Герман Кох «Літній будиночок із басейном»

Герман Кох має безперечний талант. І не тільки літературний. Вражає його майстерне вміння влізти глибоко в душу персонажів та перевернути там все догори дриґом. Перетрусити всі потаємні відчуття, страхи, переконання та думки, озвучувати які у вихованому суспільстві не прийнято. Проаналізувати поведінку та емоції, а потім відпустити героя самотужки шукати вихід із халепи, в яку він потрапив саме через запхані далеко-далеко совість, чесність, порядність. Відповідайте самі за свої вчинки.

Марк Шлоссер, сімейний лікар із власною успішною практикою, респектабельний чоловік та батько двох дочок складає враження порядної людини. Порядної тому, що він ніколи не скаже пацієнтові, що він насправді про нього  думає. Нехай вони тішаться ілюзіями, що їхні геморої, простати, шмарклі, задишка та холецистит лікареві дійсно потрібні. Що він усім серцем прагне вилікувати, переймається їхніми проблемами та із задоволенням під час кожного візиту двадцять хвилин поспіль вислуховує скарги на здоров’я та на життя.  Ага, якби ж то…

Цинік Марк залишається циніком до кінця. Навіть тоді, коли життя приперло до стінки й вимагає чіткої відповіді: як так сталося й навіщо? Проте варто віддати належне панові Шлоссеру, він намагався захистити те, що було для нього найдорожче. А про методи – то вже справа другорядна. Якось усе буде. Якимось чином вирішиться.

Абсолютно всі герої цієї психологічної драми пройшли крізь кохівський літературний мікроскоп. І в кожного знайдеться гнилля, бруд та збочення. Під зовнішнім лоском молодості, таланту, багатства чи краси протягом роману розкручуються особистісні історії морального занепаду душі.

Книжка сповнена відвертими описами фізіологічного та сексуального характеру. Але, чорт забирай, наскільки ж витончено це зроблено.

Марк Шлоссер не мораліст. Хоча він часто на сторінках оповіді розмірковує над питаннями моралі. Але не вам, пане лікарю, повчати. Бо свою мораль ви  давно проміняли на гроші та інстинкти, які ви теж так і не змогли приборкати, як і ваше оточення.

Моя робота на Книжковому Арсеналі або користь від нового досвіду та персональні відкриття

Цього року я мала щастя отримати розмаїту гаму почуттів, перебуваючи «по той бік» книжкового прилавку на стенді одного з українських видавництв. Йшла я на цей крок свідомо й задля чергового виходу із зони комфорту, аніж заради грошей. Але гроші теж приємно отримати, не буду приховувати.

Чотири дні промайнули швидко та плідно. Саме про емоційні плоди мого арсеналювання я й хочу трохи розповісти. Деякі відкриття, здивування, усвідомлення та інші інсайти структурувалися в отаке:

📗я не так уже й боюся рахувати чужі гроші, як вважала все свідоме життя. Власне, не боюся. Усе чудово минулося, ніхто ошуканим не пішов і жодна велика (та й маленька) купюра не загубилася

📗я вмію непомітно для всіх їсти, пити та виходити до туалету. І робити все це блискавично. Я - солдат

📗мій організм досі, ще з часів роботи бізнес-тренером, не забув, як то воно – витримувати значні фізичні навантаження. Приємно вразив мене організм, молодець. Роки на ньому поки що не відображаються

📗великі натовпи людей я можу сприймати спокійніше, ніж гадала

📗люди, які запитують книжки російською та дивуються, що їх стає дедалі менше, уже не дратують так сильно, як раніше. Я стала сприймати цих індивідів спокійніше, ставитися до них дещо зі співчуттям

📗мій мозок працює по-різному в ситуації «продавець на КА» та «покупець на КА»🧠 Оскільки це два різні стани свідомості, то і вмикаються/вимикаються в голові відповідні центри. Коли я купую книжки – тумблер «зупинися» в мене вимикається, а вмикається «емоціо», очі палають, руки тремтять, душа тріпоче. А по той бік прилавку все відбувається навпаки: я максимально зібрана, усі ресурси організму мобілізовані, голова твереза, а серце холодне

