про Україну, про мистецтво, про життєве покликання, становлення особистості, пошуки свого місця та само ідентифікацію. Дивовижне переплетення життів усіх дійових осіб змушує серце й розум вирувати під час читання. Дитячі спогади, знайдені діаманти, війни, поневіряння, пошуки й утрати, покарання і зради. І, звісно, кохання. Настільки потужне, що не згасло у вирі десятиліть, у полум’ї війни та пройшло крізь усі кола пекла на землі. Так, у романі є все це. Але книжка навдивовижу структурована і хронологізована, авторка переходить від одного відрізку часу та однієї долі до інших вчасно, саме тоді, коли читачу слід дізнатися про дещо інше і здійснити ретроспективну подорож. А ще в романі дуже багато прекрасної Франції. Вона прекрасна навіть у найтяжчий період своєї історії. Разом із героями читач має можливість пройтися старовинними вуличками, посидіти в затишних кав’ярнях, прогулятися в парках. Франція стала домівкою для багатьох, хто змушений був тікати від переслідувань на своїй батьківщині, і вона щиро прийняла своїх нових дітей. А вони мужньо несли кожен свій хрест під час усіх трагічних подій, які випали на їхню долю.

«Чужі скарби» — дуже філософський роман, сповнений глибоких розмірковувань головної героїні. Можливо, саме це й допомогло їй вижити, не зламатися під час катастрофічного, здавалося би, повороту долі. І врешті, на схилі літ, повернутися до своїх втрачених скарбів: кохання юності, батьківщини, віри, коріння.

Ми, люди сучасного світу, стрімко втрачаємо своє, забуваємо, звідки ми, хто ми є. Ми вирушаємо на пошуки кращої долі, де, як нам видається, ми станемо щасливими. Ми женемося за «чужими скарбами», і не зважаємо на свої власні. Ми забуваємо про них на довгі роки, на кілька поколінь. Вони припадають пилом і тьмяніють десь у темних схованках наших душ. Аж допоки ми раптом, вирішивши там прибрати, витягуємо на світло те найдорожче, про так незаслужено забули. Але для багатьох час уже давно сплив…

Варто берегти свої скарби — культуру, родину, країну, мову, віру. Бо чужі ніколи ще не принесли щастя жодній людині. І колись усім нам вчергове нагає про це історія.

четвер, 18 квітня 2019 р.

Колин Типпинг «Радикальное Прощение»



Ця книжка для тих, хто хоче розібратися в поточних подіях власного життя, що не дають спокою, кому важливо зрозуміти причини постійно повторюваних ситуацій та завершити їхній цикл, зрозуміти джерела подій у світі.

Колін Тіппінг пропонує ознайомитися з теорією та практикою розв’язання застарілих внутрішньоособистісних конфліктів, розблокувати ментальні шляхи, випустити енергію любові, прийняття та пробачення у вільне плавання, як це й має бути в здоровому тілі та душі.

Книжка написана простою і зрозумілою мовою. Навіть людина, недосвідчена в хитросплетіннях психології, езотерики, біоенергетики, східної філософії та медицини, її легко зрозуміє. Перший розділ — це опис складної ситуації, що склалася в сім’ї сестри самого автора. На прикладі цієї історії читач із перших сторінок занурюється в описи розв’язання проблеми. Цим наочним прикладом автор підводить до суті техніки радикального пробачення, чому і присвячена основна частина книжки. Наприкінці подані інструменти практичного застосування техніки, випробувані автором особисто на учасниках його семінарів і просто на людях, які висловили бажання змінити своє життя на краще. Деякі з інструментів я випробувала й на собі. Звісно ж, нічого надприродного не відбувається, та й не в цьому сенс. Важливо те, що свідомість дійсно зміщується, і давня образа починає сприйматися в конструктивному ключі. А це й є основною ідеєю. Величезна кількість людей живе з комплексом жертви, найсильнішим відчуттям провини та образи, а це аж ніяк не сприяє гармонійній течії життя. Але все можливо виправити, варто лише визнати проблему, прийняти себе в ній та своє до неї ставлення, трансформувати енергію та закріпити її у свідомості в новій якості.

