середа, 29 листопада 2017 р.

Зеді Сміт "Білі зуби"

Перший роман британської письменниці Зеді Сміт побачив світ 2000 року, а вже 2003 авторка увійшла до списку 20 найкращих молодих авторів за версією одного з літературних часописів Великої Британії.

«Білі зуби» - масштабне полотно про людей різних культур, із різним кольором шкіри, які опинилися в одній країні та мають дотримуватися однакових законів. Але як поєднати в сучасному світі поклик крові, культурну пам’ять поколінь свого народу, особистісні та релігійні переконання із загальноприйнятими нормами в окремо взятій країні? Як гармонійно інтегруватися в нове суспільство та залишитися людиною? Як правильно виховати дітей, зберегти свою автентичність та не втратити своєї сутності?

Саме ці надважливі та вельми актуальні питання сучасності піднімає у своєму романі Зеді Сміт. Для самої авторки тема є близькою, оскільки вона народилася в родині іммігрантів з Ямайки, і про все, про що вона розповіла в романі, є відображенням того, через що пройшла та що спостерігала протягом багатьох років її сім’я.

Життя дуже неоднозначне  і часом доволі складне. Особливо для людей, що змушені жити в іншій культурі. Далеко від дому, від усталеного світосприйняття так важко буває віднайти гармонію. Все перемішується. Змішані шлюби, вже іншого кольору шкіра у дітей, ім’я та прізвище в них непоєднувані, та й мішанина культур поступово все більше дається взнаки. Єдине, що досі відрізняє – це яскраво-білі зуби. Такого сяйва не знайти в корінних англійців. Але саме це й видає мігрантів…

Особливість роману в тому, що герої розкриваються в діалогах. Усі вони, представники різних поколінь та націй, багато розмовляють. Наче авторка віддала важелі керування сюжетом героям, а сама виступила в ролі відстороненого спрямовувача, що просто регулює нитку оповіді.

У своєму, без сумнівів, яскравому та потужному творі письменниця намагалася донести до читача думку про те, що інтеграція різних людей у нові для них суспільства є нормальним. Так було завжди, і так буде й надалі. Усім нам, людям, потрібно навчитися сприймати те, що світ відкритий для різних культур. Навчитися жити разом, сприймати одне одного та не заважати унікальному розвитку будь-якого прояву національної свідомості. І байдуже, якого кольору в усіх нас шкіра.


субота, 18 листопада 2017 р.

Блейк Крауч «Темна матерія»



Уявімо, що реальності не існує. Тобто вона є, але перебуває в суперпозиції. З точки зору квантової механіки, об’єкт, перед тим, як відбудеться спостереження за ним, одночасно перебуває у невизначеному стані - у суперпозиції. І тільки коли ми починаємо спостерігати за цим об’єктом, він отримує якійсь визначений стан. Визначений нашим спостереженням.

Отже об’єктивної реальності не існує. Є тільки суб’єктивна. І стає вона такою, коли ми починаємо зосереджувати свою увагу на певних діях, сюжетах, емоціях тощо.
Наукові експерименти в галузі квантової фізики вже довели багато речей, в які важко повірити звичайному розуму. І дослідження в світі тривають. Хтозна, куди людство може завести допитливість за кілька століть чи навіть десятиліть?

У всі часи «безумству хоробрих співаємо ми славу». На кожну епоху знаходився свій божевільних першопроходець, але саме завдяки ним людина рухалася до знань. Блейк Крауч у своєму романі описав одного такого відчайдуха сучасності, який створив особливий Куб для того, аби приборкати всі можливі реальності. А вони виявилися нескінченними. І найстрашніше дізнатися, що науковий переворот створив… ти. Хоча тобі про це геть нічого не відомо…

Містичний трилер «Темна матерія» можна сміливо читати без побоювань поринути у вир фантастичних нагромаджень. В романі наукове підґрунтя вдало поєднане із тим, що досі не повністю досліджено: функціонуванням розуму, підсвідомістю, психікою. Це шалено цікава суміш, та ще й приправлена плавним розгортанням сюжету та помірним «нагнітанням» атмосфери.

Краучу вдалося проникнути в глибини людської свідомості, добряче там покопирсатися й створити для нас захопливу історію, після якої хочеться збагачуватися новими знаннями.


Кінцівка роману не має однозначного закінчення. З одного боку, це страшенно не зручно, адже 400 сторінок із тремтінням чекаєш розв’язки. Але завдяки цьому ми маємо розкішну можливість відчути себе творцями нової реальності.

