Міккель Біркеґор «Таємниця Libri
di Luca»
Книга про книги від відомого данського автора.
На його батьківщині цей роман мав шалений успіх, і ось вирушив підкоряти інші
частини світу.
Libri di Luca – це назва букіністичної крамниці в центрі
Копенгагена, яка має давню історію. І керує нею дивак-італієць Лука Кампеллі. Але
одного разу його знаходять мертвим за загадкових обставин. Відтепер його синові,
успішному адвокату Йону, доведеться не тільки обтяжити себе несподіваним та доволі
вибагливим спадком у вигляді крамниці, але й розплутувати вбивство батька та діяльність
незвичної «Спільноти книголюбів», що має безпосереднє відношення до Libri di
Luca. Диваки-книгарі не просто захоплюються книжечками. Вони мають дар читати
думки людей («Читачі») та впливати на них («Вловлювачі»). Утім, Йон поки що не
підозрює, що пов’язаний із спільнотою не тільки родинними
узами, а й
іще дечим.
Закручений сюжет добряче. Зав’язка доволі
повільна, а в кульмінації та розв’язці події пришвидшуються. Я б назвала роман
радше містичною казкою з елементами детектива, аніж трилером. А оскільки до
містики я ставлюся несерйозно, то й читання це виявилося не тим, яке
очікувалося. Що швидше відбувалися перипетії сюжету, то більше ставало нудно
читати. Казки я не люблю.
Такий жанр у скандинавів зустрічаю вперше. Навіть
дивно, зважаючи на їхній трилерний літературний спадок.
Можна прочитати для ознайомлення зі стилем
автора. Проте тим, хто любить вплетіння містики у детективні сюжети, роман має
сподобатися.
Міккель Біркеґор «Через мій труп»
І знову книжка про книжки. Роман у романі.
Точніше кілька романів в одному. У порівнянні з «Таємницею Libri di
Luca» справило набагато сильніше враження. Тут вже ніякої містичності – виключно
будні, радощі та страждання дуже успішного письменника Франка Фенса, чия слава
миттєво злетіла вгору завдяки доволі відвертим романам про збоченні вбивства,
жахливі розтинання та тортури дорослих і дітей, і все в такому дусі. Адже людям
саме цього й треба. Саме ці сюжети продаються найкраще. Саме таких романів
чекали від нього тисячі захоплених шанувальників-читачів.
Але головне в книзі інше. Як відчуває себе письменник, що дістає з людських душ все
нелюдське? Наскільки довго він зможе підтримувати «угоду з дияволом» у
літературному контексті? Що чекає його, коли він вирішить очиститися? Та що
саме спонукає його до цього? Всі ці тонкощі відносин письменника зі світом
навколо нього ми спостерігаємо на сторінках твору. Нічого не минається
безслідно та нічого не виникає з нізвідки. Одного разу з’явиться хтось, хто
вказуватиме автору на технічні помилки у його романах у доволі жахливий спосіб…
Цей хтось відтворюватиме в реальному
житті всі страшні вбивства, описані письменником у своїх творах. І саме в той
момент автор усвідомить, що зіткнувся з «наслідувачем».
Незважаючи на цікавий сюжет, тему та добре побудовану
композицію, не можу назвати і цей роман Біркеґора сильним. Хоча, можна
його поставити на порядок вище за попередній. Але є багато запитань до автора.
По-перше, мене дратувала особистість головного героя.
Власноруч знищити все те чудове, що було в його житті – родину, стосунки з доньками, спілкування з друзями – заради шаленого літературного успіху (доволі сумнівного) - це ще треба
постаратися. Пияка, невдаха у всьому, окрім штампування романів. Які врешті
хтось узявся використовувати як підручник із убивств.
По-друге, шокова розв’язка. З одного боку можу
висловити повагу Біркеґору за те, що його мозок здатен був усе це
вигадати. З іншого – чи він залишився після цього при розумі? Якщо не
сприймаєте дуже відвертих сцен тортур та страждань – не читайте роман.
По-третє, абсолютно незрозуміла кінцівка. Класичної
відповіді у детективах - хто вбивця? – тут немає. І читачам тепер із цим жити. Але
є дещо інше дуже цікаве: герой- письменник написав книгу для вбивці. Найдетальнішу послідовну інструкцію власного вбивства. Ось так.
Немає коментарів:
Дописати коментар