Є книжки, які навдивовижу можуть псувати настрій. І не через те, що написані погано, а через те, що розкрили дуже важливу та серйозну соціальну тему не так, як її варто було б розкрити. Принаймні, розкрили не так, як я, читачка, хотіла би про таке прочитати та зрозуміти висновки героїв роману.
Червоною лінією роману є історія Аліси, яку релігійно-фанатичний мерзотник викрав та тримав у полоні 25 (!) років. І в’язницею для молодої жінки став підвал не будь-де, а неподалік від рідної домівки. З одного боку, сюжетна лінія Аліси відтворена цікаво (якщо взагалі можна так висловитися щодо людського рабства), послідовно, логічно, і читати про це огидно й моторошно. А з іншого боку — історії решти родини (бабуся Аліси, її мати, старша сестра та племінники) залишила після прочитання змішані й не дуже приємні відчуття. Склалося враження, що давня образа на дівчину, яка пішла з дому напередодні весілля старшої сестри, міцно засіла в душах усіх членів сім’ї. Їх наче й можна розуміти, адже дівча подалося світ за очі, залишивши лише записку рідним. Хотіла власного вільного життя якомога далі від несправедливої матері, яка, на думку Аліси, любила й пишалася старшою сестрою, а її, молодшу, зневажала. Проте всі ці нюанси в романі ми дізнаємося лише зі спогадів самої Аліси, а отже, як що було насправді — домислюємо самотужки.
Оповідь у романі побудована паралельно: історія Аліси — історія Бодін (доньки старшої сестри, яка народилася після зникнення Аліси). Перемежовується це все любовною лінією Бодін, описами місця подій (штат Монтана) на тлі розлогого ранчо з готельним комплексом і пристрастю до коней. Здавалося б, непогана сімейна сага, але ж читачеві все подано якось жужмом. Невже найрідніші люди після стількох років тотального мовчання дівчини не спромогтися зрозуміти, що щось із нею сталося? Що щось не так? Тримати в душі образу понад 20 років на рідну доньку й сестру? Нічогенька родина, що й казати. Завершальні розділи роману, коли Алісі вдалося втекти від мучителя та її доправили до рідних, спричинили моє роздратування їхнім поводженням. На мою думку, коли ти дізнаєшся, що твою дитину 25 років тримали на ланцюгу, щодня били, гвалтували та примусили за весь цей період народити 6 дітей, пережити два викидні та смерть ще одного новонародженого, реакція мала би бути не менш трагічною, аніж життя в полоні цієї нещасної жінки. Але ж вони спокійно розмовляють, наче Аліса була відсутня кілька місяців та й те, максимум блукала світами.
Що не так із відомою та шанованою Норою Робертс, у чиєму творчому доробку безліч цікавих романів? Чому настільки жахлива та, на жаль, реальна тема розкрита так недолуго й поверхнево? Та й образи деяких інших, не менш важливих у романі героїв, для мене виявилися пласкими та незрозумілими.
Попри всі мої обурення я раджу прочитати цю книжку. Вона зацікавить і змусить переживати. А нюанси — це справа індивідуальна. Можливо, ви звернете увагу в оповіді на щось інше.
Немає коментарів:
Дописати коментар