Пантелеймон Куліш "Чорна рада"

Вперше «Чорну раду», відомий роман українського письменника, етнографа та мовознавця, я читала у 1991 році в рамках шкільної програми 9 класу. Ми читали твір разом із подругою, яка писала за ним річний реферат. Ми жваво обговорювали як сам роман, так і майбутній реферат ;)

«Чорна рада» не дарма була (і є зараз) обов’язковим твором для вивчення у школі. Це видатна пам`ятка української літератури, перший україномовний історичний роман. Всі події, про яки йдеться, відбулися насправді, і всі постаті також реальні.

Але окрім історичної правди роман являє собою яскраве полотно українського, козацького побуту та культури. Головні герої, що їдуть на раду, на своєму шляху спілкуються з багатьма людьми, зовсім різними, але характерними. Читач може насолодитися описом одягу, будинків людей, навіть відчути смак українських страв та почути найкрасивіші мелодії народних пісень.

Проте роман, все ж, не є фольклорним. Він несе глибокий історичний смисл.

Назву «чорна» рада отримала завдяки тому, що участь у ній брали не тільки козаки, а й міщани, селяни, голота. Останні носили сорочки чорного кольору, через це й називалися «чернь». Тому і Чорна рада. Але, «чорною» вона стала не тільки через це…

В романі зображений один з відомих та неоднозначних періодів української історії. Друга половина 17 століття, а саме 1663 рік, події якого описані в творі, отримала в офіційній історії назву «Руїна». Це був період, коли Україна опинилася у безвладді через розподіл її на дві частини – Правобережну та Лівобережну. Влітку 1663 року в місті Ніжині (нинішня територія Чернігівської області) відбулася найвідоміша козацька рада, на якій було обрано гетьмана Лівобережної України. Ним став Іван Брюховецький, за яким на той час стояло Московське царство, і його уряд з кількатисячним військом був присутній на раді. Саме завдяки нерівним силам обрання сталося так, як і планувалося.

Наслідки цього стали відчутні дуже швидко. Настали «чорні» дні. Майже всією країною прокотилися жахливі хвилі розбійництва, страти прихильників Якима Сомка, кандидатуру якого не підтримав на раді московський уряд.

Але сталося те, що сталося. Це є історія, і судити давні події ми можемо лише у контексті політичної, соціальної, економічної ситуації, що тоді панували.

1991 року, коли я вперше читала роман, Україна стояла на порозі своєї незалежності після розпаду СРСР.

У 2016 році я прочитала роман вдруге, коли Україна змушена знов здобувати свободу.

Кажуть, що історія може повторюватися. Здається, зараз триває визначальний період для нашої країни, і маю надію, що ми засвоїмо історичні уроки.