Ігор Гургула "Мартуся зі Львова"

Репресовані долі, репресовані країни, репресовані народи... Пошматовані та знищенні життя, але неможливо знищити пам'ять.

Непогана повчально-історична повість для підлітків. Трагічні теми в історії народу необхідно висвітлювати в літературі для дітей та юнацтва, звісно ж, у такий спосіб, аби було цікаво й зрозуміло саме цій віковій категорії. Повість "Мартуся зі Львова" я би додала до переліку важливих книжок для школярів з теми патріотичного виховання. Це також є дуже необхідним, особливо в нашому сьогоденні. Хоча, показувати дітям приклад любові до своєї історії, культури та країни потрібно в будь-які часи.

Але вважаю цю, без сумніву, корисну, цікаву й пізнавальну оповідь дещо недопрацьованою сюжетно. Протягом усієї книжки оповідь розвивається логічно, динамічно й лінійно (що важливо саме для дитячої літератури). Але фінал виявився обірваним. Хоча автор у розв'язці зацікавив певною сюжетною колізією, про яку дуже хотілося би дізнатися остаточно. На жаль, ця гілка оповіді виявилася, можливо, несуттєвою й читачеві не судилося дізнатися, чим усе скінчилося. А шкода, бо сюжет обіцяв фактично детективну лінію. Також мені конче хотілося дізнатися про долю мами головної героїні, адже так і неясно, що саме з нею сталося після арешту. Щодо старшої сестри Мартусі, завдяки якій дівчинці довелося здійснити доволі складну й небезпечну подорож із Сибіру до рідного Львова, теж я чекала розповіді про те, як склалося життя в неї.

Але попри всі недоліки вважаю, що таких книжок має ставати дедалі більше в Україні. І це пречудово, що автори беруться за такі важливі теми для дітей та підлітків.

Йоанна Яґелло «Зелені мартенси»

Люди є відображенням епохи, в якій живуть. Власне, вони її і творять. Але дорослі люди. Діти ж приходять у світ у той чи інший період задля того, аби розвивати його, вчитися розв’язувати проблеми, що постають відповідно до часу. У своєму підлітковому віці я читала книжки про героїв-комсомольців, шкільних активістів, хоробрих партизанів і міліціонерів. Звісно, тим моїм одноліткам із радянських книжок також були притаманні почуття, першої закоханості, вони допомагали іншим людям, ходили з друзями на танці, палко виступали на шкільних зібраннях та засуджували двієчників. Читаючи сучасну підліткову літературу розумію, наскільки давно минуло моє дитинство, та наскільки інші проблеми постають перед сьогоднішніми тінейджерами.

«Зелені мартенси» польської письменниці Йоанни Яґелло – чудовий приклад виховної літератури нового покоління в умовах високих технологій, вільної торгівлі, смартфонів та прав людини. Проте, попри всі досягнення сучасного світу люди, як і десятки та сотні років тому, вирішують складні життєві питання – заробітки за кордоном, самотність, старість, бажання бути своїм серед чужих…

Герої цієї прекрасної повісті по-різному переживають свої дитячо-недитячі проблеми. Фліксу та Опті довелося рано подорослішати, узяти на себе відповідальність не тільки за власні життя, а й, як не дивно, за життя дорослих. Навіть десятилітня Віка, Феліксова розпещена сестричка, завдяки потрясінню, що з нею сталося, поступово усвідомлює, що насправді є цінним у житті, на що варто звертати увагу, а чого уникати. І по-іншому подивитися на людей з оточення.

Але всі негаразди завжди минають, так сталося із героями твору. Щасливий фінал у всіх аспектах дає віру в те, що будь-які труднощі можна подолати, якщо вміти попросити про допомогу в разі необхідності, і якщо поруч є хороші люди. Ба більше, коли вони трошки дивакуваті та мають незвичний вигляд. Адже, навіть стара футболка, заношені джинси чи яскраві черевики здатні принести суцільне щастя! Особливо, коли ти молодий і сповнений оптимізму, а ще в тебе велике серце.

