У кожної людини є власне місце в часі й просторі, де немає бога. Її персонального бога, з яким чи то не вдалося домовитися, чи то кармічні уроки залишилися незасвієними, або хтось вирішив кинути виклик долі. У будь-якому випадку сплачувати доведеться високу ціну.
Кожен центральний персонаж роману має завершити якусь свою місію, щось віддати богові за те, що робили (або не робили) в минулому. Усі збіги в житті невипадкові, так і не є випадком те, що кілька людей опинилися на одному авіарейсі. І цей рейс потрапив у катастрофу. Вижили шестеро - різного віку, різного соціального статусу, з різними долями та "шкелетами у шафах". Їм доведеться боротися за виживання в умовах, у яких людина вижити не може. Власне, вони й не виживуть. Майже всі. щасливого фіналу немає. А є багато роздумів під час читання, багато хвилювання, обурення, співчуття, огиди, симпатії, люті... Одним словом, вир емоцій захльостує добряче, за що я вкотре вдячна авторові.
А за що не вдячна - так це знов за обрубування фіналу та позбавлення кількох героїв логічного завершення опису їхніх доль. Сюжетні лінії, які під час читання видавалися одними з галовних, автор обриває без жодних пояснень. Інші же як-не-як доводить до кінця, але якось зіжмакано, наче дописсував їх нашвидкоруч. Це вельми дратує, маю зізнатися. У романі "Зазирни у мої сни" також невиразний фінал, але там принаймні можна сконструювати більш-менш логічне завершення історії. Тут же мене, читача, як тих героїв - кинули у безодню, щоби я якось викараскалася сама навпомацки.
А загалом почитати варто саме через цікавість теми - будова літаків, принципи їхної роботи, "кухня" авіаперевезень тощо. В чому Максові Кідруку треба віддати належне, так це в занурівання в тему. Щоправда, іноді забагато технічних деталей, але вузькопрофільні теми він риє доволі глибоко.
Немає коментарів:
Дописати коментар