середа, 18 січня 2017 р.

Юссі Адлер-Ольсен "Жінка у клітці"



Данія вважається однією з найрозвиненіших та найзручніших для проживання країн світу, а її мешканці – найщасливішими людьми. Та чи дійсно все так райдужно у Данському королівстві? Адже те, про що пишуть у їхніх детективах, важко не тільки уявити звичайним розумом, але й жахливо навіть подумати, що таке можливо. Всі сюжети, як відомо, письменники беруть із життя. І наскільки би благополучним не було середовище, знайдуться й там страшні люди.

Маленька скандинавська країна зі складною фонетичною мовною системою – батьківщина багатьох відомих і не дуже письменників. Одним з відкриттів цього року для мене сучасний став автор кількох романів Юссі Адлер-Ольсен. Кажуть, що він є доволі популярним не тільки у себе вдома, а й у Німеччині.  А відтепер пан Адлер-Ольсен вельми шанований і в моєму власному всесвіті. Прошу вибачення у фру Лекберг, але в рейтингу найяскравіших та найталановитіших скандинавських авторів детективного жанру вона поступилася місцем на одну сходинку.

Данські письменники, на мою думку, відрізняються від, скажімо, шведських, більшою похмурістю сюжетів. Щось є в цих нащадках мешканців імперії короля Канута Великого незвичне та непояснюване, самобутнє та шалено цікаве.

Починаючи знайомство з Юссі Адлер-Ольсеном я дещо побоювалася своїх позитивних очікувань. І дарма. Цей письменник перевищив сподівання. Я доволі досвідчений читач, і мене важко здивувати (хоча й можливо), але те, що зробив зі мною цей автор, я буду згадувати ще довго. Він пише не детективи та навіть не трилери. Я б назвала це важкими психологічними драмами.

На сьогодні перекладеними російською мовою є 4 романи з 7 із серії про особливий підрозділ «Q» копенгагенської поліції. Мені навіть закортіло вивчити данську, аби не втрачати той незримий зв'язок, який вже встановився у мене з детективом Карлом Мерком та його незмінним помічником - емігрантом із Сирії Ассадом.

«Жінка у клітці» - перший роман серії, де все тільки починається. Новий відділ «Q», оновлене життя Карла Мерка після сильного поранення, втрати друзів-поліцейських та здобуття відчуття провини за скаліченого напарника під час складної операції із затримання групи злочинців.

З перших сторінок важко відірватися, настільки автор затягує читача у вир подій, що поступово, сторінка за сторінкою, глава за главою, розгортається у всьому своєму жахітті.

За освітою Юссі Адлер-Ольсен є лікарем. І під час читання стає зрозумілим, звідки в автора така обізнаність у хімії, фізиці та навіть у техніці. А те, як письменник використав ці знання, вище за всіляку похвалу.

Оповідь побудована на перемежуванні реального часу та ретроспективи. Це чіпляє увагу, тобто з кожнім розділом вам буде все важче зупинитися, адже жага дізнатися, а що ж було раніше, надто сильна.

А ще сильнішими стануть відчуття.
Жаху від того, як людина може творити страшні речі.
Сподівання, що все закінчиться добре.
Злості на те, що люди звинувачують інших у своєму зіпсованому житті.
Страху, що в світі існує зло.
Суму, що світ недосконалий.

І ще багато різних емоцій, навіть тих, про які ви давно забули. І якщо письменнику вдалося змусити вас щось дуже сильно відчути, то книжка варта читання. Ця – точно варта.

Немає коментарів:

Дописати коментар