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

Максим Ильяхов, Людмила Сарычева "Пиши, сокращай"

За професійне життя мені довелося прочитати багато літератури про писання інформаційних текстів. Переважно то були статті в інтернеті, оскільки книжок для копірайтерів не так багато. Видання Максима Ільяхова та Людмили Саричєвої з усією відповідальністю можу назвати якісним навчальним посібником для тих, чиєю роботою є створення інформаційних, рекламних, маркетингових, журналістських та публіцистичних текстів.

Автори пропонують починати створення будь-якого сильного тексту з його мети: турботи про клієнта. Це фундаментальна установка. Всі інші ознаки тексту – ефективність, легкість читання, переконання, корисність тощо – матимуть сенс лише після того, як автор зрозуміє головну істину.

Структура книжки побудована на підставі десяти правил сильного тексту. Кожне правило поступово розкривається в кожному розділі, де розглядаються особливості нюансів побудови текстів на конкретних прикладах.
Користь посібника беззаперечна, проте я вирішила окремо описати переваги та недоліки цієї праці, які впадали в око під час читання.

Переваги:

Структура. Книжка побудована від простого до складного.

Практичність. Читачу пропонуються невеличкі вправи із виправлення тематичних помилок у тексті відповідно до теми, що розглядається у розділі. Всі тексти автори взяли зі своєї практики або з реальних інтернет- чи друкованих джерел.

Актуальність. Приклади текстів взяті з сучасного життя країни, в якій мешкають автори, а також із сьогоденних реалій різних професій, соціальних та економічних тем.

Простота викладення матеріалу. Як і належить якісному навчальному посібнику.

Візуалізація. Різні шрифти, розмір текстів, відступи, оформлення головної думки в яскраву рамку, перекреслення, підкреслення, розподіл текстів-прикладів у стовпчики. 

Все це допомагає правильно та швидко сприймати написане.

Недоліки:

Вага. Книжка важить 637 грамів. Це багато. Книжку не зручно довго тримати в руках, а брати в транспорт і поготів.

Вартість. Книга коштує більше 300 гривень. Я не зрозуміла, звідки така ціна.

Скріплення. Книжковий блок наче і міцно прошитий та заклеєний, але щільність скріплення не дозволяє вільно розкриватися розвороту.

Комікси. Кінець кожного розділу супроводжує частина коміксу, який ілюструє пройдену тему. Загалом ідея хороша, але мене комікси у цій книжці дратували. Вважаю їх зайвими.

Помилка у власній назві. В одному з прикладів автори назвали Білорусь Білорусією. На мій погляд, це доволі груба помилка для фахівців.

Протиріччя. В одному з розділів автори закликають відмовитися від оцінок у тексті, писати об’єктивно та робити власні висновки. В іншому ж розділі наводяться приклади оцінювальних суджень. Мене це неприємно вразило.

Додаток "За кулисами". Опис зі світлинами про те, як готувалася книжка. Для мене це не є цікавим, отже сприйняла розділ за марно витрачені кілька сторінок (нагадую про вагу книги...).

Попри наявність у книзі «мінусів» вона все одно вчить головному – турботі про клієнта. І ця турбота (про читача) відчутна під час роботи з книжкою.



понеділок, 13 листопада 2017 р.

Віоліна Ситнік «Особистий простір»


Перевагою малої літературної форми є можливість отримувати емоції поступово, а не поринати у вир сюжетних колізій, звідки потім важко випростовуватися. Можна прочитати два чи три оповідання, відкласти на певний час книжку, щоби спокійно вляглося щойно пережите разом із героями. А потім знову продовжити подорож людськими долями та життєвими стежинами.

Збірка оповідань молодої, проте вже доволі іменитої української письменниці Віоліни Ситнік, стане у пригоді будь-коли. Чи то холодним вечором, коли за вікном завиває хуртовиця, чи спекотного літнього ранку за горнятком кави – завжди є час на історії, продиктовані самим життям.

Історії огорнуть нас своєю справжністю, щирістю та всіма відчуттями, на які тільки здатна людина. Під час читання ми відчуватимемо тугу та біль разом із маленькою героїнею оповідання «Станція чекання або Непотрібна». Обуримося зухвалою поведінкою персонажів замальовок «Альфонс» та «Кругообіг чоловіків у природі». Розділимо печаль разом із трьома звичайними жінками з оповідання «Коли друзі пізнаються в біді», і разом із ними ж молитимемося за мир у нашій вітчизні. А ще ми обов’язково повіримо в те, що все в житті буде якнайкраще, та порадіємо за героїв оповіді «Мачо і фам-фаталь». Історії «Особистий простір» та «Таємниця червоної парасольки» змусять і плакати, і замислитися про сенс життя. А також про те, що геть усе, що маємо, може в одну мить зникнути в небуття – слава, краса, гроші, дах над головою, друзі…

