Раян Голідей «Его – це ворог»

Покинути коледж у 19 років задля того, щоби підкорити світ – для такого вчинку потрібно мати неабияку сміливість. Навіть попри те, що всі сподівання на «приголомшливі можливості» є не більше, ніж спокусою, на яку штовхає нас наше его.

З Райаном Голідеєм усе сталося так, як зазвичай відбувається із «золотими хлопчиками»: до 25 років він устиг стати керівником агенції з пошуку талантів у Беверлі-Гіллз, написати й опублікувати книжку, зайняти посаду директора з маркетингу в компанії  American Apparel. А невдовзі, протягом кількох наступних років, юний улюбленець долі потрапив у сі класичні пастки успіху: відомість, успіх, гроші, впливовість, увага преси, слава. Як відомо, далеко не всі люди можуть гідно пройти через такі шалені випробування. Не виключення став і Раян. Після карколомного успіху настав час, коли все летіло шкереберть. А саме в такі моменти людина найретельніше обмірковує причини краху та напрацьовує стратегію з підняття на поверхню.

Автор стверджує, що написав цю книжку не про себе, а про те, що люди часто засліплені першими успіхами, і вживають необхідних заходів безпеки, злітаючи вгору соціальними чи кар’єрними сходами. Просто Раян Голідей пережив усі злети й падіння, і в той час у нього не було подібної книжки. А вона би йому не завадила. Тому й вирішив поділитися з іншими своєю історією та досвідом того, як приборкате власне его.

Головна ідея книжки полягає в тому, що его – це не якась потужна величина, що тримає нас на короткому повідку. Ним цілком можна керувати та спрямувати працювати нам на користь. В історії людства багато прикладів, коли певними особистостям вдавалося змінити світ своїми діями, прагненням і непохитним дотриманням власної мети. І всі вони нічого би не досягли, якби вчасно не зрозуміли, що своє его можна перетворити на відданого союзника. Серед прикладів автор подає моменти з життя та діяльності Елеонори Рузвельт, Ангели Меркель, Бенджаміна Франкліна, Вільяма Шермана (офіцера армії США), Джона Бойда (військового стратега), Говарда Г’юза (підприємця, новатора американської авіації) та інших. Власне книжка - це величезна кількість історій і прикладів, від літератури до філософії та історії.

Наше професійне (і не тільки) зростання відбувається завжди в три етапи: прагнення – успіх – провал. Умовно, звісно, але саме такий цикл є в реалізації завдання, мрії чи мети. Книжка складається з трьох розділів, у кожному з яких автор детально проводить читача всіма аспектами кожного з етапів.

Спочатку ми щось плануємо, пристрасно бажаємо – наша велика подорож тільки починається. І саме на цьому етапі нас підстерігає его. Аж ось ми вже на вершині гори. Ретельно працювали і досягли, чого бажали. Що далі? Ми насолоджуємося успіхами і перестаємо рухатися далі: не вчимося, не розмірковуємо, не слухаємо, не аналізуємо. Наша свідомість наче засинає під дією радощів від здійснення бажаного. І знову потрапляємо у пастку власного его.

На шляху нас спіткали випробування. Невдачі, рух не за сценарієм, додаткові зусилля та ресурси. А іноді й повне фіаско. Так буває на будь-якому шляху. І приводить нас до цього егоїзм.

Автор не спонукає до безглуздого оптимізму та не дає унікальних рецептів із уникнення проблем на шляху до успіху. Навпаки, ми маємо усвідомити, що до кінця життя, щодня ми опинятимемося на одному з трьох етапів. І на кожному нам доведеться боротися з его. І майже завжди ми припускатимемося помилок у цьому. Але це як прибирання в оселі: пил осідає на підлозі щодня, але ми не ображаємося за це на світ. Ми просто підмітаємо підлогу. Якщо треба – то й щодня.

