Виявляєяться, я даремно оминала стороною Ніла Ґеймана. Перше знайомство із цим письменником-фантастом стало цілком спонтанним, але в цьому випадку перший млинець вийшов неймовірно смачним і вдалим.
Роман "Книга кладовища" не просто сподобався з перших же рядків, він захопив мене одразу й повністю, і я вже не змогла зупинитися, поки не перегорнула останню сторінку. А читається дуже легко, просто й цікаво. Підозрюю, як і всі інші твори Ґеймана, з якими відтепер я маю серйозний намір ознайомитися.
Одного нещасливого дня всю родину хлопчика-немовляти жорстоко вбиває чоловік на ім'я Джек. Хлопчик також не мав залишитися живим, але дивний збіг обставин дозволив малюку виповзти з ліжечка, потім зповзти зі сходів, вирушити у відчинені двері будинку просто в ніч. Так він опинився на кладовищі, де йому судилося провести життя до своїх 16 років. Діти вміють бачити те, що вже не підвладне дорослим. Наприклад, духів померлих людей. Саме вони з перших хвилин перебування немовляти на старому закинутому кладовищі почали ним опікуватися. Родина Овенсів назвала хлопчика Ніхто та забрала жити до свого сімейного склепу. Тут, на цвинтарі, Ніх зробив свої перші кроки, перші відкриття, завдавав усім тутешнім мешканцям купу клопоту, смикав привидів численними дитячими питаннями. Одним словом, зростав і розвивався як усі інші діти на світі. Тільки у Ніха це відбувалося посеред старовинних надгробків і прадавніх склепів... А далі були певні пригоди й події, що мали величезне значення для життя Ніхто, розгадки таємниці вбивства його родини загадковим Джеком.
За стилем оповідь нагадувала мені пригоди Флавії де Люс письменника Алана Бредлі: такий же ледь помітний гумор, легкість тексту та кмітливість головного героя. Фінал історії Ніл Ґейман зробив двоїстим: наче й завершена історія, проте є простір для фантазії щодо подальшої долі "Мауглі" з кладовища.
Немає коментарів:
Дописати коментар