Життя має безліч граней, якими повертається до нас у певний час. Нікого не минає його персональна доля, і ми маємо засвоїти свої уроки сповна. Можливо, те, що зараз здається трагедією, завтра обернеться на користь. А безмежне щастя за мить виявиться величезною ілюзією. Але ми йдемо своєю дорогою відміряні нам роки, сміємося, плачемо, страждаємо, кохаємо. Просто живемо. І ділимося історіями свого життя з іншими людьми задля того, щоби вони краще могли розуміти свої…

Оповідання збірки мають особливість - часто кінець історії є неоднозначним. Хоча так хочеться точно знати: все у героя/героїні складеться добре. Проте авторка залишає нам можливість перебувати у власному просторі формулювання подальших подій. Важливо, коли читач має свободу вибору фіналу - на підставі свого особистого життя, мрій та світогляду. У такий спосіб герої оповідань наче оживають, стають більш реальними, а ми, читачі - справжніми творцями. 

неділя, 12 листопада 2017 р.

Карлос Руїс Сафон «Тінь вітру»

«Скільки ще Тобі потрібно загублених душГосподищоби задовольнити Твою ненажерливість?!»

Можна зрозуміти людину, яку роз’їдає ненависть до іншої людини. Не виправдати, але зрозуміти. У подібних ситуаціях є «зовнішній ворог», на якого спрямована вся згубна гіркота цього найпотужнішого почуття. І тільки вгамування зловісної мети здатне згасити пекельне полум’я ненависті. Але як зрозуміти того, хто поклав усе своє життя на те, щоби знищити…себе?

Роман написаний у жанрі магічного реалізму, і пронизує до самісіньких глибин душі. Автор створив масштабний твір про життя, дружбу, книги, шалену ненависть, тваринний страх, всеохопну любов, та поєднав долі багатьох людей і кількох поколінь. Як страшно жити в смутні часи війн. Як жахливо багато років ховатися від наділених безмежною владою покидьків. І можна пережити всі режими, можна навчитися крадькома пересуватися в темряві, можна зробити та витерпіти багато чого – коли є хтось, заради кого варто жити.

Часто помилки молодості ми виправляємо, коли мине багато років. Але душевні рани так і не загоюються, хоча рани тілесні давно вже перетворилися на нечутливі шрами. Ми зберігаємо наші таємниці, ми робимо все можливе, щоби правда не зашкодила тим, кого ми любимо більше за життя… А книжки – вони є світлом у складному світі. Щоправда, через них часом трапляються трагедії. Але книги, на відміну від людей, не мстять. Вони просто живуть та допомагають загубленим душам повернутися на свою стежину, спокутувати провину та відновити справедливість. І навіть дика жага самознищення здатна відступити перед цією величезною світлою силою – прекрасними книжками.



пʼятниця, 10 листопада 2017 р.

Фредерік Лалу «Компанії майбутнього»

