Про магічний реалізм

Мені не дуже подобається магічний реалізм у літературі. Коли я читала твори, написані за допомогою цього прийому, у мене перед очима завжди поставали предмети в стилі стімпанк. А його я теж не люблю. Хоча стімпанк відносять до фантастики, у мене чомусь сталі асоціації саме з магічним реалізмом. Мабуть, така у мене гра уяви.

Коли в реальні події вплетені фантастичні сюжети, міфологія та фольклор (а саме це і є характерною ознакою магічного реалізму як літературного прийому), десь глибоко всередині мене вмикається Станіславський: «не вірю». Мені потрібна або суцільна реальність, або вже академічна фантастика, написана за всіма традиціями жанру. А поєднання одного з іншим я не сприймаю. Проте це стосується далеко не всіх творів. Наприклад, наш славетний український Микола Гоголь був ще той майстер магічного реалізму. Один «Вій» чого вартий! А найвідоміший зразок – «Сто років самотності» Маркеса – невже багатьом не подобається? Погоджуся, що цей роман доволі складно читати, однак в цьому ж і є його «родзинка». І абсолютно все, що в ньому є, кожна строчка, кожне слово і робить твір неперевершеним у своєму роді. До речі, латиноамериканські автори славетні саме магічним реалізмом. Так склалося історично. Можливо, через особливості культури та міфотворчості.

Для того, щоб скласти враження про магічний реалізм та зрозуміти, чи приваблює він саме вас, варто читати Франсуа Рабле («Гаргантюа та Пантагрюель»), Габріеля Гарсія Маркеса (не тільки «Сто років самотності»), Жорже Амаду (свого часу я цілком вдало сприйняла «Дона Флор та два її чоловіки») та навіть Булгакова. Тільки «Майстер та Маргарита» продемонструють всі особливості реалізму та магії в одному флаконі.

Магічний реалізм як літературний прийом нікуди не подінеться. І багато сучасних авторів пишуть і будуть писати такі твори. Є серед них доволі талановиті (Салман Рушді, Маріо Варгас Льоса), а є такі, що доводиться закривати книжку навіть не дочитавши до середини. Але смаки у вісх різні, отже і враження від усього будуть цікавішими.