Ісабель Альєнде «Японський коханець»

Наскільки часто ми зустрічаємо історії кохання, що тривають усе життя й навіть після смерті? Здається, мало хто може віднайти серед знайомих такі пари. Але, коли про таке потужне почуття, пронесене крізь десятиліття, пишуть у книжках, ми віримо, що таке дійсно може існувати. Адже історії для романів і беруться з життя.

Юна Альма познайомилася з японським хлопчиком Ітімеєм у важкі часи — як для себе, так і для світу. У Європі гуркотіла й палала страшна війна, Альма опинилася за океаном у родичів, куди батьки, заможні польські євреї, вчасно встигли відправити дівчинку. Водночас залишитися без мами, тата й улюбленого старшого брата та ще й у дивній, далекій, незнайомій Америці — це неабияке випробовування для маленької людини, яка ще тільки починає пізнавати світ. А цей світ перебуває у вогні і стражданнях. Попри любов нової родини Альма почувається дуже самотньою, і тільки Ітімей, син працівника-емігранта з Японії, стає її розрадою.

Багато років потому, уже перебуваючи на віллі для літніх людей, Альма Беласко знайомиться з працівницею закладу, молодою дівчиною з Румунії Іриною Базілі. Щось притягувало увагу старої леді до цієї панянки без роду і племені. Але, попри величезну різницю у віці, соціальному статусі, освіті та досвіді, цих двох жінок поєднує наявність величезних життєвих трагедій. Поступово кожна героїня розкриває свою власну історію через спогади, розповіді і проникливість одна до одної.

Ісабель Альєнде зуміла охопити величезні часові простори, різні країни, мови й культури та поєднати їх настільки гармонійно, що доля кожного героя, навіть другорядного, емоційно штрикає в серце. Людина здатна витримати навіть найсильніші тортури — фізичні і психологічні — однак не кожен може потім жити далі. Альма змогла. Ірина. Ітімей. Змінювалися часи, мінявся світ, і образи колишніх страждань та щастя стиралися, поступаючись місцем новим враженням сьогодення. Але ніколи нічого не зникає в нікуди. Пережите може лише трансформуватися в новий досвід і уроки долі. І з цим можна і треба будувати нове життя.

А істинне кохання не зникає зі смертю людини. Як і інші справжні людські почуття: повага, дружба, довіра, милосердя…

Філіп Рот «Американська пастораль»

У житті все підпорядковується законам гармонії, питання лише в тому, чи усвідомлює людина цей факт, і чи готова прийняти те, що судилося.

Сюжет роману розгортається навколо життя везунчика, улюбленця долі з невеликого класичного американського міста. Сеймур Левов на прізвисько Швед — спортсмен, красень, мрія всіх дівчат та предмет заздрощів хлопців, з дитинства швидко звик до своєї вдачі. Здавалося б, так буде завжди, адже на додачу до успіхів Сеймур просто хороший хлопак. Він подорослішав, перейняв від батька сімейну справу, одружився із «Міс Нью-Джерсі». Для оточення родина Левовів є взірцем та уособленням тієї американської мрії, яку країна активно будувала та пропагувала в 50–60-х роках ХХ століття. Але кожен із Сеймурової сім’ї все життя переживав свій власний крах і занепад.

Пришвидшив руйнацію теперішнього й майбутнього Левова терористичний акт, який скоїла його донька, і в результаті якого загинули люди. Активна комуністка, екстремістка, поборниця справедливості, учасниця протестів проти війни у В’єтнамі — вона зненавиділа батька, матір, Америку, увесь світ. Адже світ не бажав жити за її правилами. Розгублений Швед починає шукати причини вчинку доньки, намагається налагодити з нею давно втрачений зв’язок. Діалогам батька й доньки в романі відведене суттєве місце. І завдяки ним поступово вимальовуються їхні стосунки, характери, світосприйняття.

Історію Шведа в романі подано устами іншого героя — Натана Цукермана, і нелінійність оповіді надає твору особливої цікавості: читача наче кидає від одного героя до іншого, від одного часового простору до геть іншого в минуле.

