«Лише вільна людина має честь і гідність»
Рівно 100 років тому українці прагнули волі. Усі їхні
сподівання, надії та бажання уособлювала в собі У.Н.Р. (Українська Народна
Республіка), до лав якої тоді стали сотні офіцерів колишньої царської армії.
Адже вони були українцями та воліли служити й далі, але вже своїй рідній
державі.
Чому саме армії У.Н.Р. не вдалося стримати навалу більшовиків,
чому допустили масові вбивства в Києві за наказами Муравйова – можуть докладно розповісти
історичні документи. Роман же Максима Бутченка «1918. Місто надій» більше привертає
увагу до героїв на тлі тих подій. А це і конкретні реальні постаті (Симон Петлюра, Кіквідзе,
Примаков, Муравйов), і уособлення багатьох відомих та не дуже захисників України
(Павло Вітко, офіцер армії УНР).
Основні події твору відбуваються протягом кількох місяців
переважно у Києві. То були надто важкі часи для всіх, хто опинився в жорнах
наслідків більшовицького перевороту. Проте саме в такий період найкраще видно
людську сутність. Образ кожного героя, головного та другорядного, виписаний
детально та щиро. Легко уявити не тільки зовнішність, а й навіть душевні пориви
персонажа, відчути його емоції та думки. Власне, це авторові вдається завжди (чого
варті тільки реалістичні характери в романі «Куркуль»). На диво, з особливою
ніжністю автор змалював образ дружини Вітка – Ганни. Вона не має стосунку до
бойових дій, але саме вона є міцним щитом для свого чоловіка, для своєї хворої
матері та, згодом, і для Маруськи. Тендітна пані, колишня вихованка Інституту шляхетних
дівчат, вона наче зіткана з тонкої вишуканої тканини. Але саме вона являє собою
приклад мужності, поваги та гідності навіть опинившись у тюрмі. Образ Ганни
завжди подумки носив із собою Павло. Можливо, це вберігало його, коли він
дивився в обличчя смерті…
Антагоністичні герої в романі показані не упереджено, так
само детально та з увагою до кожного. Спостерігаючи за ними в різних ситуаціях,
природних саме для них, читач має змогу самостійно скласти думку про персонажа.
Адже про вчинки людини говорять її дії.
Ця книжка не про суто історію. Ця книжка про людей, що
творили ту історію по різні боки тонкої та складної межі, що розділяє волю і поневолення,
добро та зло, світло й темряву.
На довгих 100 років, на жаль, Україна залишилася в
темряві. Але не втратила честь і гідність. Роман «1918. Місто надій» нагадав
усім нам про те, що час настав.
Немає коментарів:
Дописати коментар