Людська пам’ять має властивість витісняти трагічні події. У такий спосіб
природа подбала про нас, Інакше ми, люди, давно би всі збожеволіли. Хтось
повністю забуває на якийсь час про те, що сталося, а в когось у голові реальність
заміщується уявними обставинами. Але в які б ігри не грався з нами розум,
відповідь за власні колишні вчинки доведеться дати однозначно. Сховатися за
розладами свідомості не вийде ні в кого. Ніколи.
Роман "Пісок у склянці" — прекрасний приклад психологічного трилера з кінцевою мораллю.
Так, навіть цей піджанровий візновид прозового твору може носити не тільки
розважально-лякальний характер, а й бути романом-порчанням. Головний герой
оповіді, відомий та успішний письменник Віктор, має все, чого тільки може бажати
людина в цьому земному житті: достаток, популярність, гарний будинок, талант,
красуню-дружину, розумницю-доньку й розкішного кота. Не вистачає лише дрібниці
— щирості й чесності. Перед самим собою. Але ж людина — істота недосконала, має
слабкості й так любить хапати в житті насолоди. У неї не вистачає часу на
власну душу. І тоді за цією душею може прийти хтось інший.
Ним може виявитися випадкова особа на нічній трасі під час сильної зливи.
Літній пан, елегантний та вихований, назвався Едуардом Бове. Що він узагалі
робить на порожньому шосе в такий час і в негоду? Мине зовсім небагато часу, за
який перед Віктором промайне майже все його життя. І йому доведеться складати
всі події піщинку за піщинкою…
Бове став для Віктора персональним Мефістофелем, який змусив його вивернути
й перетрусити власне життя. Усе доведеться усвідомити, прийняти, покаятися. Але
після цього настане блаженство свободи — від тягаря провини.
Фінал роману трагічний і потужний, до останнього сподіваєшся на різкий
поворот сюжету, наче ось-ось автор випустить героя з лещат совісті… Ні, дива не
станеться. Ми всі підемо у вічність, але
як легко і спокійно
вирушити в останню подорож із чистою душею.
Немає коментарів:
Дописати коментар