У дитинстві Натан приятелював із молодшим Шведовим братом, а сам Швед був для Натана ідеалом і прикладом для наслідування. Тридцять років промайнули непомітно, Натан став письменником, аж одного разу з ним забажав зустрітися кумир його дитинства — Сеймур Левов. А невдовзі після зустрічі він помирає від раку. І Натан вирішує розповісти світові історію Шведа, його родини та стосунків із дочкою, збираючи інформацію з різних джерел, переважно — від Шведового молодшого брата, з яким приятелював у шкільні роки.

Історія була написана. Але це — історія не тільки однієї родини. Це життєпис цілої країни та епохи, що стрімко мчить у прірву. Філіп Рот словами Натана розвінчує великий міф про країну суцільного щастя. Роман демонструє трагедію Америки крізь трагедію Шведа Левова. Якщо ти щасливчик та маєш у дитинстві удачу в усьому, чого торкаєшся, так не буде завжди. Якщо ти маєш блага від народження, ти повинен навчитися їх цінувати та зберігати. І якщо ти вважаєш, що твої нащадки — це продовження тебе, то будь готовий до найсильнішого розчарування. І потім ти до останнього подиху шукатимеш відповідь на питання: чому дівчинка, яка мала власного тренера з тенісу, приватні уроки їзди верхи та майже весь світ біля ніг раптом кинула вибухівку в будівлю з людьми? Ні, це сталося не раптом. Але отримай свій власний катарсис під час пошуку відповідей.

Фінал роману можна назвати відкритим. І цей авторський хід є цілком зрозумілим, адже людство продовжуватиме свої злети й падіння. Історія продовжується.

Франческа Меландрі "Ева спить"

Ева засинає й міцно спить тільки тоді, коли поруч батько. Але найдорожча людина позбавила її батька, нехай і не рідного, але завдяки якому можна спати та почуватися захищеною — від усіх примар і страхіть дитинства, яке прийшлося на складні часи.

Нелегка книжка про Італію та її сумний період історії, про жінок, які робили вибір без вибору, про людські забобони та лють, про спроби стерти в людей історичну пам’ять, про віру в краще, що проростає крізь скам’янілість душ та страхи, про любов та надію, що здатні долати тисячі кілометрів.

Це історія життя двох жінок — Ґерди та її доньки Еви, й одного чоловіка — військового офіцера Віто. Долі трьох головних дійових осіб сплетені також багатьма іншими постатями, які в той чи інший спосіб відігравали в їхньому життя свої ролі. Авторка обережно вводить в оповідь кожного з них, поступово розкриваючи характери, події та обставини, важливі для розгортання сюжету. Усе починається з життя юної Ґерди в 1950–60-х роках, коли півночі Італії, яким на той час опинилися землі австрійського Південного Тіроля. Саме на тлі національних драм та визвольної боротьби дорослішала дівчина. Вона мала жахливі стосунки з батьком, що назавжди залишило в її житті. Власне, образ батька в романі й розкривається у стражданнях Ґерди, в уявленнях про вже власного батька маленької Еви, у якого його ніколи й не було, у поступовому прийнятті нею у своє серце Віто, материного коханця, у втраті й набуття свого батька через 30 років.

Глибоко психологічна й цікава оповідь оплетена прекрасними краєвидами всієї Італії. Адже доросла Ева їде поїздом до віднайденого батька крізь усю країну — з півночі на південь. Разом із героїнею ми спостерігаємо у вікно мальовничі пейзажі, кожен із яких має свою історію. І разом із нею ми занурюємося в спогади її дитинства та юності. Під розмірений стукіт колес ми разом із Евою думаємо й аналізуємо, споглядаємо й сумуємо, сподіваємося та віримо. І ми приїжджаємо до фіналу, де все стає зрозумілим і сімейної таємниці більше існує.

І, нарешті, знову можна спокійно спати.