Бекграунд: Свою книгу Фредерік Лалу, колишній партнер відомої консалтингової компанії McKinsey & Company, написав 2014 року, і вона одразу ж стала бестселером на Amazon.
Сьогодні Фредерік Лалу працює коучем, бізнес-консультантом топ-менеджерів, які бажають вивести свої компанії на кардинально новий рівень, спираючись на вимоги новітнього часу, та які не бояться масштабних трансформацій. Сам автор розповідає, що під час роботи з керівниками він виконує роль спаринг-партнера, вислуховує їхні запитання, ставить свої, а потім вносить пропозиції та дає поради.
Більшість книжок із бізнесу присвячена секретам завоювання ринку, способам знешкодження конкурентів та методам збільшення прибутку. Тобто всі вони пропонують топ-менеджерам інструменти для гри у бізнес у межах поточної парадигми управління. «Компанії майбутнього» зовсім про інше. Автор переводить нашу увагу із зовнішнього (прибутків, конкурентів, влади тощо) до внутрішнього – самореалізації, свободи самовираження та отримання задоволення від праці, яку вільно обираєш і за яку відповідаєш. 
Оригінальна назва: Reinventing Organizations: A Guide to Creating Organizations Inspired by the Next Stage of Human Consciousness
Видавництво: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
Наклад: 3000 примірників
Сюжет. «Компанії майбутнього» пропонує новаторський підхід до роботи компаній, де кожна людина – не гвинтик у величезній машині, а вільна особистість, що має можливість постійно розвиватися та отримувати задоволення від роботи.
Книга побудована на основі авторського дослідження 12 компаній, як комерційних, так і неприбуткових, що вже працюють за новаторськими принципами. Провівши тривалий час у пошуках таких організацій у різних куточках світу, Фредерік Лалу обрав кілька, які відповідають певним критеріям інноваційності.
Проведення дослідження передбачало дві групи запитань:
1. Структура, процеси та методи роботи – містить 45 запитань.
2. Умови виникнення компанії та її стабільної діяльності – містить 25 запитань.
Дослідження спиралося на публічно доступні матеріали про компанії, внутрішні документи, відвідування самих організацій та інтерв’ю з керівництвом і працівниками. До книги увійшло чимало цитат з інтерв’ю, а також у додатках повністю подані переліки обох груп контрольних запитань.
Перший розділ описує, як еволюціонували компанії в історичній перспективі, та пояснює, що кожного разу, коли людство переходило на новий етап свідомості, воно також винаходило радикально продуктивнішу організаційну модель. Чи можемо ми в сьогоденні зіткнутися з іще одним критичним моментом? Чи здатні знову здійснити такий стрибок?
Автор пропонує п'ять організаційних моделей, яким він дав назви за кольорами: червона, жовта, помаранчева, зелена та бірюзова. Кожен тип має свої критерії відповідно до епохи, коли вони були найефективніші, а також наводяться сучасні приклади таких моделей.
Червоні компанії: схожі на вовчу зграю, де відбувається постійна демонстрація влади вождем з метою втримання підлеглих у покорі. Головний важіль управління – страх.
Жовті компанії: подібні до армії або до католицької церкви. Висока організація ролей. Замкнутий цикл управління, відсутність нового, стабільність, суворе виконання процесів. Чітка піраміда ієрархії, управління здійснюється виключно згори вниз.
Помаранчеві компанії: порівнюються з машинами із безліччю маленьких гвинтиків. Головна мета таких компаній – подолання конкуренції, зростання та постійне збільшення прибутку. Новації допомагають бути попереду інших. Головний важіль управління – встановлення завдань та контроль за виконанням. Свобода передбачається тільки в межах виконуваних функцій. Такими є більшість сучасних комерційних структур.
Зелені компанії: родинна модель. Структура ще залишається пірамідальною, проте значно більша орієнтованість на мотивацію працівників завдяки делегуванню повноважень.
Бірюзові компанії: передбачають самореалізацію, яка стоїть на вершині піраміди потреб Маслоу. Бірюзова парадигма розглядає життя організації як особистий та колективний шлях до істинної мети. Рушійною силою є прагнення кожного працівника до своєї сутності та праця за покликанням. Форма управління – самоврядні команди. Головний важіль управління – повна довіра і відповідальність. Відсутність менеджерів середньої ланки. Обмежена кількість керівників. Відсутність посадових інструкцій та посад у звичному розумінні, вільний робочий час. Центральний апарат компанії є мінімальним, може зводитися до кількох осіб. Генеральний директор чи власник – лідер, якого поважають, але він не має права ухвалювати одноосібні рішення з будь-якого питання. Рішення ухвалюються шляхом внутрішнього консультування.
У другому розділі наводяться реальні практики бірюзових компаній. Використовуючи розповіді та приклади із різних ситуацій, автор детально описує, як працює цей новий спосіб організації роботи:
  • які структури мають такі організації;
  • як вирішують конфлікти;
  • як навчаються;
  • як добирають персонал;
  • як працюють інформаційні потоки;
  • яким чином відбуваються процеси бюджетування, звітності тощо.
Читач наче має можливість спостерігати щоденну роботу різних новаторських компаній, в яких працюють як 100 працівників, так і кілька десятків тисяч.
У третьому розділі розглядаються умови, необхідні для створення та розквіту бірюзових компаній, а також як можна трансформувати компанії, що вже давно працюють в інших парадигмах (зелені чи помаранчеві), у новаторську? І на які результати внаслідок цього можна очікувати?
Книга напрочуд практична, корисна та розумна. Людству дійсно варто враховувати процес еволюції свідомості, який триває. З кожним днем ми спостерігаємо творення нових технологій, для використання яких потрібен і новий погляд на життя. Наш світ постійно змінюється, і ми маємо змінюватися разом із ним: опановувати нові професії, отримувати нові знання, переформатовувати власний мозок. На зміну звичним типам організацій уже приходять нові, і опиратися цьому безглуздо. Ми живемо у надзвичайний час, і хочеться встигнути побачити, що принесе нам майбутнє. А як сказав відомий гуру менеджменту Пітер Друкер: «Найкращий спосіб передбачити майбутнє – це створити його».
Вам сподобається, якщо: ви відчуваєте, що сучасні реалії ведення бізнесу не приносять бажаних результатів, адже світ диктує нові правила. Ви хочете щось змінити, але не знаєте, що саме та яким чином.
Вам не сподобається, якщо: ви боїтеся свободи та відповідальності, яка є її обов’язковим наслідком.  
Головна причина прочитати: у наших силах створити набагато продуктивніші, щирі та цілеспрямовані компанії, школи, лікарні й державні установи.
Огляд опублікований на порталі Mind.ua