📗КА можна відвідувати не тільки з немовлятами та декоративними песиками, а ще й із папугами. Бачила чоловіка, який повільно обходив виставку, гордо тримаючи в руках невелику клітку з гарненьким зеленим папугою. Папузі було комфортно. Теж книголюб, мабуть

📗остаточно усвідомила, наскільки така робота для мене корисна та змістовна. Останні кілька років в офісах, на жаль, виснажували мене набагато більше саме відсутністю сенсу та відчуттям «скляної стелі».

Це було найголовніше. Деталі теж важливі, але їх залишу виключно для себе.

Я щаслива.

Читопис травня 2018

Прочитано - 17 книжок

З них:

12 - худ.діт.
5 - нон-фікшн

Географія читання:

Україна - 4
Швеція - 5
США - 3
Туреччина - 1
Нігерія - 1
Велика Британія - 1
Німеччина - 1
Боснія і Герцеґовина - 1

Чімаманда Нґозі Адічі «Половина жовтого сонця»

«Світ мовчав, коли ми помирали…»

Нігерійсько-британська письменниця Чімаманда Нґозі Адічі спробувала розповісти світові про громадянську війну в Нігерії кінця 1960-х років. Саме ту нищівну війну та геноцид народності іґбо (до якого належить і сама авторка), про яку мовчала Європа, США, і на яку Британія та СРСР постачали зброю. Для вбивства людей.

Авторці вдалося не просто розповісти історію опору маленької самопроголошеної держави Біафри, що проіснувала лише три роки, але й передати події від імені героїв так, ніби ми самі опинилися в тогочасній Нігерії. Настільки болісно й близько все переживається під час читання.

Книжка цікава й трагічна від першого до останнього слова. Оповідь сплітає долі кількох людей, зовсім різних за характером, соціальним станом, віком, національністю. Вони нізащо в світі не здогадалися би, що саме зведе їх життя, і які випробування випадуть на долю кожного. Чи можливо, щоби розбещена дівчина з багатої родини взяла на себе відповідальність за сотні життів біженців? Чи думала освічена та заможна красуня-іґбо про те, що одного разу їй доведеться ставати на коліна заради того, щоби прогодувати дитину? Якої долі бажав для себе кожен із тих, хто опинився в епіцентрі геноциду? Хто все це розпочав та навіщо? І коли все скінчиться?

Але світ мовчав, поки вони вмирали. Могутня країна чужими руками створила пекло для інших людей. Інші могутні країни мовчки чекали. І мовчали.

Тільки «якщо сонце не зійде, ми змусимо його зійти». Половина жовтого сонця, символ Біафри, символ славетного майбутнього. Йому не судилося засяяти на повну силу, але люди билися. «Навіть якщо всі проти нас, ми битимемося з останніх сил».

Чи вдалося їм перемогти – розсудить тільки історія. Але прості слова людей, героїв цієї книжки, також розкажуть дуже багато. Жива мова іґбо, яку влучно вставляла в уста героїв авторка, наче роблять тих людей ближчими. Простими реченнями, гарними описами та емоціями вони розповідають свою трагічну та, водночас, прекрасну історію. Трагічну війною та підступництвом, а прекрасну – почуттями та характерами.

Усі війни в світі відбуваються за чиїмись сценаріями. І про багато з них світ мовчить. Але є дещо, завдяки чому людина здатна витримати найжахливіші страждання – це любов.

Александр Стражный "Болезни, в которые играют люди. Сам себе психотерапевт"

Сьогодні дедалі більше людей усвідомлюють, що причини хвороб бувають не тільки фізичного походження. Навіть переважна більшість звичних нам за життя недугів мають психологічне підґрунтя. Це давно вже є науково підтвердженим фактом, тому сперечатися з цим безглуздо. 

