Нотатки після Книжкового Арсеналу

Неймовірно втомлена, але несамовито щаслива ділюся своїми спостереженнями впродовж п’яти шалених днів роботи на стенді «Науково-популярний простір» 🔭⚗

Перебуваючи «на іншому боці» прилавка постійно потрібно бути зосередженим. Щохвилинне сканування сотень облич, рахування грошей, складання книжок, розмови з покупцями та безліч інших рухів не дозволяють ані на мить зупинитися. Відчуття, що поринаєш у змінений стан свідомості. Проте саме за цих обставин можна спостерігати і глибше занурюватися в деталі. Отже, цього року про КА можу сказати таке:

📗 Величезна кількість маленьких дітей — немовлята у візочках/слінгах, малюки до 3-х років у тих самих візочках або на татових шиях. І багато з них спокійно собі перебували в натовпі, поки їхні батьки, бабусі та дідусі купували книжки.

📗 Вагітних жінок було мало не кожна третя. Тому не вірте ЗМІ, які розповідають про демографічну кризу в країні.

📗 Оформлення обкладинок книжок видавництва Vivat мені подобається найбільше.

📗 Кількість людей, які цікавляться наукою, мене приємно вразила. А, особливо — кількість дітей, які вимагали в батьків купувати їм науково-популярні книжки з математики, фізики, хімії, космосу, біології та інших наукових галузей.

Якось підійшли до нашого стенду мама, бабуся та хлопчик 10–11 років (про вік я дізналася трохи згодом, спитавши в нього). Дитина одразу чітко попросила дістати з полиці книжки Стівена Гокінга. Поки гортає, його мама з бабусею роздивляються яскраві дитячі видання «Крута математика» та «Крута фізика». Хлопчик захопився Гокінгом, розповідає своїм дамам, як це все цікаво й потрібно. На одній зі сторінок щось побачив і кажить мамі: «О, я знаю про квантову фізику! Мені тато минулого року ж розповідав». Мій чоловік (працював зі мною цього року на КА), запитує в розумника: «А світло — це часточки чи хвилі?» На що той одразу відповів: «Може бути й тим, і тим». Після цього я запитала, скільки йому років. Відповів, що скоро буде 11. Висловила мамі з бабусею своє захоплення дитиною. Їм було приємно це чути. Придбали дві книжки Гокінга та математику з фізикою.

В інший день ще один хлопчина приблизно такого ж віку запровадив із нами, продавцями, наукову дискусію, чому дивувалися всі люди, що в той момент були біля нашого стенду. Зізнаюся, у науковій дискусії я була не на висоті.

За майбутнє нації я спокійна.

📗 Зустрічатися з письменницями, блогерками, ілюстраторками вживу — не так уже і страшно. Здається, поступово я вчуся встановлювати контакт і не боятися першою підходити/заговорювати до людей.

📗 А ще я вже не так боюся опинитися перед телекамерою. І ще щось там побазікати в мікрофон.

📗 Серед відвідувачів, що підходили до нашого стенду, 95 % — україномовні. Це прекрасно.

📗 З президентом Петром Порошенком і в цей раз не вдалося побачитися й потиснути йому руку. Нічого, наступного року виправлюся.

📗 Вразила величезна кількість людей у футболках із якимись незвичними, влучними, дотепними, розумними, химерними, веселими написами й малюнками. Фотографувати всіх їх я не стала, бо то марна справа в тих умовах. Намагалася лічити, але покинула це десь на другому десятку.

📗 Відчуття, що видавництва продавали книжки не поштучно, а кілограмами на вагу. Люди несли книжки в заплічниках, торбах, пакетах, у дитячих візочках, навіть на самокатах. Чесно, я сама бачила.

І хто казав, що мало українці читають і книжки не купують? Дайте мені ту людину, я гомерично розсміюся їй в обличчя.

📗 На жодну лекцію/презентацію, як і зазвичай, я не потрапила. Зі зрозумілих причин.

📗 Придбала собі 8 книжок.

📗Більше зацікавилася наукою.

Ось так. Про мої минулорічні враження можна згадати тут.

