неділя, 5 травня 2019 р.

Скарлетт Томас «Наша трагическая вселенная»


Мег живе в Дартмуті в дешевому сирому будинку разом зі своїм недолугим бойфрендом, пише рецензії на книжки до журналу та мріє написати свій власний роман. У неї є талант до письма, але не вистачає сили волі. Для того, щоби вигнати, нарешті, цього неробу, що спить у її ліжку, домовитися вже зі всесвітом про спільне існування, упіймати за хвіст свою давню мрію про написання книжки, тим більше, що домовленість із видавництвом є вже багато років. Але Мег плете шкарпетки для заспокоєння нервів, розмірковує про сутність людського буття і про те, що сталося би, якби нам усім судилося жити вічно.

Це трохи дивний роман, оскільки в ньому багато філософських притч, східних легенд, тлумачень карт Таро, міркувань із приводу архетипів Юнга, посилання на Чехова й Толстого, різношерстні друзі зі своїми надуманими проблемами та тихе провінційне життя маленького містечка в південному графстві Девонширі. І, звісно ж, книжка Келсі Ньюмана «Мистецтво жити вічно», на яку Мег повинна написати рецензію. Власне, ця книжка і стала другою головною героїнею роману, оскільки завдяки їй життя Мег розвернулося в інший бік, водночас її, Мег, про це не спитавши.

Як і попередній роман авторки — «Наваждение Люмаса» — цю книжку хочеться читати в певному настрої, особливому зовнішньому антуражі та стані свідомості. Обкластися працями філософів та езотериків, пити нескінченні чашки чаю та неодмінно навчитися плести спицями. Й обов’язково це мають бути шкарпетки. Я би назвала цю книжку прикольною, химерною, дивакуватою, псевдонауковою, езотеричною та інтелектуальною. Так, саме в такому поєднанні й такій послідовності. Мені здалося, що наш всесвіт дійсно трагічний, тому що ми катастрофічно мало про нього знаємо. Можливо, ця книжка трохи відкриє таємницю.


Немає коментарів:

Дописати коментар