Книжковий виклик - весна 2017: Володимир Сорокін "Черга"

Завдання № 17 – новий для вас жанр

Я вперше в житті читаю книжку, написану у вигляді суцільних діалогів.

Початок 1980-х, епоха Брежнєва добігає кінця, а на просторах нашої неосяжної тодішньої «батьківщини» ширяться довжелезні черги. За чим саме – то питання вторинне. Головне, що «викинули», треба встигнути, відстояти, щоб дісталося.

-       Кажуть, більше двох в руки не даватимуть.

-       Ну, так, щоб усім вистачило.

-       А ви не знаєте, ми встигнемо?

-       Хотілося б…

-       А це я за вами стояв?

-       Так, за мною.

-       А ви де картоплю брали?

-       Через дорогу… он там…

-       Годину тому була там, не було картоплі…

-       Та я вранці брала, вже, мабуть, закінчилася.

-       Дощ, кажуть, буде.

-       Схоже на те. Душно…

І всі 335 сторінок у такому форматі.

Так дивно. Ніби насправді стоїш в довжелезній черзі багато годин з кількома тисячами людей. За чим стоять? Та за якимось «дефіцитом». За чеськими черевиками. Або за югославськими пальтами. Чи за американськими джинсами. Байдуже. Підвезли фурами.

В черзі багато різних балачок. Погода, хто де що придбав, місцеві плітки, велика політика, Рейган, Іран з Іраком знов щось не поділили. В Америці, кажуть черг немає і все є. Але працювати доводиться багато… А в нас ніхто не любить працювати. Прийдуть на роботу, і сидять до кінця робочого дня. А працювати не хочуть. А от Сталін би їм навів шороху…

Люди в черзі закохуються, сваряться, розгадують кросворди, випивають, сміються, звіряють номери та гадають, чи сьогодні встигнуть, чи доведеться тут ночувати…

І смішно, і сумно. І радісно від того, що ті дурні часи вже позаду.