Ірина Смолич «Пісок у склянці»

Людська пам’ять має властивість витісняти трагічні події. У такий спосіб природа подбала про нас, Інакше ми, люди, давно би всі збожеволіли. Хтось повністю забуває на якийсь час про те, що сталося, а в когось у голові реальність заміщується уявними обставинами. Але в які б ігри не грався з нами розум, відповідь за власні колишні вчинки доведеться дати однозначно. Сховатися за розладами свідомості не вийде ні в кого. Ніколи.

Роман "Пісок у склянці" — прекрасний приклад психологічного трилера з кінцевою мораллю. Так, навіть цей піджанровий візновид прозового твору може носити не тільки розважально-лякальний характер, а й бути романом-порчанням. Головний герой оповіді, відомий та успішний письменник Віктор, має все, чого тільки може бажати людина в цьому земному житті: достаток, популярність, гарний будинок, талант, красуню-дружину, розумницю-доньку й розкішного кота. Не вистачає лише дрібниці — щирості й чесності. Перед самим собою. Але ж людина — істота недосконала, має слабкості й так любить хапати в житті насолоди. У неї не вистачає часу на власну душу. І тоді за цією душею може прийти хтось інший.

Ним може виявитися випадкова особа на нічній трасі під час сильної зливи. Літній пан, елегантний та вихований, назвався Едуардом Бове. Що він узагалі робить на порожньому шосе в такий час і в негоду? Мине зовсім небагато часу, за який перед Віктором промайне майже все його життя. І йому доведеться складати всі події піщинку за піщинкою…

Бове став для Віктора персональним Мефістофелем, який змусив його вивернути й перетрусити власне життя. Усе доведеться усвідомити, прийняти, покаятися. Але після цього настане блаженство свободи — від тягаря провини.

Фінал роману трагічний і потужний, до останнього сподіваєшся на різкий поворот сюжету, наче ось-ось автор випустить героя з лещат совісті… Ні, дива не станеться. Ми всі підемо у вічність, але як легко і спокійно вирушити в останню подорож із чистою душею.

Скарлетт Томас «Наша трагическая вселенная»

Мег живе в Дартмуті в дешевому сирому будинку разом зі своїм недолугим бойфрендом, пише рецензії на книжки до журналу та мріє написати свій власний роман. У неї є талант до письма, але не вистачає сили волі. Для того, щоби вигнати, нарешті, цього неробу, що спить у її ліжку, домовитися вже зі всесвітом про спільне існування, упіймати за хвіст свою давню мрію про написання книжки, тим більше, що домовленість із видавництвом є вже багато років. Але Мег плете шкарпетки для заспокоєння нервів, розмірковує про сутність людського буття і про те, що сталося би, якби нам усім судилося жити вічно.

Це трохи дивний роман, оскільки в ньому багато філософських притч, східних легенд, тлумачень карт Таро, міркувань із приводу архетипів Юнга, посилання на Чехова й Толстого, різношерстні друзі зі своїми надуманими проблемами та тихе провінційне життя маленького містечка в південному графстві Девонширі. І, звісно ж, книжка Келсі Ньюмана «Мистецтво жити вічно», на яку Мег повинна написати рецензію. Власне, ця книжка і стала другою головною героїнею роману, оскільки завдяки їй життя Мег розвернулося в інший бік, водночас її, Мег, про це не спитавши.

Як і попередній роман авторки — «Наваждение Люмаса» — цю книжку хочеться читати в певному настрої, особливому зовнішньому антуражі та стані свідомості. Обкластися працями філософів та езотериків, пити нескінченні чашки чаю та неодмінно навчитися плести спицями. Й обов’язково це мають бути шкарпетки. Я би назвала цю книжку прикольною, химерною, дивакуватою, псевдонауковою, езотеричною та інтелектуальною. Так, саме в такому поєднанні й такій послідовності. Мені здалося, що наш всесвіт дійсно трагічний, тому що ми катастрофічно мало про нього знаємо. Можливо, ця книжка трохи відкриє таємницю.

Читопис квітня 2019

Прочитано книжок: 15

З них:

художні: 8

нон-фікшн: 7

паперові: 13

електронні: 2

для дорослих: 13

для підлітків: 1

дитячі: 1

Географія читання:

Україна - 6

Велика Британія - 3

США - 2

Японія - 1

Франція - 1

Хорватія - 1

Італія - 1