"Різдво через Збруч"

Україна - велика. Україна - давня. Україна - гарна. Україна - неподільна. Всі історичні регіони мають свої відмінності в культурі, свої "родзинки" в одязі, піснях і казках, свої інгредієнти в традиційних стравах. А є й таке, що, нібито й теж має певні розбіжності, але й, водночас, об'єднує сильніше за мову. Це - чарівне свято Різдва. Попри будь-які негаразди, непорозуміння й суспільні катаклізми, віряни чи атеїсти, українці раз на рік негласно єднаються задля зустрічі тієї важливої Зірки, яка, ми віримо, несе все прекрасне, що тільки можна побажати. 

Автори цієї збірки оповідань живуть в різних містах нашої країни. Але всі вони безмежно закохані в свою землю. Вони знають, як приготувати традиційні різдвяні страви, які слова казати близьким у святкову ніч, знають колядки, що прийшли до нас від предків. І все це вони описали в своїх творах, щоби не забували й наступні покоління.

Герої оповідань - люди різного віку, статі та долі. У кожного є як власна трагедія, так і найщасливіша історія життя. Деякі оповідання маленьки, а якісь можуть сміливо претендувати на новели чи повісті. "Дежавю" та "Гілочка ялівцю" мене вразили найбільше. І дуже би хотілося, щоби ці новели одного разу (можливо, на Різдво?) стали повноцінними романами. Перший - історією кохання крізь часи та простори, другий - історичною родинною сагою.

Нас розділяють Збруч, Сян, Дніпро чи Дон, тож нехай безліч великих та маленьких річок будуть єдиним, що нас розділяє. Адже існує стільки всього, заради чого ми єднаємося вже багато століть.