P.S. У колажі я використала свою світлину, яку зробила 2017 року на півночі Італії, в маленькому старовинному містечку біля озера Гарда у провінції Тренто

Нотатки після Книжкового Арсеналу

Неймовірно втомлена, але несамовито щаслива ділюся своїми спостереженнями впродовж п’яти шалених днів роботи на стенді «Науково-популярний простір» 🔭⚗

Перебуваючи «на іншому боці» прилавка постійно потрібно бути зосередженим. Щохвилинне сканування сотень облич, рахування грошей, складання книжок, розмови з покупцями та безліч інших рухів не дозволяють ані на мить зупинитися. Відчуття, що поринаєш у змінений стан свідомості. Проте саме за цих обставин можна спостерігати і глибше занурюватися в деталі. Отже, цього року про КА можу сказати таке:

📗 Величезна кількість маленьких дітей — немовлята у візочках/слінгах, малюки до 3-х років у тих самих візочках або на татових шиях. І багато з них спокійно собі перебували в натовпі, поки їхні батьки, бабусі та дідусі купували книжки.

📗 Вагітних жінок було мало не кожна третя. Тому не вірте ЗМІ, які розповідають про демографічну кризу в країні.

📗 Оформлення обкладинок книжок видавництва Vivat мені подобається найбільше.

📗 Кількість людей, які цікавляться наукою, мене приємно вразила. А, особливо — кількість дітей, які вимагали в батьків купувати їм науково-популярні книжки з математики, фізики, хімії, космосу, біології та інших наукових галузей.

Якось підійшли до нашого стенду мама, бабуся та хлопчик 10–11 років (про вік я дізналася трохи згодом, спитавши в нього). Дитина одразу чітко попросила дістати з полиці книжки Стівена Гокінга. Поки гортає, його мама з бабусею роздивляються яскраві дитячі видання «Крута математика» та «Крута фізика». Хлопчик захопився Гокінгом, розповідає своїм дамам, як це все цікаво й потрібно. На одній зі сторінок щось побачив і кажить мамі: «О, я знаю про квантову фізику! Мені тато минулого року ж розповідав». Мій чоловік (працював зі мною цього року на КА), запитує в розумника: «А світло — це часточки чи хвилі?» На що той одразу відповів: «Може бути й тим, і тим». Після цього я запитала, скільки йому років. Відповів, що скоро буде 11. Висловила мамі з бабусею своє захоплення дитиною. Їм було приємно це чути. Придбали дві книжки Гокінга та математику з фізикою.

В інший день ще один хлопчина приблизно такого ж віку запровадив із нами, продавцями, наукову дискусію, чому дивувалися всі люди, що в той момент були біля нашого стенду. Зізнаюся, у науковій дискусії я була не на висоті.

За майбутнє нації я спокійна.

📗 Зустрічатися з письменницями, блогерками, ілюстраторками вживу — не так уже і страшно. Здається, поступово я вчуся встановлювати контакт і не боятися першою підходити/заговорювати до людей.

📗 А ще я вже не так боюся опинитися перед телекамерою. І ще щось там побазікати в мікрофон.

📗 Серед відвідувачів, що підходили до нашого стенду, 95 % — україномовні. Це прекрасно.

📗 З президентом Петром Порошенком і в цей раз не вдалося побачитися й потиснути йому руку. Нічого, наступного року виправлюся.

📗 Вразила величезна кількість людей у футболках із якимись незвичними, влучними, дотепними, розумними, химерними, веселими написами й малюнками. Фотографувати всіх їх я не стала, бо то марна справа в тих умовах. Намагалася лічити, але покинула це десь на другому десятку.

📗 Відчуття, що видавництва продавали книжки не поштучно, а кілограмами на вагу. Люди несли книжки в заплічниках, торбах, пакетах, у дитячих візочках, навіть на самокатах. Чесно, я сама бачила.

І хто казав, що мало українці читають і книжки не купують? Дайте мені ту людину, я гомерично розсміюся їй в обличчя.

📗 На жодну лекцію/презентацію, як і зазвичай, я не потрапила. Зі зрозумілих причин.

📗 Придбала собі 8 книжок.

📗Більше зацікавилася наукою.

Ось так. Про мої минулорічні враження можна згадати тут.

