середа, 1 березня 2017 р.

Будь ласка, ніяких епілогів!



Авторка: Джеймі Канавіс

Епілог для мене – це як провести нігтем по дошці. Тільки-но я думаю, що дочитала книжку, як перегортаю сторінку і бачу ЕПІЛОГ, мене починає скручувати від огиди. В той момент я внутрішньо волаю.


Я не хочу читати далі, але повинна, тому що вже прочитала 99% книги і маю її закінчити. Я відчуваю себе загнаною в кут. Я змушена читати далі, і від цього мій читацький досвід зазнає шаленого удару. 




Яскравим прикладом такого потрясіння є романтичний твір, який я дуже люблю та часто рекомендую іншим. Але кожного разу примушую себе прикусити язика, щоб не вигукнути: «Заради бога, тільки не читайте післямову!». Книжка ця весела, вона розслаблює і в неї є щасливий кінець. Все чудово та прекрасно, поки ви не перегорнете останню сторінку та не побачите ЕПІЛОГ. Мало того, що він там зовсім не потрібен, так він ще й повністю змінює характер книжки та точку зору на щойно прочитане!




Сотні сторінок написані від імені одного героя та відображають саме його сприйняття подій. Книга закінчилася, аж раптом – бумс – і ви потрапляєте до зовсім іншого опису та іншої точки зору.

Для мене не є проблемою сам факт наявності післямови. Просто в ній завжди зміст передається інакше, ніж у самій книзі. Припустимо, якщо я читаю трилер і він мені дуже подобається, змушує мене затамувати подих, то ці відчуття повинні залишитися зі мною і після читання. Але я читаю епілог, де все пояснюється, всі події пов’язуються, я заспокоююся, та …. відчуваю себе повітряною кулькою, яка здулася. І все після кількагодинного скаженого гортання сторінок.
 

Епілоги – це зайві запитання «і що?». І вони викликаються у мене шалене бажання схопити шаблю та пошматувати книжку на дрібні часточки, щоб вони розлетілися якнайдалі і більше ніколи до мене не поверталися. Якщо інформація має важливе значення для логічного завершення книжки, чому б не викласти її ще однією главою? А не гальмувати несподівано, бо це схоже на те, коли раптово перемикаєш авто із 4 швидкості на 2.



Мене можна залишити у підвішеному стані наприкінці книги, нехай я чесатиму потилицю та намагатимуся здогадатися, що могло відбутися далі. Або навпаки - можна гарненько пов’язати бантиком всі події, щоб усе було зрозуміло…
Але благаю – більше ніяких післямов.

Переклад: Аліна Горбачова
Джерело: Bookriot
 

2 коментарі:

  1. а я навпаки почуваюся обдуреною, якщо в книжці відкрита кінцівка чи не всі крапки на "і" стоять, тому оті епілоги часом стають спасінням:)

    ВідповістиВидалити
  2. І це цілком нормально! Тут же викладенка думка однієї людини, а нас, читачів, у світі мільйони! ;-) І сприймаємо ми все по-різному ;) Я тею більш-менш спокійно ставлюся до післямов :)

    ВідповістиВидалити