Осінні кольори з канадським присмаком

Люсі-Мод Монтгомері поза сумнівами - чудова письменниця, який вдалося яскраво та гарно передати не тільки історію Енн, але й закохати читача у Канаду...

У мене є вся серія про руду дівчинку, але написати я хотіла лише про першу книгу.

Про що я подумала одразу, перегорнувши останню сторінку першої книжки серії про Енн Ширлі, було: "Шкода, що в юнацтві мені не довелося познайомитися з цією рудою одинадцятирічною розумницею". Цю дівчинку з такою любов`ю описала Люсі-Мод Монтгомері, настільки яскраво створила характер та зовнішність, що мені навіть не потрібна була картинка на обкладинці книги, настільки детально я уявляла собі головну героїню.

Так, за радянських часів чи то не видавали істоюю про Енн, чи то тираж був настільки мізерним, що навіть у моєму обласному місті-мільйоннику знайти роман було неможливо. Та я навіть і не знала про нього. Канадська література кінця 19 - початку 20 століть теж якось промайнула повз. Проте це нічого, надолужити ніколи не пізно. 

Книжка складається немов би з кількох маленьких оповідань з життя Енн, які пов`язані між собою хронологічно та сюжетно. Найперше з них - найпрекрасніший день з життя дівчинки, коли вона випадково (а чи випадково?) потрапила до ферми Зелені Дахи. З кожним наступним оповіданням авторка поступово описує життя Енн, її радощі та хвилювання, дружбу та навчання, мрії та дорослішання. Така побудова опису дуже вдала, оскілька книжка призначена, перш за все, підліткам, тож читати окремі історії з життя Енн школярам зручно та й не набридає.

Але, попри всі теплі слова на адресу авторки та її саги, які я сказала та могла б сказати ще багато, читати інші 5 книжок про балакучу дівчину-безбатченко поки що не буду. Коли книжки пишуться для певного віку, я вірю, що в цьому є сенс. Тож, ця історія стала б мені у нагоді років у 20. А в 40 навіть така мила та повчальна оповідь здається мені надто чистою, надто причесаною, надто відпрасованою, з бантиками та рюшами. Хоча життя героїні не є лагідним та завжди безхмарним, мені не вистачає дії. Плавна розповідь, багато деталей - іноді цікавих, іноді нудних, підліткові витівки - все це я давно пережила и перемріяла, коли була у тому ж віці, що й Енн. Дитячі мрії з часом гаснуть або трансформуютсья у мрії вже дорослої людини. Однак я вважаю себе дитиною у глибині душі, мрійливою та з бататою уявою. Я така є. Але читати вже хочеться дещо про інше...