Алевтіна Шавлач «Пампуха»

Потреба бути частиною зграї найбільш потужна в юному віці. Це дорослій самодостатній людині, в якій за плечима безліч злетів і падінь, зрад та здобутків, вже начхати на те, як її сприймає суспільство та чи завжди потрібно це сприйняття. А підліток прагне бути «своїм» у колі приятелів та однокласників. Це нормальний процес соціалізації та самоідентифікації, проте цей тернистий шлях часто набуває мерзенних форм.

Мало не кожен другий дорослий у шкільному віці пережив цькування з боку однолітків. Можливо, такий досвід нам дається для зміцнення волі, для загартовування характеру… Але де та межа, за якою процес психічного та фізичного зростання перетворюється на системне насильство та приниження?

У повісті показано на прикладі звичайних школярів, їхніх вчителів та батьків, до чого може призвести кругова порука з її солідарністю знищити морально «цапа відбувала». Завжди легко знайти когось, хто не вписується в межі спільноти (в даному випадку – шкільного класу) з її правилами, стереотипами та упередженнями. Здавалося б, конфлікт можна вирішити за допомогою мудрих дорослих. Але в цій історії, на жаль, саме дорослі спровокували ганебну поведінку, спрямовану на дівчинку Ганю, чия «провина» полягала лише в тому, що вона була повненька.

Авторка ретельно виписала образ кожного героя. Всі вони викликають під час читання певні емоції – від поваги та співчуття до огиди та злості. Безхарактерна мама Гані, старообрядна бабуся, вчительна з невротичним розладом, байдужий директор школи… Разом із тим Ганя викликає симпатію. Дівчинка-підліток опинилася сам-на-сам із кривдниками без жодного захисту з боку старших. Проте це мало би бути їхнім прямим обов’язком – ретельно розібратися та припинити цькування!  Часом бездіяльність буває набагато гіршою за певні дії. В ситуації з Ганею сталося саме так. Приблизно всередині оповіді в мене склалося враження, що єдиною розумною людиною в оповіді є тітка Гані. Але надії на те, що вона одна зарадить чомусь, не виникло. Надто багато навколо тих, кому зручніше бути в «стаді»…

Але фінал заспокоїв та дав сподівання. Для Гані поступово все завершилося добре. Власне, як і для всіх дійових осіб. Комусь із них для очищення совісті довелося пройти через страждання та втрати, і це справедливий урок для них. Як є уроком і для Ганіної мами те, що за хованням в роботі й відстороненням від реальності можна назавжди втратити найцінніше в житті.

Книжку неодмінно варти читати як підліткам, так і їхнім батькам. Першим для того щоби зрозуміти, що в будь-якій ситуації важливо бути Людиною й не прагнути схвалення суспільства. Другим – для усвідомлення, що виховувати в першу чергу варто себе, бо діти завжди копіюють поведінку дорослих.