Але люди хворіли в усі віки, хворіють і в сучасному світі навіть попри всі досягнення медицини 21 століття. Чому ж так? Справа в тому, що часто хворобу людина використовує задля того, щоби отримати від соціуму певну перевагу чи то пак "профіт", як кажуть бізнесмени. На кого чи на що буде спрямована хвороба - на чоловіка/дружину, батьків, керівника, дітей, друзів, ситуацію чи подію - залежить від конкретної людини та її життєвого сценарію. Але в кожному "акті" буде своя "сцена". Як у театрі. Власне, все це і є театром, а людина зі своєю "улюбленою" хворобою є актором.

Звісно ж, свідомо ми не обираємо хворіти та страждати. Це прекрасно робить за нас наша підсвідомість, вдало підлаштовуючись під виклики долі, наші приховані страхи та потаємні бажання чи навпаки НЕбажання.

Якщо ви хочете покласти край нескінченному потоку хвороб у вашому житті, та нарешті насолоджуватися цим самим життям, варто прочитати цю книжку. Автор докладно, просто та з гумором розкладає по поличках аспекти появи психосоматичних захворювань, аналізує найчастіші причини, що викликають хворобу та наводить конкретні й дієві рекомендації з роботи щодо налагодження здоров'я. Фізичного і ментального.

Бувайте здорові та щасливі!

Решат Нурі Ґюнтекін: співочий птах турецької літератури

У творчому доробку Решата Нурі Ґюнтекіна (Reşat Nuri Güntekin), відомого турецького письменника, перекладача та драматурга - 17 романів, кілька збірок оповідань та майже три десятки п’єс. Але українському читачеві найбільш відомий його роман «Пташка співоча» («Çalıkuşu»). Твори Ґюнтекіна перекладали ще за радянських часів. Щоправда, переважно російською мовою і лише кілька романів. Українською ж, окрім «Пташки», можна було знайти лише «Зелену ніч». Сьогодні ми маємо можливість знайомитися з не менш яскравими романами автора: «Листопад», «Клеймо», «Млин».

Решат Нурі Ґюнтекін народився в Османській імперії (1889), а помер, коли вже впевнено розвивалася молода Турецька Республіка (1956). Як історик та літератор за фахом Ґюнтекін брав безпосередню участь у роботі комісії з реформи турецької мови (яку провадив Ататюрк), в очищенні її від арабських і перських слів.

У своїх творах Ґюнтекін першим серед турецьких письменників звернувся до опису сільського життя Туреччини тих часів, в які жив. Він показав красу і закинутість Анатолійських сіл і містечок, до яких так довго йшла цивілізація. На тлі прекрасних гір та чарівної природи в романах майстер піднімає і потужні соціальні проблеми: заскорублість чиновників, давні культурні та сімейні традиції, які не встигають за новим темпом життя й часто стають на заваді прогресу особистості…

Але популярність письменника на батьківщині та відомість далеко за межами Туреччини не принесли йому статків за життя. За свідченнями його родини Решат Нурі Ґюнтекін був не дуже практичним у справах, соромився наполягати про сплату від видавництв своїх же гонорарів. Його дружина була більш поміркованою в справах грошей. Після смерті письменника вона впорядкувала творчу спадщину чоловіка.

Помер Решат Нурі Ґюнтекін у Лондоні, де лікувався від раку легенів. Похований на найстарішому цвинтарі в Стамбулі – Караджаахмет.

Біографія письменника турецькою мовою

Читопис квітня 2018

📚 Прочитано - 16 книжок

З них:

15 - худ.літ

1 - нон-фікшн

🐣 Дитячі - 2

Географія читання:

🇺🇸 США - 3

🇺🇦 Україна - 5

🇫🇷 Франція - 1

🇩🇪 Німеччина - 2

🇸🇪 Швеція - 2

🇬🇧 Велика Британія - 1

СРСР - 2

Куплено - 8 книжок