Що нам підготувала доля, ми ніколи не знаємо. Куди заведе нас життя, як
далеко та що вимагатиме за можливість відбутися на цій землі — лише мигцем би
поглянути, зазирнути за найтаємничішу завісу…
Героїв цієї емоційно глибокої оповіді розкидало в просторі й часі. Історія
починається на початку кривавого ХХ століття, у часи Першої світової війни,
тоталітарного лихоліття й жахливих репресій. А закінчується — у сучасному
світі, який так само палає вже через нову війну в Україні.
Це роман про людей, про Францію, про Україну, про мистецтво, про життєве покликання,
становлення особистості, пошуки свого місця та само ідентифікацію. Дивовижне
переплетення життів усіх дійових осіб змушує серце й розум вирувати під час
читання. Дитячі спогади, знайдені діаманти, війни, поневіряння, пошуки й
утрати, покарання і зради. І, звісно, кохання. Настільки потужне, що не
згасло у вирі десятиліть, у полум’ї війни та пройшло крізь усі кола пекла на
землі. Так, у романі є все це. Але книжка навдивовижу структурована і
хронологізована, авторка переходить від одного відрізку часу та однієї долі до
інших вчасно, саме тоді, коли читачу слід дізнатися про дещо інше і здійснити
ретроспективну подорож. А ще в романі дуже багато прекрасної Франції. Вона
прекрасна навіть у найтяжчий період своєї історії. Разом із героями читач має
можливість пройтися старовинними вуличками, посидіти в затишних кав’ярнях,
прогулятися в парках. Франція стала домівкою для багатьох, хто змушений був
тікати від переслідувань на своїй батьківщині, і вона щиро прийняла своїх нових
дітей. А вони мужньо несли кожен свій хрест під час усіх трагічних подій, які
випали на їхню долю.
«Чужі скарби» — дуже філософський роман, сповнений глибоких розмірковувань
головної героїні. Можливо, саме це й допомогло їй вижити, не зламатися під час
катастрофічного, здавалося би, повороту долі. І врешті, на схилі літ, повернутися
до своїх втрачених скарбів: кохання юності, батьківщини, віри, коріння.
Ми, люди сучасного світу, стрімко втрачаємо своє, забуваємо, звідки ми, хто
ми є. Ми вирушаємо на пошуки кращої долі, де, як нам видається, ми станемо
щасливими. Ми женемося за «чужими скарбами», і не зважаємо на свої власні. Ми забуваємо про них на довгі
роки, на кілька поколінь. Вони припадають пилом і тьмяніють десь у темних
схованках наших душ. Аж допоки ми раптом, вирішивши там прибрати, витягуємо на
світло те найдорожче, про так незаслужено забули. Але для багатьох час уже
давно сплив…
Варто берегти свої скарби — культуру, родину, країну, мову, віру. Бо чужі
ніколи ще не принесли щастя жодній людині. І колись усім нам вчергове нагає про
це історія.
Немає коментарів:
Дописати коментар