Цю книжку важливо читати, абстрагувавшись від своїх переконань. Атеїсти, адепти матеріалістичного підходу, професійні психологи та прихильники наукового знання можуть скептично сприймати розмірковування автора про спільну божественну ідею, чакри, енергетичні тіла людини, ауру тощо. Але автор використовує саме такі поняття. Це його світобачення та спосіб спілкування із всесвітом. Ми ж, читачі, вільні підставити будь-яке інше поняття, яке близьке саме нам. Сутність явищ залишиться тією ж самою. Важливо, щоби ми щиро прагнули виправити ситуацію, яка не дає нам спокою іноді багато років. Варіанти, як саме її виправити, нам і дає книжка «Радикальне Пробачення».

вівторок, 16 квітня 2019 р.

Ілларіон Павлюк «Білий попіл»


Непогане поєднання української класики і детектива, та ще й добряче приправлене містикою. Цікаво спостерігати за перебігом подій, які в романі розвиваються спочатку не дуже стрімко, а згодом тільки й устигай, що стежити за розплутуванням авторського задуму. Інтриги додають періодичні згадки-спалахи головного героя, і вже хочеться дочитати до кінця та зрозуміти всі ці ментальні ігри.

Якщо ви шукали гідний сучасний український містичний трилер — щиро раджу «Білий попіл». А особливо, якщо ви шануєте Гоголя з його химерними уявленнями та геніальним «Вієм».

Щоправда, під час читання особисто мені було очевидним, що твір писав сучасник, а не людина 19 століття. Лексика, стиль оповіді, безперечно, прекрасні й самобутні. Проте, гадаю, у ті часи висловлювалися дещо по-іншому. І попри все — це яскравий роман, сповнений загадок, історичних посилань та літературних алюзій, який варто читати не тільки прихильникам жанру, а й усім, хто прагне якісної нової літератури.


неділя, 7 квітня 2019 р.

Енн Епплбом «Залізна завіса. Приборкання Східної Європи 1944 — 1956»


Потужна історична праця останніх років, яку обов’язково потрібно читати. Під час підготовки книжки відома американсько-польська дослідниця історії, журналістка й письменниця взяла інтерв’ю в кількох десятків громадян Німеччини, Угорщини, Польщі, котрі були свідками подій, про які йдеться в книжці. Крім того, відвідала понад десяток архівів у Східній і Західній Європі та опрацювала не одну сотню документальних джерел. Проте, навіть усі наявні сьогодні відомості не можуть передати весь жах та морок, які відбувалися на теренах Східної Європи одразу після знищення нацистського режиму та стрімкої окупації кількох країн режимом комуністичним.

Уся історична інформація об’єднана в книзі у два великих розділи: «Примарна надія» й «Пік сталінізму». У першому ми можемо детально простежити, як саме розпочиналося розповзання щупальців комунізму в переможеній Німеччині, Угорщині, яка воювала на боці нацистів, та в пошматованій Польщі. Як поступово, але потужно насаджувалася ідеологія через насильство, етнічні чистки, спецслужби, молодіжні організації, радіо. Як ще з 1944 року СРСР масово розпочав підготовку кадрів для спецслужб та державних інституцій. Як через масові мародерства й фізичні розправи тримали у тваринному жаху цивільне населення країн, куди увійшла Червона армія. Як одразу після звільнення полонених із концтаборів «переможці» доправляли їх до ледь не гіршої долі в радянські табори.

Другий розділ присвячений найвищому прояву сталінського терору в Східній Європі, який умовно тривав з 1948 року й до смерті диктатора 1953 року. Загальні події нам усім відомі: переслідування «ворогів», спроби створення виду homo sovieticus, масовий соцреалізм, утопічні «ідеальні міста» та інші вигадки хворої уяви совітів. Але авторка подає все з максимальними деталями, які їй вдалося зібрати: цифри, імена, зізнання, цитати. І я підозрюю, навіть і це не є остаточними доказами злочинів комуністів на теренах післявоєнної Європи. Багато чого нам ще доведеться вивчати.

Книжка перекладена кількома мовами, окрім російської. Що цілком зрозуміло.


четвер, 4 квітня 2019 р.

