Завдання
№ 17
– новий для вас жанр
Я вперше в житті читаю книжку,
написану у вигляді суцільних діалогів.
Початок 1980-х, епоха Брежнєва
добігає кінця, а на просторах нашої неосяжної тодішньої «батьківщини» ширяться
довжелезні черги. За чим саме – то питання вторинне. Головне, що «викинули»,
треба встигнути, відстояти, щоб дісталося.
- Кажуть,
більше двох в руки не даватимуть.
- Ну,
так, щоб усім вистачило.
- А ви
не знаєте, ми встигнемо?
- Хотілося
б…
- А це я
за вами стояв?
- Так,
за мною.
- А ви де
картоплю брали?
- Через
дорогу… он там…
- Годину
тому була там, не було картоплі…
- Та я
вранці брала, вже, мабуть, закінчилася.
- Дощ,
кажуть, буде.
- Схоже
на те. Душно…
І всі 335 сторінок у такому
форматі.
Так дивно. Ніби насправді стоїш
в довжелезній черзі багато годин з кількома тисячами людей. За чим стоять? Та за
якимось «дефіцитом». За чеськими черевиками. Або за югославськими пальтами. Чи
за американськими джинсами. Байдуже. Підвезли фурами.
В черзі багато різних балачок.
Погода, хто де що придбав, місцеві плітки, велика політика, Рейган, Іран з Іраком
знов щось не поділили. В Америці, кажуть черг немає і все є. Але працювати
доводиться багато… А в нас ніхто не любить працювати. Прийдуть на роботу, і
сидять до кінця робочого дня. А працювати не хочуть. А от Сталін би їм навів
шороху…
Люди в черзі закохуються,
сваряться, розгадують кросворди, випивають, сміються, звіряють номери та
гадають, чи сьогодні встигнуть, чи доведеться тут ночувати…
І смішно, і сумно. І радісно
від того, що ті дурні часи вже позаду.
Немає коментарів:
Дописати коментар