Я повинен виглядати на 100%
дорого та вишукано. Жодної зайвої складки на костюмі від «Армані», жодної
синтетичної нитки в сорочці від «Айк Бехар», шкарпетки з найдорожчого
Нью-Йоркського магазину модних речей, труси від не менш відомого бренду, ніж
туфлі, та носовичок за сорок баксів з найчистішого шовку. Мій день починається
з чищення зубів дорогою щіткою та пастою від відомого на весь світ виробника.
Моя робота – це кількагодинне розглядання секретарки, поради, що їй варто
вдягти на роботу завтра, переглядання телепередач та тривалі роздуми, в якому
ресторані сьогодні обідати. А ввечері я ніяк не можу обрати ресторан – бо
потрібен наймодніший та найдорожчий – і ризикую зовсім залишитися без їжі…
Є книги, про які надто важко скласти однозначну думку. Іноді не розумієш –
це суцільне лайно чи такий тонкий авторський прийом? З «Американським
психопатом» ситуація виявилася ще складнішою.
Оповідь ведеться від особи головного героя, Патріка Бейтмена, що уособлює в
собі образ всіх американських яппі кінця 1980-х років. 26-річний синочок
заможних батьків, з престижною Гарвардською освітою, офісом на Волл-стріт та
розкішною квартирою на Мангетені проводить свої дні виключно у створенні
враження. Він сповідує престижне споживання. Адже має значення тільки те, як ти
виглядаєш, як тебе сприймають, чи шаленіють від тебе жінки та заздрять друзі.
Перші сторінок 200 роману – це така собі дивовижна екскурсія фірмами,
виробниками та брендами, які тільки знає світ на сьогоднішній день. Чесно
кажучи, я навіть не уявляла, що на нашій планеті існує стільки брендів одягу,
взуття, меблів, аксесуарів, напоїв, косметики, текстилю тощо. І саме це мене спочатку змусило сильно
переживати за адекватність автора. Було дивно, проте цікаво. І я продовжувала
читати. Згодом прийшло розуміння, що детальний опис кожного дня Бейтмена,
багатосторінкові порожні діалоги його друзів у неприпустимо дорогих ресторанах,
тупе цвірінькання коханок – своєрідна карикатура на тогочасне американське суспільство.
Щоб все було гарно зовні. Засмага в солярії – для гарного кольору шкіри.
Заняття спортом – для гарного тіла. Порошок замість ін’єкцій – бо від нього не
залишається зовні ніяких слідів…
А ще якби ж у світі не існувало геїв, негрів, жебраків, повій – всі вони,
на думку «лялькового» улюбленця долі Бейтмена, лише людське сміття. Але ж їх
надто багато навколо…
Від усього цього можна збожеволіти. І почати вбивати. Але наскільки ж треба
бути пересиченою людиною, щоб навіть збочені вбивства перестали викликати
будь-які емоції?!
Коли в житті людини є більше, ніж усе, одного разу їй стане нудно. В наш
час складно вже вигадати щось нове, все воно – лише оновлення старого та давно
відомого. І єдиним засобом полоскотати нерви та хоч якось розважитися стають
збочення.
Гидка книжка, хоча і є світовим бестселером. І обережно, в романі дуже багато
відвертих сексуальних та насильницьких сцен.
Немає коментарів:
Дописати коментар