Авторка: Джеймі Канавіс
Епілог для мене – це як
провести нігтем по дошці. Тільки-но я думаю, що дочитала книжку, як перегортаю
сторінку і бачу ЕПІЛОГ, мене починає скручувати від огиди. В той момент я
внутрішньо волаю.
Я не хочу читати далі,
але повинна, тому що вже прочитала 99% книги і маю її закінчити. Я відчуваю
себе загнаною в кут. Я змушена читати далі, і від цього мій читацький досвід
зазнає шаленого удару.
Яскравим прикладом
такого потрясіння є романтичний твір, який я дуже люблю та часто рекомендую іншим.
Але кожного разу примушую себе прикусити язика, щоб не вигукнути: «Заради бога,
тільки не читайте післямову!». Книжка ця весела, вона розслаблює і в неї є
щасливий кінець. Все чудово та прекрасно, поки ви не перегорнете останню
сторінку та не побачите ЕПІЛОГ. Мало того, що він там зовсім не потрібен, так
він ще й повністю змінює характер книжки та точку зору на щойно прочитане!
Сотні сторінок написані
від імені одного героя та відображають саме його сприйняття подій. Книга закінчилася,
аж раптом – бумс – і ви потрапляєте до зовсім іншого опису та іншої точки зору.
Для мене не є проблемою
сам факт наявності післямови. Просто в ній завжди зміст передається інакше, ніж
у самій книзі. Припустимо, якщо я читаю трилер і він мені дуже подобається,
змушує мене затамувати подих, то ці відчуття повинні залишитися зі мною і після
читання. Але я читаю епілог, де все пояснюється, всі події пов’язуються, я
заспокоююся, та …. відчуваю себе повітряною кулькою, яка здулася. І все після
кількагодинного скаженого гортання сторінок.
Епілоги – це зайві
запитання «і що?». І вони викликаються у мене шалене бажання схопити шаблю та пошматувати
книжку на дрібні часточки, щоб вони розлетілися якнайдалі і більше ніколи до
мене не поверталися. Якщо інформація має важливе значення для логічного
завершення книжки, чому б не викласти її ще однією главою? А не гальмувати
несподівано, бо це схоже на те, коли раптово перемикаєш авто із 4 швидкості на
2.
Мене можна залишити у
підвішеному стані наприкінці книги, нехай я чесатиму потилицю та намагатимуся
здогадатися, що могло відбутися далі. Або навпаки - можна гарненько пов’язати
бантиком всі події, щоб усе було зрозуміло…
Але благаю – більше ніяких
післямов.
Переклад: Аліна Горбачова
Джерело: Bookriot
а я навпаки почуваюся обдуреною, якщо в книжці відкрита кінцівка чи не всі крапки на "і" стоять, тому оті епілоги часом стають спасінням:)
ВідповістиВидалитиІ це цілком нормально! Тут же викладенка думка однієї людини, а нас, читачів, у світі мільйони! ;-) І сприймаємо ми все по-різному ;) Я тею більш-менш спокійно ставлюся до післямов :)
ВідповістиВидалити