"Флавія де Люс веде розслідування" Алан Бредлі

Завжди потрібно вчасно зупинятися. Це стосується всіх галузей життя: спорту, мистецтва, політики, бійки, написання книжкових серій тощо.

Кілька років тому я з величезним захопленням прочитала всі 7 (на той момент) книжок про геніяльну й обдаровану дівчинку Флавію де Люс і в чомусь мені навіть хотілося бути на неї схожою. А ще додайте непримітний гумор цих книжок, витончену іронію та лагідний сарказм - і всьому циклу я свого часу ставила найвищий бал.

Але на попередній книзі циклу "Флавія де Люс веде розслідування" панові Бредлі варто було зупинитися. Стиль твору такий самий блискавичний і легкий, але пригоди Флавії (яка, до речі, й підрости встигла) вже не є свіжими та новими. Принаймні, складається відчуття вживання набридлої від частого вживання страви.

А загалом раджу почитати про пригоди дивної дівчинки, якщо ви ще з нею не познайомилися. Це дійсно смішно й цікаво. От тільки вже на 6 книзі можна було би поставити крапку.
До речі, дві книжки із серії є українською. Сподіваюся, незабаром з'являться й інші.

Алевтіна Шавлач «Пампуха»

Потреба бути частиною зграї найбільш потужна в юному віці. Це дорослій самодостатній людині, в якій за плечима безліч злетів і падінь, зрад та здобутків, вже начхати на те, як її сприймає суспільство та чи завжди потрібно це сприйняття. А підліток прагне бути «своїм» у колі приятелів та однокласників. Це нормальний процес соціалізації та самоідентифікації, проте цей тернистий шлях часто набуває мерзенних форм.

Мало не кожен другий дорослий у шкільному віці пережив цькування з боку однолітків. Можливо, такий досвід нам дається для зміцнення волі, для загартовування характеру… Але де та межа, за якою процес психічного та фізичного зростання перетворюється на системне насильство та приниження?

У повісті показано на прикладі звичайних школярів, їхніх вчителів та батьків, до чого може призвести кругова порука з її солідарністю знищити морально «цапа відбувала». Завжди легко знайти когось, хто не вписується в межі спільноти (в даному випадку – шкільного класу) з її правилами, стереотипами та упередженнями. Здавалося б, конфлікт можна вирішити за допомогою мудрих дорослих. Але в цій історії, на жаль, саме дорослі спровокували ганебну поведінку, спрямовану на дівчинку Ганю, чия «провина» полягала лише в тому, що вона була повненька.

Авторка ретельно виписала образ кожного героя. Всі вони викликають під час читання певні емоції – від поваги та співчуття до огиди та злості. Безхарактерна мама Гані, старообрядна бабуся, вчительна з невротичним розладом, байдужий директор школи… Разом із тим Ганя викликає симпатію. Дівчинка-підліток опинилася сам-на-сам із кривдниками без жодного захисту з боку старших. Проте це мало би бути їхнім прямим обов’язком – ретельно розібратися та припинити цькування!  Часом бездіяльність буває набагато гіршою за певні дії. В ситуації з Ганею сталося саме так. Приблизно всередині оповіді в мене склалося враження, що єдиною розумною людиною в оповіді є тітка Гані. Але надії на те, що вона одна зарадить чомусь, не виникло. Надто багато навколо тих, кому зручніше бути в «стаді»…

Але фінал заспокоїв та дав сподівання. Для Гані поступово все завершилося добре. Власне, як і для всіх дійових осіб. Комусь із них для очищення совісті довелося пройти через страждання та втрати, і це справедливий урок для них. Як є уроком і для Ганіної мами те, що за хованням в роботі й відстороненням від реальності можна назавжди втратити найцінніше в житті.

Книжку неодмінно варти читати як підліткам, так і їхнім батькам. Першим для того щоби зрозуміти, що в будь-якій ситуації важливо бути Людиною й не прагнути схвалення суспільства. Другим – для усвідомлення, що виховувати в першу чергу варто себе, бо діти завжди копіюють поведінку дорослих.