Садріддін Айні «Бухара»


Справжнє ім’я відомого таджицького письменника, зачинателя таджицької радянської літератури — Садріддін Саїд-Мурадзаде, і раніше я про нього зовсім нічого не знала. Але його книжка «Бухара», яку торік купила в букініста, стояла перед очима, й одного дня рвучко дістала її з полиці.

Доволі товстенька книжка є спогадами автора про його дитинство та молоді роки в другій половині 19 століття в Бухарському еміраті, що вже на той час був приєднаний до Російської імперії на правах васальної держави. Роман складається з чотирьох частин, кожна з яких — це кілька окремих новел. Але оповідь цілісна, оскільки новели описують події хронологічно та плавно.

«Бухару» можна назвати розгорнутим полотном буття та культури таджицького народу за кілька десятків років до перетворення ханства на Бухарську Народну Радянську Республіку. Але це станеться трохи згодом, 1920 року. А поки що маленький Садріддін розпочинає свою оповідь із рідного села Соктарі, де він осягав усі тонкощі життя в своїй країні. Зі спогадів хлопчика ми дізнаємося, як відбувався процес обрізання, якою смачною була халва, що її варила мама за власним рецептом, який одяг носили селяни й мешканці Бухари, якими промислами займалися, як молилися та як розважалися. Окрему увагу автор приділяє навчанню в медресе, а їх йому довелося змінити кілька. Усе було в молодого хлопця — труднощі, негаразди, важка праця, роздуми про життя і, звичайно ж, приємні моменти.

Читаючи книжку можна відчути ту сильну любов до своєї землі та культури, що проніс письменник крізь усе життя. Багато чого відбулося, змінювалися часи, правителі й закони, доводилося важко працювати та ретельно навчатися, але величезна мудрість старих людей, їхні легенди, котрі всотав дитиною Садріддін Айні та переповів нащадкам, сьогодні дозволяє дивуватися та насолоджуватися багатющим спадком далеких народів Центральної Азії.


понеділок, 1 квітня 2019 р.

Зірка Мензатюк «Дике літо в Криму»


Наталка шалено щаслива, адже за кілька днів вона з батьками та їхніми друзями вирушає на відпочинок до Криму! І це будуть незабутні канікули: тепле море, мушлі, сонечко, а ще й нові друзі — місцеві дівчатка і хлопчики. З ними Наталка потрапить у справжні пригоди, шукатиме старовинний скарб кримських татар, який, здалося, навіки втрачений далекого страшного 1944 року.

Якщо у вас є діти молодшого шкільного віку й ви замислюєтеся, як їх навчити історії своєї країни, щоби вони зацікавилися, дайте їм прочитати цю книжку. А потім обов’язково поговоріть про все прочитане. Адже саме через гру діти навчаються, нудні підручники чи монотонні розповіді їм протипоказані. Нехай разом із Наталкою та її однолітками кримськими татарами, ваші діти поступово дізнаються про давню, прекрасну, щасливу і трагічну історію не тільки України, а й народів, що її населяють.

Під час відпочинку та ігор Наталка швидко переймає від місцевих дітлахів фрази кримськотатарською мовою, слухає розповіді дітей та дорослих кримчан про долі своїх родин. Вона ставить питання своєму татові, мамі, панові Богдану та іншим дорослим про все, що почула від нових знайомих. І вони переповідають правдиву історію, але зрозумілими для її віку словами. І найголовнішим досягненням пошуку скарбів для юних дослідників стає те, що старовинна річ молодої кримської татарки, колись насильно вигнаної зі своєї землі кривавим режимом, через багато десятиліть повертається до її нащадків, яким вдалося вижити й повернутися…

Поєднання цікавих пригод та поступове занурення в історію є великою цінністю чудової повісті Зірки Мензатюк. Саме такі твори виховують патріотів та допитливих особистостей. Адже їм належить у майбутньому творити власну країну на засвоєних уроках історії.


Читопис березня 2019


Прочитано книжок: 15

З них:

художні: 13
нон-фікшн: 2

паперові: 12
електронні: 3

для дорослих: 12
для підлітків: 1
дитячі: 2

Географія читання:

Велика Британія - 2
Україна - 7
США - 1
Польща - 1
Таджикистан - 1
Алжир - 1
Німеччина - 1
Швеція - 1