Ірина Смолич «Пісок у склянці»

Людська пам’ять має властивість витісняти трагічні події. У такий спосіб природа подбала про нас, Інакше ми, люди, давно би всі збожеволіли. Хтось повністю забуває на якийсь час про те, що сталося, а в когось у голові реальність заміщується уявними обставинами. Але в які б ігри не грався з нами розум, відповідь за власні колишні вчинки доведеться дати однозначно. Сховатися за розладами свідомості не вийде ні в кого. Ніколи.

Роман "Пісок у склянці" — прекрасний приклад психологічного трилера з кінцевою мораллю. Так, навіть цей піджанровий візновид прозового твору може носити не тільки розважально-лякальний характер, а й бути романом-порчанням. Головний герой оповіді, відомий та успішний письменник Віктор, має все, чого тільки може бажати людина в цьому земному житті: достаток, популярність, гарний будинок, талант, красуню-дружину, розумницю-доньку й розкішного кота. Не вистачає лише дрібниці — щирості й чесності. Перед самим собою. Але ж людина — істота недосконала, має слабкості й так любить хапати в житті насолоди. У неї не вистачає часу на власну душу. І тоді за цією душею може прийти хтось інший.

Ним може виявитися випадкова особа на нічній трасі під час сильної зливи. Літній пан, елегантний та вихований, назвався Едуардом Бове. Що він узагалі робить на порожньому шосе в такий час і в негоду? Мине зовсім небагато часу, за який перед Віктором промайне майже все його життя. І йому доведеться складати всі події піщинку за піщинкою…

Бове став для Віктора персональним Мефістофелем, який змусив його вивернути й перетрусити власне життя. Усе доведеться усвідомити, прийняти, покаятися. Але після цього настане блаженство свободи — від тягаря провини.

Фінал роману трагічний і потужний, до останнього сподіваєшся на різкий поворот сюжету, наче ось-ось автор випустить героя з лещат совісті… Ні, дива не станеться. Ми всі підемо у вічність, але як легко і спокійно вирушити в останню подорож із чистою душею.

Скарлетт Томас «Наша трагическая вселенная»

Мег живе в Дартмуті в дешевому сирому будинку разом зі своїм недолугим бойфрендом, пише рецензії на книжки до журналу та мріє написати свій власний роман. У неї є талант до письма, але не вистачає сили волі. Для того, щоби вигнати, нарешті, цього неробу, що спить у її ліжку, домовитися вже зі всесвітом про спільне існування, упіймати за хвіст свою давню мрію про написання книжки, тим більше, що домовленість із видавництвом є вже багато років. Але Мег плете шкарпетки для заспокоєння нервів, розмірковує про сутність людського буття і про те, що сталося би, якби нам усім судилося жити вічно.

Це трохи дивний роман, оскільки в ньому багато філософських притч, східних легенд, тлумачень карт Таро, міркувань із приводу архетипів Юнга, посилання на Чехова й Толстого, різношерстні друзі зі своїми надуманими проблемами та тихе провінційне життя маленького містечка в південному графстві Девонширі. І, звісно ж, книжка Келсі Ньюмана «Мистецтво жити вічно», на яку Мег повинна написати рецензію. Власне, ця книжка і стала другою головною героїнею роману, оскільки завдяки їй життя Мег розвернулося в інший бік, водночас її, Мег, про це не спитавши.

Як і попередній роман авторки — «Наваждение Люмаса» — цю книжку хочеться читати в певному настрої, особливому зовнішньому антуражі та стані свідомості. Обкластися працями філософів та езотериків, пити нескінченні чашки чаю та неодмінно навчитися плести спицями. Й обов’язково це мають бути шкарпетки. Я би назвала цю книжку прикольною, химерною, дивакуватою, псевдонауковою, езотеричною та інтелектуальною. Так, саме в такому поєднанні й такій послідовності. Мені здалося, що наш всесвіт дійсно трагічний, тому що ми катастрофічно мало про нього знаємо. Можливо, ця книжка трохи відкриє таємницю.